Сочинения

(Еще не оценили)

Загрузка...

Назва місцевими мовами означає «озеро». Жовтогаряча  ріка – ріка, розташована на півдні Африки. В 1777-1779 роках голландський полковник Р И. Гордон досліджував і наніс на карту всю цю ріку від верхнього плину до устя й дав їй назва Жовтогаряча, точніше, Оранская, на честь правлячої в той час у Голландії Оранской династії. Однак, у перших голландських колоністів у вживанні була інша назва — «Більша ріка», що була дослівним перекладом її готтентотского назви « Кай-Гариб». Рувензори — гірський масив на сході Африки. Назва мовою місцевого населення означає «володар хмар». Його висота перевищує 5 тис. метрів. Рудольф Туркана — озеро в Східній Африці. Корінне населення називає його Бассо Нарок — «темна вода». Європейська назва була привласнена в 1888 році австро-угорською експедицією Телеки й Хенеля. Угорський граф Шамуел Телеки, що організував цю експедицію в Східну Африку, привласнив озеру ім’я принца Австро-Угорської імперії Рудольфа. Озеро ще називають Туркана — за назвою одного із племен, що живе на його берегах. В озері сприятливі умови для росту синьо-зелених водоростей — і тому його іноді називають Нефритовим морем, а тубільці — Бассо Нарок, тобто «темна вода». Цукри — пустеля в Північній Африці. Назва утворена від арабського географічного терміна «сахра» — «пустеля», «пустельний степ». Таким чином, назва перекладається як «пустелі», тобто «багато пустель».

(Еще не оценили)

Загрузка...

Другий по величині материк земної кулі після Євразії. Його площа представляє більше 30 мільйонів квадратних кілометрів. Африка — єдиний у світі материк, що перебуває в чотирьох півкулях північному, південному, західному, східному й перетинається екватором майже посередині. Середня висота материка над рівнем моря становить 750 метрів, мінімальна — западина Ассаль  — 150 метрів. Африка — єдиний материк, найвищою вершиною якого є вулкан. Це вулкан Кіліманджаро висотою 5895 метрів. Саме в Африці перебуває найбільший на земній кулі кратер вулкана — Нгоронгоро, котоырй має діаметр більше 350 км. Довжина берегової лінії становить 30 500 км. Африка — самий жаркий материк Землі. Тут зафіксована найвища температура на земній кулі +58 °С у місті Тріполі в Лівії.

Саме в Африці перебуває саме посушливе місце на планеті — місто Вади-Хальфа тут випадає 1 мм опадів протягом року. Сама довга ріка материка — Нил. Це єдина ріка у світі, що тече через безводну пустелю й, не маючи протягом 3000 км припливів, доносить свої води до моря. В Африці перебуває й найбільша пустеля миру — Сахара. Єдиної думки щодо походження назви Африка не існує. Слово «Африка» уперше зустрічається в античній літературі — в епічній поемі Квінта Энная «Анналы». Тоді ця назва належала не всьому материку, а лише його частини — навколо фінікійського портового міста Карфагена окраїни сучасного Тунісу. Коли римляне після третьої Пунічної війни зруйнували Карфаген 146 р. д н.е., вони заснували на захопленій території провінцію Африка. У цій назві простежується зв’язок з войовничими племенами «африди», «африги», «афарики», які жили на території Північної Африки. Таке пояснення назви цілком можливо, оскільки на північному сході Ефіопії дотепер проживає народності афари, а в Джібуті це одна із двох основних народностей, які населяють країну.

 В XVI ст. у книзі «Африка — третя частина миру» арабського мандрівника Мухаммеда Аль-Вазана, на прізвисько Лев Африканський, мова йшла про те, що в основі слова «Африка» по-арабски Ифрикия, лежить арабське фарака — «розділяти», «відокремлювати». Тобто, як уважав Аль-Вазан, слово означає «відділена» від Азії Червоним морем. Атлас — гірська система на північно-заході Африки, Існує дві традиційні версії пояснення цієї назви, які базуються на міфології. По одній з них, це був край Землі, де перебував титан Атлант Атлас, що підтримував небокрай. Згідно іншого, більше пізнього міфу, Атлас — африканський цар, що був перетворений на гору за непокору богам. Швидше за все, назва утворена з берберського географічного терміна «гора», що потрапив до греків у трохи зміненому виді й була перетворена на Атлас. Бенуе — ріка, найбільший лівий приплив ріки Нігер. Мовою батта «бе» означає «вода», «нуе» — «мати», тобто  «мати вод». Уперше ріка була досліджена в 1831-1833 роках  Ричардом Лендером. Вікторія — озеро в Східній Африці. Першим європейцем, що досяг цього озера, був англійський мандрівник лейтенант Д. Спік. У місцевого населення воно було відоме як Ньянза, тобто просто «озеро». Спік додав до місцевої назви ім’я королеви — Вікторія, і озеро протягом тривалого часу підписувалася на картах подвійною назвою Вікторія-Ньянза. Деякі автори вважають, що Спік дав назву озеру Вікторія («вікторія» — «перемога»), маючи на увазі свою перемогу — відкриття цього найбільшого озера. Вольта — ріка на заході Африки.

Назва вперше зустрічається на португальській карті 1471 року (ще неї називають «ріка повернення»). В устя цієї ріки зупинялися португальські експедиції XV сторіччя перед їхнім поверненням на батьківщину. Голковий мис Агульяс — самий південний мис Африки, нанесений на карту наприкінці XV сторіччя португальськими мореплавцями. Назва означає «мис Піки» за гостроту його скель. Однак, це ж слово означає на португальському й «голка». Розуміючи під голкою стрілку компаса, назву здавна переводять як «мис Голковий», пояснюючи це тим, що в море біля цього мису португальці нібито спостерігали магнітну аномалію, хоча прямі докази існування аномалії відсутні. Мис Доброї Надії перебуває на Півдні Африки. У географічній літературі поширен думка про те, що  португальський мореплавець Б. Диаш, що відкрив цей мис в 1488 році, назвав його «мис Бур», а португальський король Жуан II відразу ж перейменував його в «мис Доброї Надії», оскільки сподівався досягти за цим мисом Індії. Замбезі — ріка в Південній Африці. Назва цієї ріки на картах і в документах записувалося по різному. Первинної є форма Амбези, вірніше Амбей, що мовою місцевих жителів означає «більша ріка». У варіанті Замбезі початкове «З» додано для вираження сили, значимості, тобто «дуже більша ріка». Занзибар — острів в Індійському океані біля узбережжя Африки. Ще в середні століття місто, розташований на острові, став найбільшим місцем работоргівлі на африканському узбережжі Індійського океану. За цим містом-портом закріпилася іранська назва Зенгибар, де «зенги» — «негр», «чорношкірий», а «бар» — «місце», «край», тобто «країна чорношкірих». У процесі подальшого вживання назва перетворилася в «Занзибар». Калахарі — перебуває в центральній частині Южнойафрики. Кенія — гора, що є найвищою крапкою Кенії (5199 метрів).

