Сочинения

(Еще не оценили)

Загрузка...

Після смерті гетьмана Мазепи його спадкоємцем козаки обрали генерального писаря війська Запорізького Пилипа Орлика. Це була широко освічена людина, досить молода, що походила зі знатного чеського роду і так само, як гетьман Мазепа, поет. Пилип орлик став автором першої української конституції   —  документа, що носив назву «Пакти і Конституція прав і вільностей Запорізького війська» (1710). Ця конституція була становою — вона захищала винятково права і вільності козацтва, але в ній, як у дзеркалі, відбилися демократичні уявлення українського народу. Конституцію Пилипа орлика так і не було введено в дію.

Наприкінці XVIII століття українські землі були розділені між двома імперіями — Російською та Австрійською. У 1783 році Катерина II запровадила кріпосне право на Україні, остаточно позбавивши українців традиційних свобод. Селяни виявилися в повній залежності від поміщиків. їх примушували до виконання важких і принизливих робіт, жорстоко карали, саджали у в’язниці, віддавали в солдати. Поміщики торгували селянами як рабами, обмінювали їх на мисливських собак, програвали в карти. Життя на селі стало нестерпно важким. Але Україна ще не забула інших часів, коли в народу знаходилася гідна відповідь на всяку несправедливість і кривду. д.ії влади часто призводили до великих народних повстань, найбільшим і найкривавішим з яких стало повстання 1768 року на правобережній Україні, що увійшло в історію під назвою «коліївщина». очолили це повстання Максим Залізняк і сотник надвірної охорони іван Гонта.

«коліївщина» відрізнялася надзвичайною жорстокістю повсталих стосовно гнобителів, однак, як і більшість народних збурювань, закінчилася поразкою.

російські війська віроломно напали на табір гайдамаків і обеззброїли їх. іван Гонта був підданий польською владою жорстокій страті, а його соратники втекли.

але польща недовго святкувала перемогу над заколотними гайдамаками. незабаром її саму в три прийоми (1772, 1793, 1795) розділили й поглинули більш сильні сусіди. правобережна Україна увійшла до складу російської імперії. тоді ж припинило своє існування кримське ханство. південна Україна разом із кримом перейшла до росії. У такий спосіб велика частина українських земель, за винятком Західної України, Закарпаття та Буковини, виявилася в складі російської імперії.

Починаючи з XVI і аж до другої половини XIX століття    опришківщи- на була однією з головних форм боротьби селянства Західної України за волю і землю. Загони месників-опришків, що переховувалися в Карпатських горах, робили регулярні вилазки з полонин, нападаючи на шляхту і спалюючи її садиби. Найвідомішим серед проводирів опришків був легендарний олекса Довбуш, чий загін діяв у 1738—1745 роках. За голову Довбуша було обіцяно нагороду — повну шапку золотих монет. Ватаги повстанців-гайдамак, що походять від біглих кріпаків-селян, карних злочинців і колишніх козаків-запорож-ців, діяли на Правобережній Україні протягом майже усього XVIII століття. Гайдамаки користувалися співчуттям і підтримкою українських селян і духівництва.

У ході війни росії з наполеонівською Францією в 1812 році створювалися цілі полки з українських селян-добровольців. олександр I дав слово не повертати їх у кріпосну неволю. однак після перемоги над ворогом добровольців безсовісно обдурили, а слово государя виявилося брехливим. З ініціативи царського улюбленця графа аракчеєва в росії й Україні для колишніх героїв битв із наполеонівськими загарбниками стали створюватися особливі військові поселення. колишні добровольці перетворювалися на військово-кріпаків, від яких вимагали не тільки працювати в полі, але й тягти солдатську лямку. За найменшу провину призначалися жорстокі тілесні покарання — жорстоке пороття різками або «зелена вулиця» — коли винних проганяли крізь стрій солдатів, кожний з яких був озброєний свіжозрізаною зеленою палицею. почасти такі покарання закінчувалися смертю засудженого.

Граф Аракчеєв — навіть одружуватися військові поселенці могли тільки з дозволу військової влади, а їхні діти з семирічного віку ставали «кантоністами» (учнями спеціальних військових шкіл). вони були зобов’язані носити військову форму, жити й працювати за військовими статутами. У 1819 році спалахнуло Чугуївське повстання військовопоселенців, придушенням якого керував особисто аракчеєв.

Відповіддю на посилення поміщицького гніту стали дії селян Правобережної України під керівництвом кріпака Усти-ма Кармалюка (1789—1835). Народився цей запеклий бунтар у селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії. У віці двадцяти трьох років Карма-люк, що зіштовхнувся з жорстокою несправедливістю знатних панів, очолив збройний загін, який протягом майже чверті століття наводив жах на шляхту Правобережжя.

Кармалюка не раз засуджували до суворих покарань. У цілому за все життя він одержав за рішенням суду більше чотирьох з половиною тисяч ударів ціпками й батогами. Не раз його засуджували до каторжних робіт, але щоразу бунтівникові вдавалося втекти, і він знову починав мститися гнобителям.

У 1835 році в глуху осінню ніч під час облави Кармалюка підступно застрелив із засідки польський шляхтич.

Кінець XVIII і XIX століття для України стали епохою відродження багатих духовних традицій народу. У цей період не тільки завершилося формування української літературної мови і почалося поглиблене вивчення історичної і культурної спадщини українського народу, його звичаїв і традицій, але й була створена нова література, зародилася самобутня філософія, яка втілила в собі тисячолітній досвід багатьох поколінь українських мислителів. У результаті українці почали усвідомлювати себе як єдине ціле, як повноправний народ, що має власну територію, мову культуру, мистецтво і науку. Дедалі більше почала поширюватися ідея створення власної української державності, яка правителями Російської імперії розглядалася як один із найсерйозніших політичних злочинів. Знаком духовного відродження, що охоплювало дедалі ширші народні маси в Україні, була також поява в шістдесятих роках громад — організацій різночинної інтелігенції. Важко краще охарактеризувати напрямок діяльності цих громад, ніж це було зроблено в першому офіційному документі, присвяченому громадам,— полі-Молоді вихованці львівської духовної семінарії Маркіян Шашкевич, яків Головаць-кий, Іван Вагілевич, об’єднавшись у творчий союз, що ввійшов в історію як «Руська Трійця», видали літературний альманах «Русалка Дністрова» (1837), що цейському рапорті. «У Росії існує особливе товариство малорусів,— писав канівський справник Котляров,— просочених духом якогось патріотизму, товариство це має повсюдно своїх послідовників, і університети, Київський і Харківський, служать провідниками ідей про можливості відновлення Малоросії».

