Сочинения, сочинения по русскому языку, сочинения по литературе. бесплатные сочинения, сочинения, школьные сочинения, сочинение на школьную тему.

Марко Лукич Кропивницький — видатний   український  драматург,   творча   й громадська діяльність якого становить значний етап в історії розвитку української драматургії.    Разом   зі    своїми   сучасниками М. ГІ. Старицьким, І. К. Карпенком-Карим (І. К. Тобілевичем) та іншими діячами українського реалістичного театру М.  Л.   Кропивницький зробив дуже багато для піднесення   української прогресивної  культури. Він мріяв про той час, коли  народні  маси будуть мати змогу вільно здобувати освіту, читати  газети  й журнали  рідною   мовою. Мрії Кропивницького про   майбутнє   свого народу були тісно  пов’язані  з  визвольною боротьбою  російського  народу,  який   і   за звичаями, і за історією, і по крові — рідний українському.

В історію української літератури Кропивницький увійшов як письменник-демократ. В його творчості знацшло правдиве відображення життя трудящих дореволюційної України, їх невпинне прярме|шя до кращого майбутнього. Він був пайкйм поборником дружби українського і російського народів, пропагував її у своїх творах, листах і зі сцени.

Продовжуючи кращі традиції української і російської прогресивної літератури, традиції І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, М. В. Гоголя, О. М. Островського та інших видатних письменників, М. Л. Кропивниць-кий поставив у центрі уваги своїх творів людину із народу, людину праці з її волелюбними устремліннями.

Письменник нещадно таврує капіталізм, особливо гострій критиці піддає українську буржуазію — сільських куркулів-глитаїв за їх хижацьку жадобу до наживи і жорстоку експлуатацію трудівників. Саме за це революційно-демократична критика, як українська, так і російська, високо оцінювала творчість і театральну діяльність Кропивницького.

І. Я. Франко зараховував М. Л. Кропивницького до драматургів-реалістів, які змальовують українське село зі всіма його складностями, класовим розшаруванням. Великий Каменяр першим виявив і показав творчі зв’язки і стосунки Кропивницького з російською літературою, культурою, театром. Л. М. Толстой вважав М. Л. Кропивницького людиною щирих і благородних поривань, яка знає свою мету і вірить в її здійсненність. К. С. Станіславський відносив драматурга до «блискучої плеяди майстрів української сцени», які «ввійшли золотими літерами на скрижалі історії світовомистецтва».

Прихильно ставилась до Кропивницького НІ артиста і драматурга марксистська криті .і І.І то, що він виховував своїми творами народні маси в протестантському дусі, ненависті до існуючого експлуататорські., іад)

Саме таку оцінку творчості Кропивниць-кого дав соратник В. І. Леніна В. Д. Бонч-Бруєвич: «…коли я, ще зовсім молодим, був висланий до м. Курська за керівництво студентським виступом у Константиновському межовому інституті (1889), я мав змогу познайомитися з деякими учасниками української драматичної трупи, на чолі якої були видатні українські артисти М. Заньковець-ка і М. Кропивницький. Вони дві зими підряд (1891 і 1892) грали на сцені досить великого курського театру. Майже жодної української вистави не пропустив я…

Я особливо багато почерпнув з цих вистав, присвячених висвітленню народного життя України. Тут я вперше зі сцени почув слова боротьби проти гноблення, побачив класову нерівність і прояви жорстокої експлуатації бідних, розорених багатими, сільськими куркулями, «павуками»-старостами та іншими мироїдами. Вистави ці були хорошою ілюстрацією до пробуджуваної протестуючої думки і почуттів, навіяних читанням творів Добролюбова, Бєлінського, Чер-нишевського, Некрасова, Гліба Успенського…»2.

Драматургічна і артистична діяльність Кропивницького була в центрі уваги радянських дослідників різних поколінь. Такі радянські літературознавці, як Є. П. Кирилюк, 3. П. Мороз, І. І. Пільгук, М. П. Пивоваров, М. К Смоленчук, театрознавці М. К Йоси-пенко, І. О. Мар’яненко та інші з позицій марксистсько-ленінської естетики висвітлили драматургічну, театральну, артистичну і громадську діяльність Кропивницького, визначили його місце в історії української літератури як письменника-демократа, гуманіста, талановитого артиста, режисера, який брав активну участь у заснуванні українського дожовтневого реалістичного професіонального театру, відомого під назвою «театру корифеїв».

Однак і сьогодні вся багатогранна творчість Кропивницького грунтовно ще не досліджена. Не всі його навіть оригінальні п’єси проаналізовані. Недостатньо з’ясована і проблема новаторства драматурга, особливості стилю, художнього методу, незважаючи на те, що кращі його п’єси відіграли значну роль у становленні і розвитку української  драматургії і театру. Вони не сходять зі сцени і в наші дні, а особистістю письменника жваво цікавилися і цікавляться радянські читачі і глядачі.

В пропонованій праці увага зосереджується на дослідженні основних аспектів діяльності й ідейно-художньому аналізі творів письменника, особливо тих, які, власне, визначають його творче обличчя і місце в історії української літератури і культури.

Організовується хор, у супроводі якого йдуть спектаклі, робиться спроба заснування невеличкої постійної аматорської трупи. Проте за браком коштів, а можливо, і через протидію царських чиновників цей намір не був здійснений.

Після смерті батька в грудні 1870 року Кропивницького вже ніщо не зв’язувало з Бобринцем. Він розпродав все своє господарство, продав будинок і у вересні 1871 року подав у відставку. Разом з дружиною Олександрою Костянтинівною Вукотич (1851—1880) виїхав до Одеси з наміром про-1 довжити освіту в університеті, технологічно-‘ му інституті або консерваторії.

В Одесі Кропивницький відвідує італійську оперу, народний російський театр, орга-і візований графами Морковими і Чернишо-і вим. Тут він зустрічається із акторами, які знали його як талановитого аматора і невтомного організатора театральних вистав.

Високо   оцінюючи    артистичні    здібності Кропивницького, актор Г. О. Виходцев запропонував   йому   вступити  до  російської трупи графів Моркових і Чернишова і взяти участь у п’єсі «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка. Вистава, що відбула І ся 12 листопада 1871 року, власне, виріши-1 ла долю Кропивницького як професіональ-і ного українського актора і драматурга. Він погодився з одержаною пропозицією. Газе-; та «Одесский вестник» виступила з похвальною рецензією на виставу.