 Назва Кенія пояснюють із мови масаев, корінних жителів, де Кее-Нийя означає «біла гора», що пов’язане з наявністю на ній вічних снігів і льодовиків. Кіліманджаро — вулканічний масив у Східній Африці. У місцевого населення назви мають лише дві головні вершини масиву: Кибо й Мавензи. Найвища крапка всієї Африки Кибо (5895 метрів) — «плямиста» — одержала свою назву через об’єднання чорних скелястих ділянок з білими плямами снігу. Достовірного пояснення назви Кіліманджаро немає. Найпоширенішою версією є запозичення дослідниками кінця XIX сторіччя назви з мови суахілі, але записано воно було у формі Кіліманджаро — «гора божества холоду». Мадагаскар — острів в Індійському океані. Назва острова у формі Мадейгаскар, дуже близьке до сучасного, уперше зустрічається в описі подорожі Марко Поло в XIII сторіччі. Деякі дослідники зв’язують назву з етнічним найменуванням жителів острова — малагасийцы. У минулому острову давалися й інші назви. Так, португальці, відкривши його в 1500 році в день св. Лоренцо, дали йому назва « Сан-Лоренцо», французи, оголосивши наприкінці XIX сторіччя острів своєю колонією, відразу назвали його «о. Дофіна», арабські мореплавці вже з IX сторіччя називали його Джезира-Аль-Комр — «місячний (місячний) острів». Наміб — пустеля в південно-західній частині Африки. На місцевих мовах Наміб означає «щит». Прибережну частину пустелі називають Берегом Кістяків. Нігер — ріка в Африці. Назва ріки походить від назви, що вживали бербери, що жили по середньому плині ріки Ньегирен. Ніл — ріка в Африці. Уперше назва зустрічається в давньогрецьких джерелах у формі Neilos. Відомо також пояснення назви Нил із семитско-хамитского — «ріка». Сучасні араби називають цю ріку Ель-Бахр — «ріка». Нубийская пустеля розташована в північно-східній частині Африки. Назва виникла завдяки давньому найменуванню території «Нубія» — так називалася в Древньому Єгипті ботатая золотом країна, розташована вище за течією Нила. У древніх єгиптян «нуба» ще означало «золото».

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Самий холодний і високий материк Землі, що майже повністю перебуває в межах Південного полярного кола. Площа Антарктиди, включаючи шельфові льодовики, становить 14 млн квадратних кілометрів. Потужною товщею льоду покритий майже весь материк. На материку перебувають Південний полюс і Полюс холоду Землі. Довжина берегової лінії понад 30 тис. км. Антарктида — єдиний материк, на якому немає ні однієї постійної ріки, але у вигляді льоду на ньому перебувають 62 відсотка прісної води Землі. Завдяки найбільшому сучасному зледенінню, Антарктида — найвищий материк на земній кулі, її середня висота над рівнем моря 2040 метрів.

Найвища крапка материка — гора Винсон 5140 м. У межах Антарктиди зосереджений найбільший на планеті гірський льодовик — льодовик Фильхнера. Його довжина 925 км, товщина льоду — 4 км. Саме в Антарктиді представлене найбільше різноманіття типів льоду на Землі. Антарктида є зоною найбільшого у світі поширення шельфових льодовиків. Найбільший шельфовий льодовик — льодовик Росса. Його площа 538 тис. квадратних кілометрів,  а довжина 1000 км. Унікальність материка полягає в тім, що тільки тут перебуває відразу 5 полюсів: південний географічний,  магнітний полюс,  світовий полюс сухості, світовий полюс вітровий, полюс сонячної радіації. Найбільш низька температура повітря — 89,2 °С була инструментально зареєстрована на антарктичній станції «Схід». Найбільш вітряним місцем на Землі є бухта Коммонвелс (Земля Адели), де вітри дмуть 340 днів у році із середньою швидкістю 20 м/с, часто досягаючи 90-100 м/с.

 Антарктида — єдиний материк, де не буває дощів і немає рік, тут не зареєстровано жодного землетрусу. Честь відкриття Льодового континенту належить експедиції російських мореплавців — Ф. Беллинсгаузена й М. Лазарєва. 16 січня 1820 р. на шлюпах «Схід» і «Мирний» вони майже впритул підійшли до берега, що через 110 років норвезькі китобої назвали Берегом Принцеси Марти. Росіяни назвали ці землі «Крижаним материком»,  а «Антарктичним материком» їх назвав в 1840 р. американський дослідник Чарлз Уилкс. Уперше весь материк був зображений на карті англійського океанографа Джона Умирарея в 1886 р. Назва «Антарктида» у перекладі із грецького означає «протилежний Арктиці». Давньогрецьке «арктикос» означає «північний», а «арктос» — «ведмідь». Греки стали називати Арктикою всю північну полярну область Землі, оскільки їм служили орієнтиром і вказували на північ найбільш помітні сузір’я північної півкулі Більша Ведмедиця й Мала Ведмедиця. В основі цієї назви лежить міф, відповідно до якого Зевс закохався в німфу Каллисто. Заздрі богині згодом перетворили її у Ведмедицю. Каллисто народила Зевсу сина Аркада, тобто «Ведмежати». Один раз під час полювання Аркад підняв спис на свою матір, але Зевс зупинив його, перетворивши обох у сузір’я. Відтоді вночі сіяють на небі Більша й Мала Ведмедиці — мати й син. Море Амундсена — море Тихого океану біля берегів Антарктиди. Воно названо учасниками норвезької експедиції 1928-1929 гг. на честь Руаля Амундсена, норвезького полярного мандрівника й дослідника, що першим досяг Південного полюса 14 грудня 1911 р. Амундсен-Скотт — антарктична наукова станція США на Південному географічному полюсі. Відкрита в січні 1957 р. і названа на честь першовідкривачів Південного полюса — норвежца Руаля Амундсена й англійця Роберта Скотта. Море Беллинсгаузена розташоване біля берегів Антарктиди. Відкрито в 1821 р. Першою російською антарктичною експедицією й назване на честь її керівника, російського мореплавця Фадея Фадейовича Беллинсгаузена ( 1778-1852). Море Уедделла обмиває берега Західної Антарктиди. Воно названо на честь шотландського моряка Джеймса Уедделла ( 1787-1834), що служив боцманом у британському королівському флоті, а в 1822 р. був призначений начальником експедиції, що відправилася в Південну Атлантику ловити тюленів. Дослідженої ним частини антарктичних вод він дав назву «море Георга IV» на честь короля Великобританії. Пізніше цьому самому південному морю Атлантичного океану привласнили ім’я першовідкривача, і на сучасних картах воно позначається як море Уедделла. Схід — російська наукова станція в Східній Антарктиді, у районі Південного геомагнітного полюса, полюса холоду Землі.

Відкрита в 1957 р. і названа на честь вітрильного шлюпа «Схід» Першої російської антарктичної експедиції Ф. Ф. Беллинсгаузена й М. П. Лазарєва. Цікаво знати, що  через недостатність кисню повітря на станції «Схід» немає мікробів. Цікаво, що при такому морозі шкіра людини втрачає чутливість і не реагує на біль. Нескладні хірургічні операції можна робити й без наркозу, але будь-яка рана довго гоїться, оскільки в тканинах не вистачає кисню. Виходячи в такий мороз на повітря, полярники одягають на обличчя марлеві маски, схожі на хірургічні, і дихають через специальний шланг, схований під одягом, що підігрівається электрогрелкой. Однак, навіть маючи таке спорядження, перебувати на вулиці більше п’яти мінут небезпечно. Море Дейвиса — перебуває біля берегів Антарктиди. На його березі з 1956 р. перебуває відома антарктична наукова станція Мирний.