став ідейним маніфестом українського національного відродження на західноукраїнських землях. У ньому з особливою силою пролунав заклик до духовного єднання всіх українських земель.

(1голосов, средний: 3,00 out of 5)

Загрузка...

Насамперед — у збереженні духовної єдності українських земель. При цьому регіони повинні мати повну економічну й адміністративну самостійність. Інакше й не можна — адже захід і схід, північ і пів день нашої країни відрізняються не ли ше природно-кліматичними умовами, але й історичними традиціями, етнічним і релігійним складом населення. Це різноманіття — багатство нашої країни, яке необхідно за всяку ціну зберегти.

Верховна рада України, кабінет міністрів, міністерства і відомства. Але Київ — не лише центр керування нашою державою, це й гігантський сучасний мегаполіс з населенням у два з половиною мільйона чоловік, а також індустріальний гігант, найбільший культурний, науковий та освітній центр. У місті ведеться масштабне житлове будівництво, яке оновлює його обличчя.

Полтава під іменем Лтава вперше згадується в Іпатіївському літописі під датою 1174 рік. Це стародавнє місто, яке не раз ставало свідком грізних історичних подій, лежить на берегах однієї з найчистіших річок України — Ворскли. Полтавський козацький полк входив до складу війська Богдана Хмельницького, тут у 1709 році відбулася знаменна для долі України Полтавська битва. Сучасна Полтава — великий центр промисловості, освіти та сільськогосподарського виробництва Центру України.

Музей історії Корсунь-Шевченківсь-кої битви (Корсунь-Шевченківський, Черкаська обл.)

Ще в 1362 році Вінниця була відома як могутня фортеця, що належала до Литовсько-Російського князівства. Нині це одне з найкрасивіших міст України, що потопає в зелені садів і парків.

Північ України — Чернігівська, Сумська та Житомирська області — географічно належить до лісової зони. Частину цієї території займає Українське Полісся, площа якого складає до 19 % території нашої країни. Цей північний край у минулому і справді був увесь покритий непрохідними лісами та болотами.

П’ятницька церква

Спасо-Преображенський собор

Чернігів заснований у VIII столітті. На весь світ відомі чернігівські храми й, зокрема, П’ятницька церква і Спасо-Пре-ображенський собор. У місцевому історичному музеї зберігається багата колекція козацької зброї і рукописна копія знаменитої острозької Біблії. Коростень — одне з най-древніших міст України, розташованих на Поліссі. Тут знаходилася столиця древ-лянських князів.

Засновані в середині XVII століття Суми були центром Сумського слобідського полку. Місто багаторазово піддавалося набігам кримських татар і прославилося своєю стійкістю і мужністю жителів. У XIX—XX століттях Суми стали великим торговельним і промисловим центром Півночі України. У місті працюють машинобудівні, хімічні підприємства, добре розвинуто виробництво будівельних матеріалів, харчова і легка промисловість.

Житомир відомий із другої половини ІХ століття. Місто розташоване на притоці Дніпра — річці Тетерів. Житомир був заснований у IX столітті, у 1320 році його було захоплено литовцями, а в 1569 році — поляками. Рідне місто письменника В. Г. Короленка і головного конструктора космічних ракет С. П. Корольова.

Пам’ятник С. Корольову в Житомирі

Південний берег Криму знаменитий своїми палацами і парками, створеними в XVIII— XIX століттях. Серед них такі архітектурні шедеври як Алуп-кінський та Воронцовський палаци, Лівадійський палацово-парковий комплекс, Масандрівський, Фороський, Сімеїзький та Гурзуфський парки, що входять до складу Великої ялти.

Приморські міста Одеса, Миколаїв, Херсон — вражаюче сполучення південного міста-курорту і могутнього транспортного вузла — великого морського порту України.

Західна Україна (до неї входять Рівненська, Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області) історично поділяється на Галичину та Волинь, а етнографічно — на Гуцульщину, Лемківщину і Бойківщину. На думку деяких авторитетних істориків, саме тут, у географічному центрі Європи, на схилах Карпатських гір знаходилася прабатьківщина усіх слов’ян. Західні українці дуже працьовиті, їхні родини відрізняються найвищими показниками народжуваності в Україні і найнижчим рівнем розлучень. Слід зазначити також, що в західних областях найнижчий рівень злочинності. Західні українці добре відомі своїм щирим патріотизмом і традиційною релігійністю.

Пам’ятник А. Міцкевичу. Львів

На північ від Карпатських хребтів, над рікою Полтвою, притоком Західного Бугу, лежить одне з найкрасивіших міст Європи — стародавній Львів. Він був заснований у середині ХІІІ століття Галицько-Волинським князем Данилою Романовичем і названий на честь його сина Лева. Щасливо уникнувши руйнувань у часи світових воєн, Львів — справжній музей європейської архітектури.

Кам’янець-Подільсь-кий розташований усього в 25 кілометрах від місця, де сходяться кордони трьох держав — України, Молдови та Румунії. Місто побудоване в ХІ столітті на скелястому острові зі стрімкими берегами, що лежить на рівнині в закруті ріки Смотрич. Протягом століть Кам’янець-Поділь-ський з усім іншим світом з’єднував єдиний міст, охоронюваний дев’яти-баштовим кам’яним замком, спорудженим у XVI столітті.

 Найзахідніша частина України — Закарпаття — географічно поділяється на низинну та гірську області. Звідси й традиційний поділ жителів Закарпаття на «верховинців» та «долинян».

