Не головні персонажі в п’єсі Островського «Гроза»

Categories: Шкільні твори з російської мови

А. Н. Островський по праву вважається співаком купецького середовища, батьком російської побутової драми, російського національного театру. Його перу належить близько 60 п’єс, і однієї з найбільш відомих є «Гроза». А. Н. Добролюбов назвав п’єсу Островського «Гроза» самим рішучим добутком, тому що «взаємні відносини самодурства й безгласності доведені в ній до трагічних наслідків… В «Грозі» є щось освіжаюче й підбадьорливе. Це щось і є, на нашу думку, тло п’єси».

Тло ж п’єси становлять другорядні персонажі. Це постійна супутниця Катерины, головної героїні п’єси, Варвара, сестра чоловіка Катерины, Тихона Кабанова Вона -протилежність Катерины. Головне її правило: «Роби що хочеш, аби тільки все шито так крите було». Варварі не відмовиш у розумі, хитрості, до заміжжя їй хочеться скрізь встигнути, усе спробувати, тому що вона знає, що «дівки гуляють собі, як хочуть, батькові з матір’ю й справи немає. Тільки баби взаперті сидять». Неправда для неї — норма життя. Вона прямо говорить Катерине, що без обману не можна: «У нас весь будинок на цьому тримається. І я не ошуканка була, так вивчилася, коли потрібно стало».

Варвара пристосувалася до «темного царства», вивчила його закони й правила. У ній відчувається владність, сила, готовність і навіть бажання обманювати. Вона, по суті, майбутня Кабаниха, адже яблуко від яблуні недалеко падає. Дружок Варвари, Кудряш, їй під стать. Він єдиний у місті Ка-линове може дати відсіч Дикому. «Я грубіян уважаюся; за що ж він мене тримає? Стало бути, я йому потрібний. Ну, виходить, я його й не боюся, а пущай же він мене боїться…», — говорить Кудряш. Веде він себе розв’язно, жваво, сміло, хвастає своїм молодецтвом, знанням «купецького закладу». Кудряш — другий Дикої, тільки ще молодий.

Зрештою Варвара й Кудряш залишають «темне царство», але їхня втеча зовсім не означає, що вони повністю звільнилися від старих традицій і законів і приймуть нові закони життя й чесні правила. Очутившись на волі, вони, швидше за все, будуть самі намагатися стати хазяями життя.

У п’єсі є й щирі жертви «темного царства». Це чоловік Катерины Кабановой, Тихін, — безвладна, безхарактерна істота. Він у всьому слухає свою матір і підкоряється їй, не має чіткий життєвої позиції, мужності, сміливості. Його образ повністю відповідає імені — Тихін (тихий). Молодий Кабанів не тільки не поважає себе, але й дозволяє своїй маменьке безпардонно ставитися до його дружини. Особливо яскраво це проявляється в сцені прощання перед від’їздом на ярмарок. Тихін слово в слово повторює всі наставляння й моралі матері. Кабанів ні в чому не міг протистояти матері, потихеньку співався, стаючи ще більш безвладним і тихим. Звичайно, Катерина не може любити й поважати такого чоловіка, а душу її жадає любові. Вона закохується в племінника Дикого, Бориса. Але полюбила його Катерина, по влучному вираженню Добролюбова, «на безлюддя», адже по суті Борис мало чим відрізняється від Тихона. Хіба що мало-мало образованнее. Безвільність Бориса, його бажання одержати свою частину бабусиної спадщини (а одержить він її тільки в тому випадку, якщо буде шанобливий з дядюшкой) виявилися сильніше любові. .

В «темному царстві» більшою повагою й повагою користується мандрівниця Феклуша. Оповідання Феклуши про землі, де живуть люди з песьими головами, сприймаються як незаперечні відомості про світ. Але не все в ньому так похмуро: зустрічаються й живі, співчуваючі душі. Це механік-самоучка Кули-гин, що винаходить вічний двигун. Він добрий і діяльний, буквально одержимо постійним бажанням зробити щось корисне для людей. Але всі його благі наміри натрапляють на товсту стіну нерозуміння, байдужності, неуцтва. Так, у відповідь на спробу поставити на вдома сталеві громовідводи він одержує лютий.відсіч Дикого: «Гроз-те нам на кару посилає, щоб ми почували, а ти хочеш тичинами так рожнами якимись, прости Господи, оборонятися».

Кулигин по суті є в п’єсі резонером, у його вуста вкладений осуд «темного царства»: «Жорстокі, пан, вдачі в нашому місті, жорстокі… У кого гроші, пан, той намагається бедного закабалити, щоб на його праці дарові ще більше грошей нажити…».

Але Кулигин, як і Тихін, Борис, Варвара, Кудряш, пристосувався до «темного царства», упокорився з таким життям.

Другорядні персонажі, як уже було сказано, — це тло, на якому розвертається трагедія зневіреної жінки. Кожна особа в п’єсі, кожний образ був сходинкою сходів, що привела Катерину на берег Волги, до смерті.