Море назване австралійським полярним дослідником Дугласом Моусоном в 1912 р. на честь капітана звіробійного судна «Аврора » Джона Юнга Дейвиса, що доставив експедицію Моусона в Антарктиду. Дюмон-дюрвиль — французька антарктична станція, що перебуває на Сході Антарктиди, названа на честь знаменитого французького мореплавця Жуля Себасгьяна Сезара Дюмон-Дюрвиля (1790-1842). В 1837-1840 гг. Дюмон-Дюрвиль очолював кругосвітню експедицію на корветах «Астролябія» і «Зеле». 29 січня 1840 р. біля Південного полярного кола він відкрив землю, що назвав «Земля Адели». Эребус — вулкан у Західній Антарктиді, на півострові Росса. Відкритий в 1841 р. експедицією Дж. К. Росса й названий на честь одного з кораблів його експедиції — «Эребус». Море Космонавтів — перебуває біля берегів Антарктиди. Названо воно в 1962 р. учасниками радянської антарктичної експедиції на честь перших космонавтів. Море Лазарєва розташовано біля берегів Східної Антарктиди. Досліджене радянською антарктичною експедицією й назване в 1964 р. на честь російського мореплавця Михайла Петровича Лазарєва ( 1788-1851), учасника Першої російської антарктичної експедиції в 1819-1821 гг., командира шлюпа «Мирний». Мирний — російська наукова обсерваторія на Березі Правди в Східній Антарктиді. Відкрита в 1956 р. і названа на честь вітрильного шлюпа «Мирний» Першої російської антарктичної експедиції.        

Цікаво знати, що біля станції «Мирний» на острові Буромского перебуває один з найбільших людських цвинтарів в Антарктиді. Саме на цій станції 3 серпня 1960 р. відбулося одне з найтрагічніших подій: уночі тут від короткого замикання зайнялася обсерваторія й загинула вся аэрометеорологическая група — 5 чоловік.  Коли інші дослідники підбігли до будинку, урятувати вже було неможливо нікого: усередині все палало, почали вибухати бочки з пальним. Молодіжна — російська антарктична станція в Східній Антарктиді, у західній частині Землі Эндерби, на березі затоки Алашеева моря Космонавтів. Назва чисто символічне. Моусон — австралійська антарктична станція, розташована в східній частині Антарктиди на узбережжя моря Співдружності. Названа так на честь австралійського полярного дослідника, фізика, геолога й гляціолога Дугласа Моусона ( 1882-1958). Він здійснив три антарктичних експедиції: 1907-1909 років, 1911-1914 років і 1929-1931 років. Острів Петра Й розташований у море Беллинсгаузена, в Антарктиці. Відкритий в 1821 році Першою російською антарктичною експедицією Ф. Ф. Беллинсгаузена й М. П. Ла-Заграви.

Тоді ж він і був названий на честь засновника російського військового флоту — Петра Й. Море Рисер-Ларсена розташоване між морем Лазарєва й морем Космонавтів. Названо в 1962 р. на честь норвезького полярного дослідника Яльмара Рисер-Ларсена (1890-1965), учасника першого перельоту через Північний полюс на дирижаблі «Норвегія» в 1926 році.  В 1929 — 1931 роках  він керував двома експедиціями на судні «Норвегія» навколо Антарктиди. Море Росса — море Тихого океану біля берегів Антарктиди. Відкрито в 1841 році експедицією англійського мореплавця Джемса Кларка Росса ( 1800-1862) і назване в його честь. Море Сомова розташоване біля берегів Антарктиди. Після дрейфу радянського судна «Об» узимку 1973 року були отримані дані про чіткий поділ акваторії між морями Дюрвиля й Росса. Це приантарктическое водний простір назвали «морем Сомова» на честь М. М. Сомова, начальника радянської антарктичної експедиції 1956 року. Море Співдружності — перебуває між морем Космонавтів і морем Дейвиса. Названо в 1962 році учасниками антарктичних експедицій різних держав в Антарктиці. Терор — згаслий вулкан у Західній Антарктиді, на півострові Росса, біля берегів Землі Вікторії. Відкритий англійським полярним дослідником Джеймсом Кларком Россом в 1841 році й названий як один з кораблів його експедиції. Гора Шеклтона — перебуває в Антарктиді. Названа на честь англійського полярного дослідника Эрнеста Генрі Шеклтона. В 1901-1904 роках він був учасником експедиції Роберта Скотта й досліджував разом з ним Землю Вікторії. Він прагнув досягти Південного полюса, але змушений був повернутися, не дійшовши до полюсу 178 км. Їм був відкритий один з найбільших льодовиків планети — льодовик Бирдмора. В Антарктиді ім’ям Шеклтона названий один із шельфових льодовиків, частина узбережжя й протока.

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Оправа книжечки чорна, шкіряна, золотий обріз, на корінці оправи внизу вибиті золотом дві літери «М. Л.». Це ініціали давнього друга Тараса Шевченка Михайла Лазаревського, якому поет подарував «мережані» ним у неволі — в цій «покинутій богом пустині» — «захалявні книжечки». рукописної збірки поезій Тараса Шевченка. Авторської назви вона не має, але має назву умовну — «Мала книжка». Складається вона з двадцяти семи саморобних зшиточків мініатюрного формату звичайного канцелярського паперу. Поет згортав аркуші паперу увосьмеро, щоб зручніше було ховати, очевидно, за халявою. Так і з’явилися «захалявні книжечки» за 1847, 1848, 1849 і 1850 роки. Коли в 1850 році його було заарештовано і зроблено обшук, свідчень і доказів того, що рядовий Шевченко порушив цареву заборону творити, не було знайдено. Попереджений про обшук, поет устиг передати ці зшиточки квартирмейстеру Окремого Оренбурзького корпусу, відомому картографу Оренбурзького краю Карлу Івановичу Герну, в якого Шевченко кілька місяців квартирував. Карл Герн зберіг альбом акварельних малюнків поета та його зшиточки, які він звів докупи й оправив. Згодом «Малу книжку» Герн передав Шевченкові на нове місце його заслання — до Новолетровського укріплення.

У 1859 році в Петербурзі «Малу книжку» в цій оправі побачив Іван Сергійович Тургенєв, який так згадував про свої зустрічі з Шевченком: «Він показав мені оправлену в звичайну юхту малесеньку книжечку, в яку він записував свої вірші і яку ховав за халяву чобота, бо йому заборонено було писати; показав також свій щоденник, який він вів російською мовою…».

Після смерті Тараса Шевченка «Мала книжка» зберігалася в Михайла Лазаревського, який звелів зробити їй нову шеврову оправу, позолотити обріз і витиснути на корінці книжечки свої ініціали: «М. Л.». «Пошли, господи, всім людям таку дружбу і такого друга, як Лазаревський»,— записав поет 2 липня 1857 року в «Щоденнику». В день іменин Михайла Лазаревського 12 липня 1858 року вдячний за допомогу і клопотання Шевченко дарує йому свій «Щоденник», автопортрет і офорт «Притча про робітників на винограднику». Крім «Малої книжки», в Михайла Лазаревського зберігалися «Більша книжка», автографи й авторизовані списки російських повістей, а також інші тйорчі матеріали Шевченка, зокрема примірники «Кобзаря» 1860 року видання та «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» (1844 року) з власноручними правками поета.

Михайло Лазаревський, як і п’ятеро його братів, з якими був знайомий поет, багато зробив для того, щоб полегшити долю Шевченка. Він клопотався про його визволення із заслання, першим повідомив Шевченка про звільнення, після повернення до Петербурга поет жив кілька місяців у Михайла Матвійовича. Лазаревський часто відвідував хворого Шевченка в його майстерні Академії художеств, по смерті клопотався похороном, а згодом — перевезенням тіла поета в Україну.

Закономірно, що в Михайла Лазаревського і його братів зосередилися чи не найзначиміші матеріали творчої спадщини Тараса Григоровича.

Яка ж подальша доля цих унікальних духовних цінностей?

Зібрана у свій час у Музеї українських древностей Тарновського шевченкіана була зосереджена в Чернігівському державному історичному музеї, а звідти перейшла до Інституту Тараса Шевченка.

Минуле повинно активно працювати на сучасність, а сучасність — творити для майбутнього нову історію. Адже пам’ять — це безсмертя народу.

(Еще не оценили)

Загрузка...