Цей регіон у наші дні очікує велике майбутнє — тут швидко розвивається туристична індустрія, сільське господарство, зберігаються традиційні ремесла та промисли.

У центрі міста. Чернівці

Буковина (Чернівецька область) розташована на крайньому південному заході України. органічне сполучення європейських і споконвічних українських традицій роблять Буковину справді унікальним регіоном нашої країни.

Місто Луцьк згадується в стародавніх літописах ще в 1085 році. Унікальна визначна пам’ятка Луцька — його історико-архітектур-ний заповідник. У місті розвинуто автомобілебудування, виробляється електроапаратура, розвивається освіта і культура.

Панорама Луцька

Південна, або степова Україна займає особливе місце в історії країни. Ця причорноморська область утворилася з колишніх земель війська Запорізького, володінь кримських татар і османської імперії. Починаючи з другої половини XIX століття український Південь починає перетворюватися на густонасе-лений край з розвинутою промисловістю і сільським господарством, з великим числом крупних міст. Цьому сприяло відкриття багатих запасів корисних копалин — вугілля та залізної руди.

У наші дні Донецький кам’яновугільний басейн (Донбас) і Криворіжжя стали символом індустріальної могутності України.

Донецьк — наймолодший обласний центр України (місто виникло в 1870 році). Разом із прилягаючими до нього майже впритул Харцизьком, Макіївкою та іншими містами регіону Донецьк утворює гігантський промисловий район і найбільшу зону міських поселень. Дніпропетровськ виник у 1783 році на місці запорізького поселення Мостина. У наші дні це найбільший промисловий центр і порт на Дніпрі. Тут роблять не тільки важкі преси й електровози, але і кращі в Східній Європі космічні ракети-носії.

Набережна. Дніпропетровськ

У часи свого заснування (у 1780 році) Запоріжжя звалося фортецею олексан-дрівською і боронило південні рубежі Російської імперії. однак весь цей край пов’язаний з історією українського козацтва — поблизу міста на острові Хортиця знаходилася Запорізька Січ. Нині Запоріжжя — найбільший металургійний та енергетичний центр України, а Дніпровська гідроелектростанція — одна з найпотужніших у Європі.

Вид з острова Хортиця на Запоріжжя

Луганськ заснований у 1795 році на злитті рік Лугань і Вільхова. Це важливий промисловий центр. У місті й області широко розвинутий вуглевидобуток, металургійна, хімічна та деревообробна промисловість.

Кіровоград заснований у 1754 році на річці Інгул як фортеця св. Єлизавети. Сьогодні місто широко відоме в Україні своїм машинобудуванням, продукцією харчової та легкої промисловості.

(3голосов, средний: 3,33 out of 5)

Загрузка...

Відомий український філософ Дм. Чижевський вважав, що головними від мітними рисами українців є індивідуалізм та емоційність. Козацькі по хо ди і далекі чумацькі мандрівки, важка праця хліборобів на степових просторах сприяли самозаглибленню і розвиткові мрійливості («замріяності»). Безкрайні рівнини, заворожуюча тиша і посвист степового вітру створювали в українців філософський, глибоко релігійний настрій.

Помірний клімат, відсутність скелястих гір і непрохідних лісових нетрів — усе це формувало в українців характер помірний, обережний, скептичний («це діло треба добре розжувати») і недовірливий стосовно авторитетів, котрі вважають, що володіють абсолютною істиною. Традиційне українське суспільство здавна мало порівняно високий рівень самоорганізації. Причому українці схильні до створення насамперед малих співтовариств на принципах добровільного об’єднання — братерства, громади, чумацькі валки, кооперація тощо.

 Українці більш стримані та мовчазні, більше заглиблені в себе. Вони не схильні поспішно брататися з першим зустрічним, довго пам’ятають образи — у цьому вони схожі на народи Кавказу — і не заспокоюються, поки не помстяться за образу. У той же час, українцям властива релігійна і національна терпимість.

як і більшість європейських народів, українці за своєю природою — затяті індивідуалісти. У них помітно виражені типові для європейців любов до порядку, потяг до чистоти, охайності, акуратності в побуті. Українські жінки не тільки щотижня мили та прибирали свої хати, але й раз на два тижні заново білили їх — як усередині, так і ззовні.

Разом з тим, українці відрізняються гостинністю, життєрадісністю, артистизмом. Свідченням тому — їхнє іскрометне почуття гумору. На картинах мандрівного українського філософа Григорія Сковороди навіть Христос сміється — це просто немислимо в інших, більш стриманих національних і релігійних традиціях.

Сім’я — основа будь-якого суспільства і держави. створення кожної молодої української родини починалося зі шлюбу (від слов’янського «слюб» — з’єднання по любові). скріплювався шлюб весільним обрядом. Характерним для української родини було шанування старших у роді. діти до батьків зверталися шанобливо -тільки на «ви».

Хутір — найпоширеніша форма традиційного селянського господарства в Україні — являв собою незалежне господарство, що складалося здебільшого з одного-двох дворів.

в українських родинах дорослі діти прагнули якнайшвидше відокремитися від батьків і одержати економічну самостійність, хазяйнувати з власної волі та розуміння, тому часто будували свої будинки у віддаленні від села. З хутірської форми господарювання виросли і знаменитий український індивідуалізм, і розвинуте почуття власності українців. в українській народній свідомості власність завжди залишалася священною і недоторканною. на відміну від російської громади — «миру», де земля знаходилася в загальному володінні і постійно заново поділялася між «мирянами»,— українська «громада» ніколи не зазіхала на особисту власність кожного хазяїна.

Чумаки — мандрівні торгівці — щороку відправлялися в небезпечний шлях до кордонів України. вони доставляли в центральні області ті товари, яких тут гостро не вистачало,- кримську сіль, в’ялену рибу, деревину. для забезпечення власної безпеки чумаки об’єднувалися в каравани — «валки». «Чумацтво» було способом життя, виник навіть своєрідний унікальний чумацький фольклор. Чумацькі походи тривали аж до другої половини ХіХ століття. У першій половині дев’яностих років ХХ століття -у період загострення економічних труднощів — українці повернулися до чумацького досвіду предків. подібно до чумаків, дрібні торгівці — «човники» — відправлялися до туреччини, польщі, китаю за дефіцитними товарами.

