Сочинения, сочинения по русскому языку, сочинения по литературе. бесплатные сочинения, сочинения, школьные сочинения, сочинение на школьную тему.

Мова поезії для щирого поета — головний засіб самовираження особистості, інструмент пізнання життя, «поглибленого проникнення в таємниці світобудови» і впливу на громадське життя. А. С. Пушкін писав багато віршів на випадок, в альбом, жартівливі вірші, епіграми, які хоч і відзначені печаткою таланта, запалом, що бризкає енергією, захопленістю творчістю, все-таки обмежені тематично, художньо творчим завданням. Поет не надавав великого значення цим віршам, хоч вони допомагали шліфувати стиль, але, рано усвідомивши своє покликання, неодноразово звертався до теми ролі, призначення теперішньої поезії в житті суспільства.

Пробудження національної самосвідомості, демократичне перетворення суспільства, освіта народу в дусі волелюбності, моральної чистоти за допомогою просто закликів неефективно. У вірші «Село» поет болісно переживає ограниченность впливу поезії на розуми й серця людей, недосконалість своєї поетичної мови в емоційному впливі на читача. Як домогтися духовного звільнення народу, розкрити йому ока на принижуюче людське достоїнство порядок речей, де панує волаюча соціальна несправедливість; «барство дике» і «рабство худе»? З гіркотою й надією викликує поет:

• ПРО, якщо б голос мій умів серця тривожити!
• Почто в груди моєї горить марний жар
• І не даний мені долею, витійства грізний дарунок?

Але як би ні важка була надзадача поезії, А. С. Пушкін неухильно прагнув досягти її, знаходячи точні изобразитель-ные засобу для втілення духовних ідеалів і високого розжарення душі. Поета гнітить наявність жандармської цензури, що визнає тільки офіціозну літературу, що відкидає все живе, сміливе, прогресивне. У вірші «Послання цензорові» негативна роль останнього в літературному процесі виражена автором чітко й недвозначно:

• Докучным євнухом ти бродиш між муз;
• Ні почуття палкі, ні блиск розуму, ні смак,
• Ні склад співака «Бенкетів», настільки чистий,
• шляхетний, —
• Ніщо не торкає душі твоєї холодної.

А. С. Пушкін   щиро   намагався   розбудити   в   народі   вільнолюбні   настрої, почуття   власного  достоїнства,   прагнення  до  справедливої  соціальної  перебудови,  але марне:  голос самотнього поета, «волі сівача пустельного»,  залишається гласом волаючі в пустелі! Шляхетна, висока місія поета — служіння народу, його духовне,   моральне  вдосконалювання  — залишається незатребуваної, непочутої: Рукою чистої й безвинної В поневолені бразды Кидав живлюще насіння — Але втратив я тільки час, Благі думки й праці…

У вірші «Пророк» А. С. Пушкін найбільше повно і яскраво виразив свої подання про ролі поезії в житті суспільства, про високий, болісно важкої, самовідданої й шляхетної місії поета. Автор використає сюжет біблійної легенди, у доторою посланник Бога серафим очищає вибраного з інших людини від скверни, що вразила мир, дає йому сили розкривати виразки суспільства й робити відплату, тому що серце народу огрубіло настільки, що не сприймає ні правду й добро, ні критику й глузування. Пушкіна використає у вірші тільки частина біблійного сюжету про чудесне перетворення людини в пророка. Ліричний герой, що жадає духовного очищення, бреде по життю як по похмурій пустелі, безглуздої, безцільної, не ос-.. вещенной ідеалами, і раптом у хвилину повної розгубленості, «на роздоріжжі», з’являється цілеспрямований, енергійний серафим, і життя перетвориться, опромінюється світлом розуміння істини:

Перстами легенями як сон Моїх зіниць торкнувся він: Отверзлися віщі зіниці, Як у переляканої орлиці. Обережні,   дбайливі   дотики ангела проте роблять дуже відчутні перетворення: органи сприйняття подорожанина здобувають виняткову  загостреність, чутливість, увесь світ входить через них у людину.

І все-таки загостреності сприйняття недостатньо, щоб подорожанина, що бреде в пошуках істини, перетворити в пророка. Серафим вириває в людини «і празднословный і лукавий» грішна мова, заміняючи його жалом мудрої змії. Але й цього виявилося мало: потрібно позбутися від серцевої чутливості, непевності, поблажливості, бути твердим і навіть жорстоким.

І він мені груди розсікли мечем, И серце трепетне вийняв, И угль, що палає вогнем, У груди отверстую водвинул. Щоб вести за собою людей, відкрити їм ока на недосконалість суспільного устрою й особисті пороки, необхідно позбутися  від жалості й помилкового жалю. Духовне очищення неможливо без страждань, тяжкої роботи над собою. Ноша поета-пророка важка подвійно:   усвідомлюючи пороки, недосконалість побратимів,  співчуваючи людям і люблячи їх,   йому необхідно  «дієсловом палити» їхнього серця, не піддаючись ніяким сумнівам.