У ХІХ столітті завезена в Україну з Північної Америки. Широко розповсюдилась завдяки своїй красі та невибагливості. У лісопосадках росте як чагарник. У вигляді дерева досягає висоти 30 м. Рясно цвіте на початку літа. Гарний медонос, мед із її квітів має цілющі властивості. Робінія біла не лише не є родичкою справжніх тропічних акацій, але навіть не схожа на них. Листя та стебла кропиви вкриті жалкими волосками, що мають вигляд мініатюрних трубочок з їдкою рідиною. Кінчики цих трубочок складаються з кремнію і легко обламуються. Їх гострі краї проколюють шкіру, і їдка рідина потрапляє в крихітну ранку, завдаючи опіку. Під час прогулянки в лісі краще не зривати квіти для букетів. Особливо це стосується незнайомих видів. Серед купи квітів може опинитися занапащена орхідея — можливо, єдина в даній місцевості. Навіть побачивши цілу галявину орхідей, не рвіть їх, а краще сфотографуйте на пам’ять.

Горобець хатній

Зустрічаються по всій території України, звичайні птахи в містах і селах.

У самця хатнього горобця чорно-сіра «шапочка» і чорна «краватка», самка однотонна сіра. У польового горобця самка й самець однаково забарвлені: коричнева «шапочка» й чорні плямки на світлих щоках. Живляться насінням культурних рослин і бур’янів.

У кладці 5—6 яєць. Пташенят вигодовують комахами. За сезон буває по 2 виводки пташенят, а на півдні — й по 3.

Хатні горобці живуть на міських вулицях і у дворах, а польові — переважно в парках і передмістях.

ЗАЄЦЬ-РУСАК

Поширений по всій Україні. Охоче відвідує на сільськогосподарські землі, уникає лише глухих лісів і боліт.

Довжина — до 68 см, маса — до 6 кг.

Швидкість бігу — до 70 км на годину.

Живиться трав’янистою рослинністю, охоче годується корою та гілками кущів, в садах обгризає плодові дерева.

Живе поодинці. Самка двічі, а за сприятливих умов і тричі на рік приводить 3—4 добре розвинутих і зрячих зайченят. Мати залишає дитинчат десь у потаємному місці й навідує зрідка, тільки щоб нагодувати молоком.

Хижаки не можуть знайти зайченят у густій траві, оскільки ті практично не мають запаху. За два тижні вони стають самостійними.

 ЛИСИЦЯ

Зустрічається в найрізноманітніших ландшафтах України.

Довжина — до 90 см, хвіст — 60 см, маса — до 10 кг. Здатна бігти зі швидкістю до 48 км на годину і стрибати у висоту на 2 м. Живиться гризунами та іншими дрібними тваринами, а також соковитими ягодами та фруктами. Одиночна тварина. Парується лише на шлюбний період. Для потомства риє глибоку нору або займає чужу. Самка народжує 5—6 сліпих лисенят, а самець годує її та малюків.

 ЛАСКА

Може жити практично в будь-якому ландшафті. Довжина тіла самця до 26 см, самки -до 21 см, маса — 100—150 г. Це найменший у світі представник ряду хижих ссавців.

Живиться полівками та мишами, легко проникаючи в нори гризунів завдяки вузькому тілу.

Одиночна тварина. Самка народжує 5—10 сліпих дитинчат.

КУНИЦЯ КАМ’ЯНА

Мешкає у скелястих ландшафтах, часто селиться на горищах будинків. На відміну від лісової куниці, має горло та груди білого кольору.

Довжина тіла — до 55 см, хвоста — до 30, маса — близько 2,5 кг. Полює на дрібних гризунів, птахів і плазунів. Охоче їсть ягоди та фрукти. Займає уособлену територію. Самка народжує 3—6 сліпих малят, які до осені стають самостійними.

ГОРНОСТАЙ

Живе на більшій частині України в лісах, горах і річкових долинах, за винятком крайнього півдня.

Довжина — 22—28 см, маса — 350 г.

Хижак, живиться рибою та дрібними гризунами, яких спритно виловлює в підземних ходах їхніх нір.

Одиночна тварина. Самка народжує 4—8 голих і сліпих дитинчат. Вони дорослішають уже в 3 місяці.

На зиму хутро стає сніжно-білим, чорний лише кінчик хвоста.

ВОВК

Невибаглива до ландшафту тварина, мешкає по всій Україні, крім Криму.

Рекордні розміри: довжина до 2 м, маса — до 80 кг. Звичайно значно дрібніші. Полює на копитних тварин, проте часто поїдає гризунів і стерво. Утворює сімейні групи. Потомство приводить тільки подруга вожака. Вона народжує 5—6 сліпих вовченят, які залишаються з батьками до 2 років.

БОРСУК

Населяє всю Україну. Потребує місць, зручних для риття нір.

Довжина тіла з хвостом досягає 110 см, маса — до 24 кг. Годується дрібними тваринами, ягодами, фруктами, корінцями різних рослин.

Риє великі розгалужені нори. Самка приводить 2—4 дитинчат, які живуть під опікою дорослих більше року. В суворі морозні зими залягає в зимовий сон. Вовк ставиться до людини вкрай боязко (якщо, звичайно, він не хворий на сказ) і навіть не намагається захистити своїх вовченят. Може напасти тільки в запалі полювання на свійську худобу.

Побачивши в лісі зайченя або козуленя, не треба забирати їх із собою. Десь недалеко може бути їхня мати, яка не наважується наблизитись.

Борсуки завжди дотримуються своїх найулюбленіших місць. Дослідження показали, що деякі борсучі містечка виникли ще кілька тисячоліть тому.

СВИНЯ ДИКА (КАБАН ДИКИЙ)

Живе в лісових ландшафтах України, уникаючи надто відкритих територій. Довжина — до 1,8 м, маса — до 250 кг. Живиться корінцями, цибулинами та бульбами рослин, які викопує рилом із землі, а також стервом і залишками здобичі крупних хижаків. Самки з поросятами тримаються стадами. Самці приєднуються до них лише в шлюбний період. Самка народжує 4—6 смугастих малюків, для яких будує з хмизу гніздо з дахом. Дорослі тварини бурого кольору.

КОЗУЛЯ (САРНА ЄВРОПЕЙСЬКА)

Ця граціозна тварина живе в усіх регіонах, де є ліси або захисні лісосмуги. Висота в холці — до 1 м, маса — 65 кг. Живиться травою, листям і пагонами кущів.

Тримається поодинці та невеликими групами.

Самка народжує 2 плямистих дитинчат, які перші дні лежать, причаївшись у чагарнику. Мати відвідує їх, тільки щоб нагодувати молоком.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Більшість видів росте на сухих гірських схилах Карпат і Криму, утворюючи серед каміння мальовничі за-рості-«подушки». Проте є й лісові види, які віддають перевагу світлим сосновим лісам з піщаним ґрунтом. Мають дуже високу здатність до вегетативного розмноження. Навіть уламок пагона може утворювати корені й давати початок новій рослині.

БАРВІНОК

Барвінок малий дуже поширений у лісах різного типу, а барвінок трав’янистий — переважно у степах.

Обидва види — багаторічники висотою 10—30 см. Барвінок малий є вічнозеленим, а барвінок трав’янистий — літньозелена рослина, його надземні пагони на зиму відмирають.

Барвінок малий вичайно росте у вигляді сланких пагонів, які легко вкорінюються. Рясно цвіте у травні.

ТОНКОНІГ

Мох

Одна з найпоширеніших рослин родини Злаків. Численні види цієї рослини різняться за розмірами та характером місцезростання — є степові, лугові та лісові види. Тонконіг дібровний — красива трава до 50 см заввишки. Тонконіг повзучий, висотою 10 см, зустрічається на галявинах та луках. Ним засівають стадіони. У тонконога цибулинного у волотях розвиваються не квітки та насіння, а бруньки, подібні до цибулинок.