В. Орловський. «Відпочинок у степу»

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

У 965 році князем Русі став син Ігоря й ольги — Святослав. Свої завойовницькі походи він почав з підкорення земель слов’янського племені в’ятичів. Потім він підкорив своїй владі царство волзьких булгар і завдав нищівної поразки могутньому Хазарському каганатові. На Північному Кавказі князь затвердив свою владу над осетинами і черкесами. Цей князь-воїн вважав негідним нападати на ворога зненацька. «Іду на ви!», тобто «йду на вас війною!» — так звичайно він попереджав недругів про свої наміри. Саме в цей час візантійці, які мали на своїх північних кордонах багато турбот із войовничими дунайськими болгарами, запропонували Святославу допомогти їм утихомирити неспокійних сусідів. Київський князь охоче прийняв пропозицію і свою місію в Дунайській Болгарії виконав успішно. однак йому так припали до душі тутешні краї, що він задумав перенести столицю Русі на Дунай, у невелике містечко Переяславець. Тут, як гадав Святослав, буде середина його володінь.

Усе своє життя князь святослав провів у військових походах. він не возив із собою ні намету, ні постелі, ні казанів для приготування їжі. як рядовий дружинник, святослав спав просто неба, на голій землі, поклавши під голову сідло, а його улюбленою стравою було печене на жаринах м’ясо. Ходив святослав стрімко, як «пардус» — гепард. За описом візантійців, князь голив голову, залишаючи одне дов ге пасмо,— тобто носив, як і набагато пізніше запорізькі козаки, «оселедець». недарма видатний український історик М. Грушевський називав святослава справжнім запорожцем на великокнязівському престолі.

У 971 році в місті доростолі на дунаї військо святослава було оточено стотисячною армією візантійського імператора іоанна цимисхія. імператор запропонував слов’янському князеві розв’язати політичні розбіжності двобоєм, але святослав відмовився від пропозиції. обложені воїни святослава мужньо відбивали всі атаки візантійців доти, поки іоанн цимисхій, переконавшися, що русичі ладні стояти до останнього воїна, уклав з ними мир. однак примхлива доля завдала удару з іншого боку. У 972 році святослав з невеликою дружиною повертався з дунайської Болгарії до києва. Біля дніпровських порогів він зазнав раптового нападу з боку печенігів і загинув у запеклій сутичці зі степовиками.

До введення християнства на Русі численні народи і племена, котрі її населяли, мали свої — так звані язичниць кі — вірування і культи, які сягали корінням у сиву давнину. Частіше за все вони поклонялися духам предків і могутніх природних стихій.

Церква Іоанна Предтечі в Керчі VIII—IX століть. Найдавніший у Східній ªвропі наземний християнський храм, що зберігся до наших днів

Християнство з перших століть свого існування поширювалося в Причорномор’я і проникало далі й далі на північ. Ранні свідчення про це носять напівлегендарний характер. Так, широку популярність одержала легенда про апостола Андрія, котрий відправився в українські землі з благою звісткою про Христа і його вчення. Пропливаючи по Дніпру, апостол нібито спорудив хрест на тім місці, де згодом виник Київ, і пророчив появу тут могутнього граду, який вплине на долю народів.

Першою спробою введення на Русі християнства як державної релігії стало хрещення країни князем Аскольдом у 860 році. Підтвердженням цієї події є енцикліка (окружне послання) візантійського патріарха Фотія, датована 866 роком, у якій патріарх проголосив створення Російської митрополії. Візантійці розраховували, що християнізація Русі покладе край небезпечній активності київських князів, які загрожували не тільки кордонам Візантії, але і столиці імперії Константинополю.

однак після убивства Аскольда варязьким князем олегом християнство втратило положення державної релігії русичів. Є свідчення про те, що княгиня ольга і, можливо, князь Ігор сповідували християнство, однак їхній войовничий син Святослав вважав за краще залишатися язичником, тому що його дружинники були налаштовані проти християнського вчення, а з думкою дружини доводилося рахуватися навіть таким авторитетним вождям.

І тільки великому князеві Володимиру Святославовичу удалося вирішити цю проблему. У 988 році Володимир повелів усім своїм підданим під загрозою гонінь і жорстоких покарань поголовно прийняти християнство.

Християнство було введено під тиском великокнязівської влади, але обряд хрещення слов’янської держави був проведений з настільки грубими порушеннями канонічних правил, установлених церквою, що візантійський патріарх відмовився визнати його законність. Це, втім, не перешкодило Русі з часом стати оплотом православної гілки християнства.

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Повстання слов’янського племені древлян проти київського князя Ігоря в 945 році залишилося в історії як один із найдраматичних епізодів     суперництва двох  могутніх  східно-слов’ян ських    племінних   союзів   —   полян і древлян. Протягом   десятиліть поляни   платили   данину древлянам, поки варязький князь олег не підкорив древлян владі Києва. Його спадкоємцеві Ігорю довелося знову скоряти непокірних древлян. Безпосередньою причиною повстання древлян проти Києва став довільний збір данини. Його здійснював варяг Свенельд із своїм загоном. однак збагачення чужоземців викликало невдоволення в слов’янської частини дружини Ігоря. Князь, спонукуваний користолюбством і жадібністю своїх дружинників, тричі протягом одного року збирав данину з древлян. І, звичайно ж, древляни були вкрай обурені пожадливістю князя.

Зрештою вони захопили князя Ігоря в полон, і доля його була вирішена на вічі, яке проходило у священному лісі біля міста Іскоростеня. Там же древляни й стратили князя, принісши його в жертву язичницьким божествам.

