Сочинения, сочинения по русскому языку, сочинения по литературе. бесплатные сочинения, сочинения, школьные сочинения, сочинение на школьную тему.

Соціальні потрясіння, викликані революцією 1917 року, привели до руйнування століттями устояних моральних норм у російському суспільстві. Революція — це той рубіж, що змусив людей перекреслити своє минуле. Вона майже знищила саме поняття життя духу, відокремила Церква від держави й визнала релігію антизаконним, суспільно небезпечним явищем. Людина не знаходить джерела моралі й моральності, по якому він зміг би будувати своє життя. вакуум, Що Утворився, у світогляді людей старанно заповнювався новою комуністичною ідеологією. Ідея «світлого майбутнього» була поставлена вище людських відносин: сімейних уз, любові, дружби.

Російська література намагається повернути інтерес свого читача до вічних моральних принципів Біблії, вона в цей час перейнята євангельськими мотивами.

М. А. Булгаков у романі «Майстер і Маргарита» говорить про те, що людина сам вільна вибирати, по яких моральних законах він буде жити.

У добутку дві сюжетні лінії. Одна розвивається в современном світі, інша — у давній давнині. В останньої Булгаков, запозичаючи євангельський сюжет, по-іншому розставляє акценти й викладає власну версію пришестя Христа. Весь твір Булгаков будує навколо цієї фігури Рятівника. Уже в першому розділі Берліоз у розмові з Іваном Бездомним заперечує існування Христа як що реально жило людини, затверджуючи, що він — вигадка й міф. Саме в цей момент з’являється Сатана, що приймає вигляд професора Воланда. Цей образ з’єднує два сюжетних плани в романі: історичний і сучасний. Образ Воланда сприймається неоднозначно. Фігура Сатани викликає асоціації з пеклом, страшними мученнями, гріхопадінням і спокусами. Сам Булгаков в епіграфі до роману дає суперечливу оцінку цьому образу: автор грає зі словами, з устояними поглядами читача. Воланд — «…частина тієї сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо». З вуст професора читач разом з Бездомним і Берліозом довідається всі подробиці розмови між Иешуа й Пілатом. Акценти розставлені так, що Сатана є лише стороннім спостерігачем, а провина за розп’яття Сина Божие-го лягає на людей, що не прийняли Божих заповідей. Автор уже з перших сторінок роману показує аморальність людей, що живуть не за євангельськими законами.

Булгаков не намагається дати другу версію розп’яття Христа, він навіть міняє ім’я Ісуса на Иешуа, а назва міста Єрусалим заміняє на Ершалаим. Цим, на мою думку, автор хоче показати, що він не піднімає руку на Євангеліє, але й не створює пародію.

Образ Иешуа в романі позбавлений божественного біблійного ореола, але булгаковський Га-Ноцри ближче й зрозуміліше, його сприймаєш як реально існуючої людини. Булгаков наповнив образ Иешуа любов’ю до ближнього й смиренністю.

У романі присутні ще кілька відступів у минуле. В одному з них автор вступає в протиріччя з біблійним трактуванням подальшої долі Іуди: булгаковський Іуда — це нерозкаяна людина, що гине таємничою насильницькою смертю за наказом Пілата, а не від власної руки.

Сучасний план роману насичений персонажами й багатий подіями. Тут Булгаков приділяє рівну увагу моральній і соціальній проблематиці. На прикладі Берліоза автор показує, як утворення без життя духу може привести до закінченого атеїзму. «Кожному по вірі віддасть». Берліоз після смерті йде в небуття.

Тема творчого призначення письменника в романі тісно пов’язана з релігійною тематикою. Образи Майстра й Бездомного зв’язані не тільки композиційно, але й тематично. Вони обоє писали про Христю, але Бездомний створював кон’юнктурний добуток, а Майстер діяв лише в згоді зі своїм серцем і розумом. Іван Бездомний — людин, затягнутий у круговорот атеїстичною ідеологією, через страждання прихожий до розуміння й осмислення життя, до божественних принципів буття.

Булгаков показує низовину людей, що живуть лише матеріальними інтересами.  Під час подання в театрі Воланд говорить: «Вони — люди як люди. Люблять гроші, але адже це завжди було… Людство любить гроші… Ну, легковажні… ну, що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх…»

Булгаков робить Воланда гранично об’єктивним, коли він доводить неминучість існування зла: «…що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з її зникли тіні?» Нове — це добре забуте старе. Ця думка є основою побудови людського буття. «Ми говоримо з тобою на різних мовах, як завжди, — відгукнувся Во-ланд, — але речі, про які ми говоримо, від цього не міняються». Не треба видумувати нових цінностей, просто потрібно відкрити Євангеліє й прочитати Божі заповіді.