БРІЄВІ МОХИ

Дуже поширені в Україні рослини, що ростуть килимом або подушками. Відомо близько 550 видів мохів. спорами, які достигають у спорогонах — маленьких коробочках на тонких ніжках. Можуть  рости  практично в будь-якій місцевості.

ЧИСТОТІЛ

Трав’янистий багаторічник висотою більше півметра.

Цвіте протягом усього літа. Яскраво-оранжевий сік чистотіла досить отруйний, тому дикі копитні тварини його не чіпають.

Звичайна рослина по всій території країни. Є символом порушеного людиною середовища. Росте в занедбаних і недоглянутих місцях, на звалищах тощо. У природних лісах його майже не буває.

КРОПИВА ДВОДОМНА

В Україні поширена практично всюди, крім луків із щільним дерновим покривом та степів, росте біля людського житла.

Багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 1 м, утворює густі зарості.

Жалкі волоски захищають кропиву від крупних тварин. Та її пишним листям безкарно ласують слимаки, гусінь та жуки.

ОРХІДЕЇ

Це не суто тропічні квіти, як багато хто гадає. В Україні росте чимало їх видів. Це зозулинець, булатка, офріси, пальчатокорінники, любки і, звичайно, найкрасивіші — венерині черевички.

Трав’янисті багаторічники висотою від 20 до 80 см. Квітки запилюються комахами. При достиганні утворюється величезна кількість дрібного насіння, яке може прорости тільки за наявності міцелію певного виду грибів, який постачає йому поживні речовини. За кілька років після проростання з’являється перший листок, а ще через багато років рослина починає цвісти. Тому ці чудові квіти потребують дбайливого ставлення до себе.

ТЕРЕН

Колюча слива. Росте в багатьох регіонах Полісся та Лісостепу. За річковими долинами часто проникає і в Степ. Росте на сонячних лісових галявинах та узліссях.

Чагарник висотою 1,5   2 м.

Зацвітає в період розпускання листя. Утворює щільні зарості, які дають прихисток безлічі птахів та комах. Восени достигають сизо-чорні ягоди, якими ласують лісові птахи та звірі, сприяючи активному розселенню рослини.

ШИПШИНА

Дика троянда. Різні види можна зустріти по всій території України. Росте у формі колючого куща заввишки від 0,5 до 2,5 м.

Цвіте на початку літа запашними білими або рожевими квітами.

Наприкінці літа достигають плоди червоного кольору, дуже поживні та багаті вітамінами, ними годуються лісові мешканці.

ГЛІД

Різні види глоду ростуть по всій території країни. Деревоподібні форми можуть досягати висоти 5 м.

Цвіте в кінці весни й на початку літа. Дає рясні врожаї яскраво-червоних плодів, які є важливим кормом для багатьох тварин.

МАЛИНА ЗВИЧАЙНА

Розповсюджена в лісах Полісся та Карпат. Місцями в Лісостепу утворює суцільні зарості — малинники. Цвіте в травні-червні, а плодоносить у липні-серпні. Розмножується з допомогою насіння та кореневих пагонів.

ОСИКА

Росте майже по всій Україні, крім степових південних регіонів та Північного Криму. Осика близька родичка тополі.

Досягає 30 м заввишки. Діаметр стовбура — до 1 м. Листки мають довгі сплощені черешки. Через це листя рослини тремтить від найменшого вітерця.

Кора, гілки та молоді пагони осики служать важливим кормом для зайців, бобрів і копитних тварин.

В’ЯЗ ДРІБНОЛИСТИЙ (ПЕРИСТИЙ)

Широко культивується в більшості країн світу. В Україні стає звичним деревом у листяних та змішаних лісах. Вітрозапилювана рослина, плід — горішок з крильцем. Досягає висоти 25 м. Дуже витривале та посухостійке дерево.

ТОПОЛЯ

В дикому стані по всій Україні росте два види тополі — чорна та біла. Ці дерева віддають перевагу заплавним лісам. Ростуть групами або поодинці.

Біла має широку розлогу крону і світлу, майже білу кору. За опушене знизу листя її іноді називають сріблястою.

Чорна тополя, осокір, має пірамідальну крону та видовжене гладеньке листя.

Висота 30—45 м, окремі екземпляри досягають висоти 60 м та діаметру стовбура 1,5 м. Вітрозапилювана рослина. Цвіте навесні, до розпускання листя.

Чоловічі сережки після цвітіння опадають. У жіночих достигає насіння з пуховими летючками, яке на початку літа розноситься вітром і проростає у вологому ґрунті.

КЛЕН АМЕРИКАНСЬКИЙ

Походить з Північної Америки. Поширений по всій Україні, зустрічається в усіх природних зонах. Досягає висоти 25 м, але трухлявіє вже до 30 років.

Раніше його культивували як невибагливе та швид-коростуче дерево для закріплення легких ґрунтів.

Нині стає небезпечним «бур’яном», витісняючи з лісів інші деревні насадження та збіднюючи екосистеми.

Клен американський

Батьківщина      гірські ліси Балканського півострова. Як невибагливе та красиве дерево був штучно розселений людиною в усіх країнах помірного поясу. Висота — до 30 м, діаметр стовбура — до 1,5 м. Цвіте наприкінці весни. Кремово-білі суцвіття каштана стали символом Києва. Колючі плоди достигають у вересні. Назву «каштан» отримав за схожість плодів зі справжнім каштаном. Та кінський каштан йому зовсім не родич.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Житель Чорного моря, друга назва європейський вудильник. Живе та полює на глибині 50—200 м. Довжина — до 1,5 м, з них 1 м припадає на голову! Маса почасти може досягати 20 кг. Нерухомо чатує на здобич на морському дні. Ворушиться тільки його вудка-еска (видозмінений спинний плавець), приваблюючи необережних риб.

Нереститься на глибині до 2000 м. Самка викидає до 3 мільйонів ікринок. Незважаючи на це, вид дуже рідкісний. Вірогідно це пояснюється тим, що на глибині більше 200 м води Чорного моря мають високу концентрацію отруйного газу сірководню і практично не придатні для життя.

ГАГА ЗВИЧАЙНА (ПУХІВКА)

Зрідка гніздиться в Північному Причорномор’ї, раніше її в Україні не було.

Довжина — до 71 см, маса — до 3 кг. Годується в морі, виловлюючи молюсків і різноманітних ракоподібних. Пари утворює тільки в шлюбний період.

Самка вистеляє гніздо унікальним теплим пухом, який вискубує в себе на череві. У кладці 5 6 яєць. Щойно пташенята вилупляться й обсохнуть, мати веде їх у море.

АФАЛІНА Мешканець    прибережних районів Чорного моря. Довжина — до 2,3 м, рекорд — 3,1 м. Живиться рибою. За здобиччю може пірнати на глибину до 174 м і залишатися під водою до 15 хвилин. Товариська тварина, живе невеликими групами, має багату «мову» спілкування.

Застосовує ультразвукову ехолокацію.

Навесні самка народжує одне дитинча довжиною до 1 м. Молоком годує довго — почасти до півтора року.

ДЕЛЬФІН-БІЛОБОЧКА

Поширений біля узбереж і у відкритих водах Чорного моря. Довжина тіла досягає до 2,6 м, маса — до 100 кг. Пірнаючи, може залишатися під водою до 5 хвилин. У погоні за здобиччю здатний, розігнавшись, розвивати швидкість до 55 км на годину. Це один із найшвидкісніших видів дельфінів. Живиться дрібною рибою,— в першу чергу хамсою, кількою та іншими зграйними видами,— орієнтуючись під водою з допомогою ультразвукової ехолокації. Завдяки ехолокації тварина зберігає здатність ловити рибу та ухилятися від перешкод, навіть втративши зір. Тримається стадами по кілька сотень, а то й тисяч особин. Самка народжує одне дитинча, якого півроку годує молоком. Малюк стає дорослим лише в 4 роки.