Унікальні фрески із зображенням світського життя київських князів (Софійський собор, м. Київ)

Князь Ігор після смерті ігоря його дружина ольга жорстоко помстилася древлянам за загибель чоловіка. як свідчить літопис, ольга наказала древлянам дати як данину по троє голубів і троє горобців із кожного двору. до лапок птахів прив’язали запалене клоччя із сіркою і випустили. коли ті повернулися до своїх гнізд, у древлянській столиці спалахнула грандіозна пожежа. внаслідок цього місто вигоріло дощенту, а його жителі загинули у вогні або були перебиті дружинниками княгині ольги, які облягали місто. і все ж таки ольга зробила висновок із того, що сталося. княгиня провела першу в історії України податкову реформу, встановивши тверді норми збору данини («уроки» і «статути»).

Похід дружини князя Олега на Царгород

Клятва русичів про додержання мирної угоди між Києвом та Царго-родом. 944 р.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Ця древня земля лежить на південному заході Східноєвропейської рівнини — «проти сонця, головою до Чумацького Возу (сузір’я Великої Ведмедиці), ногами до синього моря», як співали в старовину кобзарі та лірники, і населяє цю землю талановитий і стійкий народ з унікальною історичною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною самобутньою душею й особливим характером, у якому степова волелюбність і непокірливість поєдналися з європейською раціональною поміркованістю.

Бути українцем — значить пишатися своєю Вітчизною. І нам є чим пишатися. Ми пишаємося красою української природи, древніми традиціями і мудрістю предків, найбагатшою культурною спадщиною, що нам дісталася, славними сторінками вітчизняної історії.

Ми пишаємося й тим, що будуємо незалежну державу і духовно «повертаємося» у родину народів Європи, виконуючи

[smszamok]

заповітну мрію багатьох поколінь українських патріотів.

Бути українцем — значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії і безстрашні захисники українського народу.

Така віра робить людину щасливою від свідомості того, що вона разом зі своїм народом, що вона — частка його загального життя і служить своїй Батьківщині.

Тільки почуття любові й глибокої гордості за Вітчизну разом із твердою вірою в її світле та величне майбутнє, у святість цієї прекрасної землі дає кожному українцеві, незалежно від того, молодий він чи сивий, чи живе він в Україні, чи в інших краях, право стверджувати: це моя країна, мій народ, моя Україна!

Кримські сади Семіраміди неподалік від ялти розкинувся дивовижний парк, який почасти порівнюють із садами вавілонської цариці семіраміди. це нікітський ботанічний сад, заснований у 1812 році відомим російським ботаніком Х. Х. стевеном, котрий висадив тут 175 тисяч екземплярів рослин з усіх кінців Землі. Ботанічний сад у селищі нікіта заслужено вважається одним із кращих у Європі і незрівнянним за видовою розмаїтістю рослин. тут можна побачити величні ліванський і гімалайський кедри, гігантські секвої, ялиці, дику фісташку, чий вік сягає за тисячу років.

розарій ботанічного саду нараховує кілька тисяч сортів троянд. разом з тим нікітський ботанічний сад — не тільки надзвичайне за красою зібрання представників рослинного світу, але й велика наукова установа, яка вивчає життя рослин і сприяє збереженню рідкісних і зникаючих видів.

На одній із фресок Софії Київської можна побачити зображення битви князя ярослава Мудрого з лютим звіром, що нагадує лева. Сам князь у своїх посланнях до синів також називає цю тварину левом. Можливість того, що всього дев’ять століть тому ці хижаки могли водитися на степових просторах південніше Києва й у долині Дінця, не заперечують і сучасні вчені.

У результаті мисливського промислу, що тривав століттями, а також широкого господарського освоєння лісових і степових територій України значно змінилися та скоротилися природні області життя тварин, багато видів були поставлені на межу зникнення. Щорічно поповнюється список видів, представників яких більше не вдається знайти на українській землі. Нині в Україні, за даними вчених, нараховується близько 350 видів птахів, більше 100 видів ссавців і 200 видів риб.

Для відновлення та збереження природних багатств української природи створено цілу мережу державних заповідників, територія яких складає 126,7 тисяч гектарів. Ці «острови дикої природи» розташовані в кожній із природних зон України. У степовій зоні розташовані заповідники Асканія-Нова (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська, одеська обл.), Український степовий заповідник (Донецька, Запорізька, Сумська обл.) і Луганський заповідник (Луганська обл.); у лісостеповій зоні — Канівський заповідник (Черкаська обл.), у зоні мішаних лісів — Поліський заповідник (Житомирська обл.), в Українських Карпатах — Карпатський, у Кри му — ялтинський гірсько-лісовий заповідник і заповідник «Мис Мартьян». Рідкісні та зникаючі види тварин і рослин охороняються також у заповідно-мисливських господарствах, що існують у багатьох областях країни.

У лісах Полісся зустрічається рись. Ця велика — до 90 см завдовжки і масою до 27 кг — хижа кішка краще інших пристосована до пересування по глибокому снігу, тому легко може вистежити й спіймати навіть швидкого зайця або хитру лисицю.

Для лісостепової зони характерні олень, вовк, куниця, тхір, куріпка сіра, сорока, іволга. Зустрічаються тут і дикі кабани, які знаходять собі їжу навіть у лісозахисних смугах, охоче поїдаючи жолуді, горіхи, дикі яблука та груші.

Звичайні мешканці степів — бабаки, великі гризуни довжиною близько півметра і масою до 5 к г. Живуть вони колоніями. Кожна родина займає глибоку нору з декількома входами, в якій є комори, спальні і навіть туалети!

У Карпатах можна зустріти ведмедів. Ці звірі всеїдні. Вони залюбки поїдають і рослинну їжу — молоду зелень, ягоди, фрукти, горіхи,— і тваринну: від мурах до крупних копитних. Дуже люблять мед диких бджіл.

Найпримітніший птах у селах — білий лелека, символ рідної домівки. оперення в лелеки чисто біле, чорні тільки кінці крил, але в складеному положенні вони створюють враження чорного хвоста. Звідси й українська назва птаха — чорногуз.

У лісах Криму й у Карпатах живуть козулі. їхня висота в холці — до 1 м, а маса — до 65 кг. Новонароджені дитинчата козуль у перші тижні причаюються в густих заростях чагарнику, а мати відвідує їх тільки для того, щоб нагодувати молоком.

Сучасна Україна — морська держава. Традиції мореплавання на нашій землі сягають корінням у сиву давнину, тому що море в ті часи являло собою найбільш зручний шлях сполучення, а також служило найважливішим джерелом їжі. Не втратило воно свого значення й у наші дні.

[/smszamok]

І, звичайно ж, величезний басейн Чорного моря впливає на клімат нашої країни. Сонце, свіже вологе повітря, теплий пісок, шерхіт хвиль — це і є та неповторна атмосфера, що, як кажуть медики, «зцілює душу й тіло». З далеких і ближніх місць поспішають люди до моря, щоб побачити безкрайні водні простори, відпочити, набратися сил.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Степова зона України здавна була відома своїми сухими, спекотно-посушливими вітрами — суховіями. особливо часті суховії в липні-серпні. Південноукраїнські степові вітри часто порівнюють з італійським пекучим вітром, що дме з берегів Африки,— сироко. Відомий український письменник олесь Гончар яскраво описав один з таких суховіїв-сироко у своєму романі «Таврія»: «Уже кілька днів свистів таврійський сироко; зблякнув степ, стемнів, пожух… Лопалася розпечена земля, лежала в таких тріщинах, що коні ламали ноги на ходу. Трава, вигораючи, згорталася й лягала на степ, збиваючись як повсть. Із цілинних земель гарячі вітри вже розносили по Таврії насіння тирси, найміцнішої трави із сімейства ковили. Здавалося, що з усієї степової рослинності тільки вона, тирса… зможе перенести люту спеку, вижити і продовжити себе в потомстві… Усе живе знемагало від немилосердної спеки».

Зона степів простирається на півдні та сході України. Розкіш дикого степового привілля майже повсюдно замінила краса

[smszamok]

оброблених і доглянутих українськими селянами сільськогосподарських угідь. Сучасний український степ практично цілком окультурений і розораний. Тепер там, де колихалися сріблясті хвилі ковили і бродили табуни напівдиких коней, вирощують озиму пшеницю, кукурудзу, соняшник, баштанні культури.

Господарська діяльність людини призвела до пошкодження верхнього шару ´рунту в степовій зоні, тому тут почасти трапляються пилові бурі. при цьому штормовий вітер переносить на великі відстані перетворений на порох верхній шар степового чорнозему — тому ці бурі й називають «чорними». іноді при цьому утворюються справжні смерчі, подібні до торнадо, які шаленіють у сільськогосподарських районах середнього Заходу сШа. так, 26 травня 1948 року над селами Білогорівка та Берестова донецької області промчав смерч, діаметр якого в основі складав близько 30 метрів. не враховуючи збитку, заподіяного будівлям у селах, смерч обрушився на пасажирський потяг, який трапився на його шляху, і скинув сім вагонів із полотна залізниці.

Найбільш поширені рослини в степу — це трави. Для північної частини України характерною є різнотрав’я-на рослинність, південніше розташовуються сухі ковилові степи. На узбережжі Чорного моря трапляються злаково-полинові степи. У квітні в степах зацвітають яскраві тюльпани, півники, піони та інші яскраві квіти, трохи згодом починають колоситися злаки. Характерною прикметою українських степів є рослини-«переко-типоле».

У степах іноді можна зустріти зарості тернику, шипшини, мигдалю, степової вишні.

розташований у Херсонських степах заповідник асканія-нова вважається найбільшою і, мабуть, єдиною в світі ділянкою цілинного степу, покритою прадавньою ковиловою рослинністю, яка збереглася в незайманому вигляді. Заповідник утворено ще в 1875 році з аматорського зоопарку при великому вівчарському господарстві. його площа складає понад 33 тисячі гектарів, а площа масиву незайманого степу — понад 13 тисяч гектарів. тут заборонено будь-яку господарську діяльність. У заповідному степу живуть різні копитні, у тому числі найрідкісніші коні пржевальсь-кого, різні антилопи, кулани, зебри, буйволи, зубри, бізони, яки, а також страуси та десятки видів рідкісних птахів. Ус і ці види були завезені сюди з метою акліматизації в степових районах України. Щороку заповідник відвідують тисячі туристів.

Асканія-Нова. Тільки тут можна побачити, який вигляд мали причорноморські степи кілька тисячоліть тому. Ліси — найважливішу частину багатств будь-якої країни — недарма називають легенями землі. Всього один гектар лісу очищує за рік 18 мільйонів кубічних метрів повітря. «Зелене вбрання землі» охороняє від пересихання, вивітрювання і розмивання мільйони гектарів родючої ріллі.

Крім того, ліс — постачальник найцінніших сировинних ресурсів, без яких не обходиться ні зведення нових міст, ні створення могутніх океанських лайнерів. Вироби з деревини різних порід постійно супроводжують людину в побуті, а дарунки лісу прикрашають та урізноманітнюють її стіл. Без лісу і його живлющого повітря немислимий ні недільний відпочинок, ні відпустка, ні подорож по рідному краї.

Сучасна Україна не така вже й багата лісами — вони займають усього 13,7 % її території, і багато які з них, особливо в посушливих місцях, посаджені руками людей.

У криму, на поліссі, в Закарпатті й сьогодні можна знайти ділянки лісів з реліктовою рослинністю. а в донбасі, в горах артема збереглися дивовижні крейдяні бори — острівці дольодовико-вого лісового покриву України. ці ліси утворилися в долині сіверського дінця ще наприкінці третинного періоду — більше сімдесяти мільйонів років тому.

основна рослина тут — крейдяна сосна, що відрізняється від сосни звичайної більш короткою хвоєю, дуже твердою деревиною і дрібними округлими шишками. висота реліктових крейдяних сосон — від 8 до 28 метрів, причому найстаріші з цих дерев формою крони нагадують знамениті італійські зонтичні пінії.