В Чорному та Азовському морях є чимало небезпечних мешканців. У малолюдних місцях не варто ходити босоніж по морському дну — можна випадково наступити на ската-хвос-токола, морського дракончика або скорпену й дістати відчутного уколу.

Отрута морського дракончика дуже небезпечна для людини, тому постраждалого слід негайно доставити в лікарню! Дикі тварини досить непередбачувані. Це зайвий раз доводить трагічна загибель у 2006 році відомого австралійського натураліста Стіва Ірвіна, враженого в серце ударом шипа ската-хвостокола (морського кота) при необережному поводженні з твариною.

Здатність до навчання в дельфінів-афалін вища, ніж в інших дельфінів чи навіть собак, проте нижча, ніж у людиноподібних мавп. Саме афаліна — головний актор у дельфінаріях.

Вік білуг, які вперше йдуть на нерест, такий: для самок 17—26 років, для самців -14—23 роки. Не дивно, що кількість особин цього виду щороку зменшується.

В Україні відомо більше 1000 видів. Ці своєрідні організми знайдеш повсюди.

Являють собою симбіоз гриба та одноклітинної водорості. Гіфи гриба утворюють слань різноманітної форми та кольору, в якій присутні клітини водоростей.

У водорості відбувається фотосинтез, із допомогою якого рослина утворює органічні речовини. Гриб «надає їй житло», всмоктує з ґрунту воду та мінеральні речовини. Натомість він засвоює відмерлі старі клітини водорості.

МАРШАНЦІЯ

Може зустрітися в будь-якому вологому куточку країни. Не має листків і стебла. Її листкоподібна слань росте на ґрунті, до якого прикріплюється коренеподібними придатками — ризоїдами. Це одна з найпримітивніших земних рослин.

ХВОЩ

Росте по всій території України. Невибагливий до ландшафту, проте потребує вдосталь вологи. Має дуже давнє походження.

Багаторічна рослина, розвиває довгі підземні кореневища. Висота надземних пагонів — до 1 м. Листя збереглося у вигляді маленьких лусочок.

Розмножується вегетативно та спорами. У польового хвоща спороносні пагони з’являються рано навесні, до появи вегетативних пагонів, а в лісового    одночасно з ними.

(Еще не оценили)

Загрузка...

На відміну від звичайного шпака, рожевий шпак гніздує тільки на Керченському півострові. Довжина — до 23 см. Живиться крупними комахами. З кінця літа часто годується різноманітними ягодами. Гнізда будує великими колоніями на схилах гір та пагорбів, у норах або між камінням. У кладці 4—7 яєць. Пташенят вигодовує тільки комахами.

СИП БІЛОГОЛОВИЙ

Мешкає тільки в горах Криму, хоча в минулому столітті зустрічався й на південному заході — в долині Дністра. Довжина — 1 м, маса — 8 кг. Живиться виключно стервом. У пошуках поживи ширяє в небі, на великій висоті. Пари постійні. Масивне гніздо з гілляк будує тільки на скелястих карнизах. У кладці 1 яйце. Пташеня починає літати не раніше як за 3 місяці. Зрідка зустрічається в горах Криму, нині майже зник.

Довжина тіла досягає 75 см, маса — приблизно до 2,5 кг.

Живиться стервом і різними м’ясними відходами. Вміє розбивати знайдені пташині яйця, кидаючи в них камінням.

Утворює постійні пари. Гніздиться переважно на скельних карнизах та серед руїн старих будівель. У кладці найчастіше 1 —2 яйця.

На зиму відлітає на Південь.

ВЕЛИКИЙ ПІДКОВОНІС

Цей кажан зустрічається в Закарпатті та півдні Криму, у Степу та Лісостепу.

Довжина — до 71 мм, маса — до 27 г.

Живиться крупними комахами, яких ловить у повітрі. Селиться величезними колоніями в печерах, гротах, на горищах. Самка підковоноса народжує 1—2 кажа-нят, яких деякий час носить із собою. Зиму проводить у підземних печерах. Одним із рідкісних кажанів є вухань, який відзначається своєрідною будовою великих вух, схожих на загнуті ріжки.

ЧОРНИЙ ГРИФ

Зберігся лише у найбільш важ-кодоступних горах Криму.

Довжина тіла — 100—110 см, розмах крил — до 3 м, маса — до 12 кг. Живиться тушами мертвих тварин. Утворює постійні пари. Свої величезні гнізда влаштовує на деревах. Єдине яйце насиджує майже 2 місяці. Потім ще 3—4 місяці пташеня потребує опіки. Своє дитинча грифи вигодовують на-півперетравленим м’ясом.

Підковоніс отримав свою назву за шкірясту облямівку на мордочці у формі підкови. Така незвичайна будова пов’язана з тим, що він видає ультразвуки ніздрями.

У Гірському Криму благородний олень і лисиця в результаті тривалої ізоляції утворили самостійні підвиди, котрі забарвленням хутра і розмірами відрізняються від родичів на материку. Серед мешканців Криму зустрічаються вихідці з Далекого Сходу. Це дикий кабан і єно-товидний собака. М’який та малосніжний кримський клімат особливо підходить цим тваринам, які не люблять глибоких снігових заметів.

Мешканці Криму — кримський гекон і леопардовий полоз — є найрідкіснішими рептиліями України.

ЦИСТОЗІРА

Росте в Чорному та Азовському морях. Густо вкриває підводні камені та скелі.

Досягає висоти 1,7 м. Це найкрупніша бура водорість флори України.

Має вигляд куща, але не має стебла та коренів. Складається зі стебловидної слані — талому. В його тканинах утворюються повітряні пухирці, завдяки яким пагони плавають у воді й мають розправлений вигляд. Вони дають прихисток великій кількості морських організмів.

ЧЕРВОНІ ВОДОРОСТІ

Найвідомішою з червоних водоростей України є філофора. Великі зарості цієї водорості можна бачити в північно-західній частині Чорного моря Філофорово-му полі Зернова. Завдяки червоному пігменту, що міститься в таломі, їх називають багрянками. У Чорному морі відомо 134 види багрянок.УЛЬВА

Звичайна водорість прибережних районів Чорного моря. Росте на будь-якому твердому ґрунті, на підводних скелях і спорудах. Її тіло складається з двошарової слані. Не має стебла, листя та коренів.

ЗООПЛАНКТОН

Так називається безліч різних дрібних тваринок, що живуть у товщі води,— коловерток, калянусів тощо,— яких почасти можна роздивитися тільки в мікроскоп. Розміри більшості з цих організмів не перевищують 1 мм.

До складу планктону, крім одноклітинних тварин, входить безліч дрібних личинок молюсків, ракоподібних, асцидій та риб. Планктонні тварини живляться бактеріями та одноклітинними водоростями.

РЕБРОПЛАВИ Звичайні мешканці морських вод.

У 80-ті роки ХХ століття у Чорному морі виявлено новий вид реброплава, якого раніше тут не було,— мнеміопсис.

Живиться цей хижак зоопланктоном та іншими дрібними тваринами моря, а також може поїдати ікру риб.

Довжина — до 10 см. Не маючи природних ворогів, він неймовірно розмножився. Одна особина продукує до 3,5 тисяч дрібних

яєць на добу!

ЕМБІЯ СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКА

Поширення цієї комахи обмежене Південним берегом Криму.

Довжина — 1 см. Живиться прілими залишками рослин, іноді нападає на комах. Навесні живе в поверхневому шарі ґрунту. Ходи вистеляє павутинням, утворюючи довгі розгалужені трубочки, в яких комаха однаково спритно пересувається як вперед, так і назад. У цей час часто тримається групами.