Карпати. Вікові ялини однак у минулому наші лісові угіддя були набагато  ширшими.  В  ході  заселення земель у лісовій і лісостеповій зонах ліси вирубувалися, а на їхньому місці виникали орні поля та пасовища. Це й стало основною причиною збідніння лісових багатств України. Тим більшу цінність для нас представляють збережені соснові бори, діброви, букові та ясенові ліси.

[/smszamok]

Свідки історії дуби, як відомо, відрізняються надзвичайним довголіттям. але й серед цих довгожителів зустрічаються справжні патріархи. У парку салгир у сімферополі можна побачити п’ятисотлітній дуб, що носить ім’я «Богатир тавриди». обхват цього велетня близько 6 метрів, а діаметр крони досягає 30 метрів. поблизу Запоріжжя росте гігантський дуб, що, згідно з переказом, був свідком того, як козацтво, яке зібралося під ним, писало листа турецькому султанові. але справжнім рекордсменом серед українських дубів є унікальне дерево, що росте в рокитнянсько-му районі рівненської області. цей дуб міг бути очевидцем того, як збирав данину з древлян у 884 році князь олег. древньому велетневі понад 1300 років!

(Еще не оценили)

Загрузка...

Доля України та її народу сповнена загадок. І не тому, що нам не відомі якісь історичні факти,— про історію нашої країни написано багато, особливо за останні два десятиліття. Ми знаємо, які події відбувалися, знаємо точні дати й імена, але дотепер губимося в здогадках — чому? Чому Україна, котра сторіччями не мала власної державності, а часом стояла на грані повної загибелі, повсякчас ставала центром подій, які відбувалися на Європейському континенті? Чому наша земля щоразу привертала до себе жадібні погляди завойовників і створювачів світових імперій? Чому Україна знов і знов відроджувалася, а не зникла, розчинившись серед інших племен, як це траплялося з безліччю інших народів? Чому після довгих заборон і гонінь не вичерпалося живе джерело національної культури й традицій? І звідки в українців знайшлися сили для того, щоб вступити на шлях відновлення і будівництва незалежної держави?

У відповідях на ці запитання й полягає справжня таємниця України та її національної своєрідності. І кожному належить розгадати її, зробивши власне відкриття своєї країни, її високої духовності, героїзму та мужності її народу, краси її природи, традицій і мови, джерел віри у майбутню велич України.

Природа щедро обдарувала Україну: найродючіші в світі ґрунти, сприятливий клімат, багаті поклади корисних копалин, повноводі ріки, ліси з цінними породами дерев, зручний для прокладення доріг і ведення сільського господарства ландшафт, ласкаві моря, невисокі гори, багатий рослинний і тваринний світ.

 У наші дні природні багатства України вже далеко не так невичерпні і потребують дбайливого ставлення до себе і надійного захисту з боку суспільства і держави. Наука веде напружений пошук шляхів підтримання рівноваги між техногенною цивілізацією і живою природою. Від розв’язання цієї проблеми залежить майбутнє не тільки нашого народу, але й усього людства.

Майже половина території України, особливо її центральні та південні регіони, розташована на винятково родючих ґрунтах чорноземах, краще від яких для ведення сільського господарства годі й шукати. В Україні знаходиться близько чверті чорноземів нашої планети.

Українці — спадкоємці традицій найдавнішої землеробської культури, що сягають у давнину аж до кам’яного століття. Споконвіку наш народ із глибокою повагою ставився до землі, звертаючись до неї як до матері й годувальниці. Наші предки клялися землею, землею бажали добра і так само землею проклинали своїх ворогів. До наших днів серед українців досить поширене стародавнє добре побажання: «Щоб ти ся мав, як свята земля!»

«Накритий стіл»

Більша частина поверхні України являє собою хвилясту рівнину, що складається з окремих височин і низовин. Ця рівнина нагадує накритий стіл, кришка якого злегка нахилена з півночі на південь і до долини Дніпра.

З глибокої давнини люди селилися на цих багатих і родючих землях, зручних для ведення сільського господарства і помережаних ріками, які служили основними транспортними магістралями. Через Україну проходили найважливіші торговельні шляхи, тут здійснювалися культурні, політичні та релігійні контакти між найрізноманітнішими, не схожими одне на одного народами і цивілізаціями. однак така «відкритість» українських земель зіграла й негативну роль. З півночі, заходу та сходу не існувало ніяких природних перешкод, які могли б зупинити загарбників, котрі бажали прибрати до рук «накритий стіл».

У середині першого тисячоліття до нашої ери давньогрецький поет Гомер, автор «іліади» та «одіссеї», описував давню Україну, відому йому під назвою кіммерія, як надзвичайно туманну область. це свідчить, що клімат України в ті часи був набагато більш вологим, ніж нині. але й у сучасній Україні густі тумани — зовсім не дивина. найчастіше їх можна спостерігати на донецькому кряжі. одного разу там було зафіксовано випадок, коли туманна завіса безперервно утримувалася протягом ста восьми годин.

Грози в Україні постійно трапляються навіть у зимові місяці. особливо небезпечні вони в степовій зоні: удари блискавок вражають усе, що хоч трохи піднімається над травою або чагарником. про грози в народі існує безліч повір’їв. вважається, наприклад, що під час грози святий ілля на вогненній колісниці вирушає в нещадну погоню за нечистою силою. відповідно до народних повір’їв, під час грози не можна ні співати, ні свистіти, не можна ховатися під деревами, особливо під дубом або вербою — у язичників-слов’ян вони вважалися помешканням лісових духів. вогонь, запалений блискавкою, згідно з традицією, слід гасити тільки козячим молоком.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Вражені блиском і високим рівнем розвитку греко-римської цивілізації, войовничі кочівники охоче переймали мови, релігію, звичаї і форми державного життя античних народів, їх багатющу культурну спадщину. Горді громадяни причорноморських вільних міст-полісів і волелюбні степові кочівники однаковою мірою можуть вважатися нашими далекими предками. Звертаючись до нашої Вітчизни, український поет, історик і філософ Євген Маланюк в одному із своїх творів напівжартома назвав її «елладо Скітськая, елладо степова, сарматських Афродіт, кирпатих Аполонів».