З настанням спеки переселяється глибше — почасти на глибину до 1,5 м.

СКЕЛЬНА ЯЩІРКА

Зустрічається в горах Південного берега Криму. Віддає перевагу скелям по берегах річок і кам’янистим розсипам, де можуть збиратися одночасно по кілька десятків особин.

Довжина тіла з хвостом — 11—25 см.

Живиться комахами. Самка відкладає 3—8 яєць у глибокі щілини між скелями.

Кримська ящірка

Ця безнога ящірка зустрічається тільки на Південному березі Криму та на Керченському півострові. Населяє кам’янисті схили, порослі чагарником, степові вибалки та узлісся. Не уникає садів і виноградників. Хвіст не відкидає.

Живиться дрібними тваринами — слимаками, крупними комахами та павуками, а також ящірками, дрібними зміями, гризунами, іноді — яйцями птахів. Молодь живиться комахами. Довжина тіла дорослої ящірки — до 125 см.

Це найкрупніша ящірка у фауні Європи.

Самка відкладає 6—10 яєць у своїй норі й пильно їх охороняє.

Щоб уникнути випадкового укусу скорпіонів, павуків, сколопендр, а заразом і отруйних змій, треба додержуватись простих правил:

1.         Не сунути руки в щілини між камінням, покинуті нори, виїмки в ґрунті тощо. Не нишпорити всліпу в траві або чагарнику.

2.         Намет ставити виключно на рівній поверхні відкритого ґрунту. Територію навколо намету прибрати від сміття та каміння.

3.         На ніч намет має бути щільно закритим або захищеним протимоскітною сіткою. Не можна залишати ніяких щілин!

4.         Вранці не забувайте обдивитися предмети, що пролежали ніч за межами намету.

5.         Ходити в лісі, степу, горах треба в закритому одязі та взутті.

(1голосов, средний: 4,00 out of 5)

Загрузка...

Батьківщина цього молюска — моря Далекого Сходу. В 1947 році виявлена в Чорному морі. Довжина мушлі рапани може досягати 15 см. Хижак, що живиться устрицями та мідіями. Більшість червоних водоростей ростуть на глибині не більше 10—40 м, та деякі з них добре почуваються й на великій глибині — до 100—200 м! Ульву часто неправильно називають морською капустою, однак її можна було б назвати морським салатом, оскільки в деяких країнах місцеве населення вживає її в їжу. В одній яйцевій капсулі буває до 1000 яєць, а самка викидає безліч таких капсул. Плаваючі личинки — велігера — після розселення осідають на дно і перетворюються на маленьких рапан.

Медуза аурелія Знайомий кожному найчисленніший представник типу Кишковопорожнинних у Чорному та Азовському морях. Діаметр її «зонтика» — до 40 см.

Живиться фітопланктоном. Рот розміщений під ковпаком і оснащений щупальцями з жалкими клітинами. Для людини абсолютно безпечна.

МОРСЬКІ ГУБКИ

У Чорному морі живе 28 видів цих невеликих за розміром тварин.

Живляться планктоном і розчиненими у воді органічними речовинами. Відіграють важливу роль як живі фільтри морської води. Являють собою колонію клітин — проміжну форму між одно- та багатоклітинними тваринами.

 МОРСЬКИЙ ЖОЛУДЬ (МУХОРКА)

Цей рачок населяє Чорне та Азовське моря. Веде сидячий спосіб життя, прикріплюється до будь-яких предметів під водою. Утворює великі колонії.

Розмір вапнякової мушлі морського жолудя невеликий     до 3 см. Рачок може розсувати її стулки, а змахами грудних ніжок гнати воду всередину для дихання та харчування.

Живиться  одноклітинними  водоростями та зоопланктонними організмами, відфільтровуючи їх із морської води.

Одна особина може викидати кілька тисяч крихітних плаваючих личинок, які згодом осідають на будь-яких зручних місцях, навіть на мушлях молюсків і панцирах крабів.

МОРСЬКІ КРАБИ

Кілька видів зустрічається біля берегів Криму.

Довжина карапакса (щита го-ловогрудей) звичайно не перевищує 9 см. Живляться дрібними морськими тваринами та органічними рештками. Самки виношують по кілька тисяч яєць. З них виводяться личинки, які спершу ведуть планктонний спосіб життя, а згодом перетворюються на маленьких крабиків.

 УСТРИЦІ ТА МІДІЇ

Молюски, дуже поширені в Чорному, а мідії     і в Азовському морях.

Живуть від зони прибою до глибини 80 м, міцно прикріплюючись до різноманітних підводних предметів, але за бажання можуть відчеплятися й переміщуватися на інше місце. Довжина мушлі — до 12 см. Самки устриці за сезон дають до 500 мільйонів дрібних яєць. Плаваючі личинки швидко розселяються на великій площі.

 НЕРЕЇС

Поширений у Чорному та Азовському морях на глибині до 200 м. Належить до класу Поліхет.

Довжина тіла — до 12 см.

Живиться різноманітними органічними залишками тварин і рослин, які знаходить в піщаному ґрунті або в мулі. Веде  виключно  донний  спосіб життя.

Викинувши  яйця,   тварина  гине. З яєць виводяться крихітні плаваючі личинки — трохофори. Устриці та мідії — молюски-фільтратори — живляться мікроскопічними планктонними організмами та органічними частинками з води. Колонія цих молюсків, що займає площу 1 кв. метр, здатна відфільтрувати 280 т води за добу.

Ланцетник являє собою величезний інтерес для науки як уцілілий нащадок давніх тварин, від яких походять усі хребетні тварини, включаючи й людину. Мешкає в прибережних районах Чорного моря. Зустрічаються особини з червоними, зеленими та синіми щупальцями. Діаметр вінчика може досягати 4—7 см.

Дрібні особини живляться планктоном, крупні — креветками та дрібними рибками. На щупальцях є особливі жалкі клітини. Вони містять отруту, яка паралізує здобич.

Розмножується брунькуванням та яйцями, з яких виходять маленькі поліпи.

ТЕРЕДО

Двостулковий морський молюск. Довжина — до 15 мм. Живиться відфільтрованим з води планктоном і органічними речовинами, у тому числі й тирсою. З допомогою мушлі висвердлює собі ходи в будь-якій деревині, що потрапить у море. Ці ходи ніколи не перетинаються.

АСЦИДІЇ

Десятки видів цих тварин населяють Чорне море. Ведуть сидячий спосіб життя.

Утворюють великі колонії. Розмір однієї особини — до 2 мм. Мішкувате тіло має два отвори, крізь які проходить вода. Живляться відфільтрованим з морської води планктоном.

 Ланцетник

Близькі родичі хребетних тварин. З яєць виводяться личинки, що нагадують пуголовків. Відпливши подалі, вони прикріплюються до дна і перетворюються на дорослих асцидій.

ЛАНЦЕТНИК ЄВРОПЕЙСЬКИЙ

Мешкає в теплих затоках Чорного моря.

Довжина — 3—7 см. Уздовж тіла має світлочутливі вічка. Уникає освітлених місць.

Зарившись у крупний пісок, відфільтровує собі їжу — мікроскопічних тварин і рослини.

Море

МОРСЬКА ЛИСИЦЯ

Населяє мілководні ділянки Чорного моря до глибини 100 м.

Довжина з хвостом — до 125 см.

Живиться донними видами ракоподібних і риб, іноді — молюсками.

Самка відкладає кілька десятків яєць, поміщених у рогові капсули своєрідної форми, які в народі називають русалчиним капшуком. Веде присмерковий спосіб життя. Для людини безпечна.

КАТРАН

Ця акула поширена в Чорному морі. Довжина — до 2 м, маса — до 15 кг.