Хто знає, можливо, нашій країні судилося здійснити прекрасне пророцтво видатного німецького філософа XVIII століття Йогана Гердера, який пророкував Україні блискуче майбутнє в тому випадку, якщо вона візьме на свої плечі благородну місію духовного відновлення європейської цивілізації, ставши «Новою елладою».

Київська Русь увійшла в світову історію як найбільша держава Середньовічної Європи.

Учені й досі сперечаються, чи були засновники Давньої Русі скандинавськими вікінгами, а чи слов’янами, однак їм удалося об’єднати навколо Києва всі східнослов’янські народи, а також більше двохсот різноманітних неслов’янських етносів.

Українські землі складали ядро Давньоруської імперії. Саме землі, розташовані на Східно-Європейській рівнині, за стародавніх часів називалися Руссю.

 Недарма видатний український історик Пантелеймон Куліш із гордістю іменував українців «старорусами».

Поворотною подією в історії українського й інших східнослов’янських народів стало прийняття і поширення християнства на Русі. Наші далекі пращури поклонялися силам природи і духам предків. На землях Київської Русі панувало язичництво.

Вибір християнства, відповідно до легенди, пов’язаний з апостолом Андрієм Первозва-ним, який, перебуваючи в Києві, поставив на горі, де зараз знаходиться Андріївська церква, хрест і пророчив велике майбутнє християнству на цих землях.

988 рік вважається роком запровадження християнства в Київській Русі. Багато в чому завдяки прийняттю однієї з найбільших світових релігій Русь змогла створити високу і довговічну культуру і залишила помітний слід у світовій історії.

Давньоруські князівства, що проіснували більше трьох століть, досягли високого рівня економічного і культурного розвитку і перепинили шлях на Захід незліченним ордам кочівників. «о світла і прекрасно прикрашена земля Руська!» — писав сучасник про свою Вітчизну, віддаючи данину її величі.

Русь підтримувала різноманітні торговельні, династичні та культурні зв’язки із Західною Європою і була найважливішим посередником у торгівлі між Заходом і Сходом завдяки своєму розташуванню на перехресті шляхів.

Багата культурна і духовна спадщина Давньої Русі складає невід’ємну частину української національної традиції.

 У XVI—XVIII століттях в українській культурі панував стиль бароко, який помітно потіснив візантійські традиції, що переважали в Україні. Але будучи пропущеним через «фільтр» цих традицій, бароко набуває в Україні яскраво виражених оригінальних рис справді національного стилю.

Звертає на себе увагу надзвичайно розповсюджена в епоху бароко символіка сонця. її втілення знаходимо й у прикрасах барокових «маківок» українських соборів «рипідами» (золотими дисками), і в ідеї «фаворського світла», що його випромінюють праведники у творчості Ф. Прокоповича і Г. Сковороди. Популярний в епоху бароко образ світу як «вертограду Божого», буйно квітучого саду життя також тісно був пов’язаний із символікою сонця.

Свого роду кульмінацією української барочної культури є епоха правління гетьмана Івана Мазепи. Цей період української культури увійшов в історію під назвою «Мазепинське бароко» і був ознаменований створенням численних мистецьких шедеврів, які здебільшого

(Еще не оценили)

Загрузка...

Україна славиться безкрайніми степами, густими лісами, величними горами, повноводими ріками та неозорими полями пшениці, що колоситься. Неповторність її ландшафтам додають голови соняшників, що повертаються слідом за сонцем, полум’яніючі грона осінньої калини, задумливо схилені над гладінню ставків верби, тінисті вишневі сади, гнізда білосніжних лелек над сільськими хатами.

Любов до Батьківщини завжди починається з живого почуття любові до рідної природи, із прихильності до тієї землі, на якій ти виріс, до звичного оточення і знайомого з дитинства пейзажу.

Для її ландшафту характерне м’яке сполучення невисоких гір із широкими і родючими рівнинами, сприятливими для землеробства. Низовини в багатьох регіонах чергуються з височинами, найбільшою з яких є Придніпровська височина, яка розташована в межиріччі Дніпра та Південного Бугу. У південно-східній частині прилягаюча до Дніпра височина розділяється на окремі кряжі, «гори» — Каневські, Трахтемирівські та Бучацькі.

Низький лівий берег Дніпра вкритий луками, лісами та болотами, тут багато старорічищ та мальовничих озер.

Надзвичайний за своєю красою регіон України — Поділля — також розташований на височині, помережаній глибокими долинами численних рік і річечок. На Поділлі знаходяться найдовші у світі карстові печери.

Ніби охороняючи багаті та щедрі українські землі, височать гірські пасма Карпат — на заході та Кримських гір — на півдні країни.

Ніжна та лірична, неначе пісня, природа нашої країни приваблює своєю красою і нескінченною розмаїтістю природних зон, що змінюють одна одну,— від вологих і болотистих хвойних лісів Полісся до сухих степів Причорномор’я і вічнозелених субтропіків Південного берега Криму. У кожному її куточку прихована неповторна краса, а кожен ландшафт наділений тільки йому властивим незабутнім обличчям, власною душею.

Ще в V столітті до н. е. славнозвісний давньогрецький історик Геродот описав народи, які населяли в ті далекі часи територію нашої країни. Так світ уперше довідався про унікальну своєрідність Стародавньої України. Пізніше «заговорили» доти безмовні і таємничі археологічні пам’ятники, виявлені в скіфських курганах, городищах і сарматських могилах-катакомбах.

Багатовікова присутність греків і римлян на землях скіфів і сарматів не минула без сліду. Греки створили на всьому узбережжі Чорного моря великі міста-держави — такі як Панті-капей і Херсонес,— котрі проіснували майже ціле тисячоліття.

Про античне минуле Причорномор’я нагадують величні руїни Пантікапея, що дійшли до наших днів, Херсонеса та ольвії, залишки укріплених фортечних споруд, тріумфальні і надгробні стели, а також знахідки із затону-лих біля чорноморського узбережжя кораблів, виявлених археологами.