Виявляє присмеркову активність. Живиться рибою, крабами й креветками.

Яйцеживорідна тварина. Протягом 18 місяців у тілі самки розвиваються до 29 яєць. Добре розвинуті акуленята завдовжки до 33 см народжуються взимку або рано навесні. Дорослі акули тримаються зграями в глибині моря та часто з’являється й біля поверхні. Живуть до 25 років.

БІЛУГА

 Живе в Чорному та Азовському морях. Рекордна довжина — 5 м, маса — 1230 кг! Молодь спочатку живиться кількою та хамсою, поступово переходячи до більш крупної здобичі. З весни до осені нерестує в нижній течії Дунаю, Дністра та Дніпра, на ділянках зі швидкою течією та галечниковим дном. Плідність дуже велика — до 7 мільйонів ікринок. Мальки в перше ж літо скочуються в море.  Стерлядь — як і її родички білуга та севрюга,

належить до давніх осетрових риб

СЕВРЮГА

Ця риба — мешканець мілководних ділянок Чорного та Азовського морів.

Досягає довжини 2,2 м і маси до 300 кг. Живиться рибою, молюсками та рачками.

Нереститься в нижній течії річок, що впадають у Чорне та Азовське моря, на чистих піщаних ділянках зі швидкою течією. Самка викидає до 650 тисяч ікринок. Після нересту повертається в море. Мальки також скочуються за течією.

МОРСЬКИЙ КОНИК

Поширений у Чорному та Азовському морях. Віддає перевагу густо зарослим прибережним ділянкам.

Довжина тіла — до 12 см.

Живиться дрібним зоопланктоном.

Від 10 до 200 ікринок самка викидає в спеціальну виводкову сумку на череві самця. Після появи мальків «татусь» іще деякий час опікує малят, ховаючи їх у сумку в разі небезпеки.

КАМБАЛА-КАЛКАН

Населяє прибережні ділянки Чорного моря до глибини 90—100 м.

Веде виключно придонне життя. Довжина тіла почасти досягає 85 см, маса — до 15 кг.

Хижак,   живиться   рибою. Здатність змінювати забарвлення відповідно до навколишнього фону роблять її практично невидимою на морському дні. Самка викидає від 2,5 до  13 мільйонів ікринок. Анчоуси Камбала-калкан

АНЧОУС (ХАМСА)

Найчисленніша риба Чорного та Азовського морів. Довжина тіла цієї рибки 10—15 см.

Живиться планктоном. Величезними  зграями  навесні  та влітку анчоус годується  та нереститься в поверхневих шарах води. Середня плідність самки — близько 13 тисяч ікринок. Зимує в глибинних водах Чорного моря.

 СКОРПЕНА

Зустрічається переважно на кам’янистих, порослих водоростями ділянках Чорного моря.

Довжина — 30 см, маса — 500 г.

Живиться креветками та рибою, підстерігаючи їх у засідці.

Влітку порціями викидає до 178 тисяч ікринок у слизовій оболонці. Такі слизові грудочки можуть далеко розноситися хвилями. Майже щомісяця линяє, скидаючи стару шкіру, як змія.

КЕФАЛЬ

У прибережних водах морів України зустрічається п’ять видів кефалі. Найкрупніша з них, лобан, досягає 90 см завдовжки і може мати масу більше 6 кг. Крім того, досить поширені види — сингіль та гостроносик. В останні роки в наших морях акліматизовано й далекосхідний вид кефалі — піленгаса.

Основу харчування кефалі складає детрит (поживний мул) і перифітон (рослинне і тваринне обростання підводних скель і споруд). Нерестяться у червні-серпні. Ікру кефалі у вигляді слизьких грудочок, що плавають біля поверхні води, можна зустріти й у відкритому морі, проте молодь, яка виводиться з ікринок, незабаром повертається до берегів. Усі види кефалі добре плавають і можуть здійснювати міграції, однак частіше це осіла риба. Вони дуже рухливі й, потривожені, здатні вистрибувати з води.

ЛОСОСЬ ЧОРНОМОРСЬКИЙ

У Чорному морі зустрічається досить рідко. Є близьким родичем сьомги.

Довжина тіла досягає 110 см, маса — до 24 кг. Живиться переважно дрібною рибою. На нерест заходить у ріки з лютого. Пара риб нерестує на ділянках зі швидкою течією та кам’янистим дном. Плідність — близько 5,5 тисячі ікринок. Личинки та мальки до 3—4 років живуть у річках, після чого скочуються в море.

ОСЕЛЕДЕЦЬ ЧОРНОМОРСЬКИЙ

Населяє басейни Чорного та Азовського морів, дуже поширений вид.

Досягає 30 см завдовжки. Живиться дрібною рибою і планктонними ракоподібними. Навесні великими зграями заходить у річки на нерест. Самка викидає до 50 тисяч ікринок. На зиму покидає Азовське море і зимує у водах Чорного моря.

ТЮЛЬКА

Поширена в Чорному та Азовському морях. Друга назва — кілька. Довжина тіла не більше 9 см. Живиться зоо- й фітопланктоном. Утворює величезні скупчення. На нерест заходить у річки та опріснені затоки Самка викидає до 10 тисяч ікринок.

СОНЦЕВИК

Житель відкритих вод Чорного моря глибиною близько 100 м.

Довжина — до 50 см. Хижак, живиться досить крупною рибою.

Своїми повільними рухами та широким сплюсненим тілом, майже непоміт ним спереду, сонцевик вводить в оману неуважну рибу. Наблизившись до жер тви, він робить різкий кидок і з силою втягує її в пащу разом із водою.

СТАВРИДА

Населяє прибережні води Чорного моря. Одна з основних промислових риб.

Її вважають особливим підвидом середземноморської ставриди. Розрізняють дві форми: звичайну (дрібну) — до 20 см завдовжки, та південну — до 55 см.

Живиться дрібною рибкою та ракоподібними. Нереститься влітку вздовж берегів. На зиму ховається в донних ямах, або йде на глибину від 30 до 100 м. В цей час може зовсім нічого не їсти.

РИБА-ГОЛКА (ІГЛИЦЯ ПУХЛОЩОКА)

Мешканець прибережних районів Чорного та Азовського морів. Любить ділянки з солонуватою водою, проникає в прісні водойми. Довжина — до 20 см. Живиться зоопланктоном.  Кілька десятків ікринок відкладається у виводкову сумку на череві самця. Там же він згодом носить і мальків.

(Еще не оценили)

Загрузка...

В Україні немає культури утримування собак. В містах і селах вони плодяться неконт-рольовано, освоюють звалища відходів, а потім потрапляють і в дику природу, утворюючи пари з дикими вовками. Гібридне потомство дуже небезпечне, адже ці тварини не бояться людей і можуть нападати на них.

У країнах Європи існує сувора відповідальність за викинутих напризволяще звірят. Це зменшує небезпеку нападів на людину, а також запобігає появі скажених тварин.

Не наближайтеся до знайдених у лісі кабанят, оленят чи лосенят. Прагнучи захистити своє дитя, мати часто наважується нападати на людину.

У період оленячих «весіль», на початку осені, невдахи-самці також стають досить небезпечними. Це ж стосується і ведмежих «весіль», що проходять влітку.

Якщо на прогулянці вам зустрінеться якась дика тварина, що довірливо йде в руки,— не намагайтеся погладити чи нагодувати її. Адже дикі тварини завжди уникають людини, тож така поведінка може бути ознакою небезпечної хвороби. Кращий спосіб не мати неприємностей від спілкування з природою — додержуватися повного нейтралітету стосовно диких тварин.

Для збереження диких тварин, у першу чергу, треба зберегти їхнє природне середовище. Основу цього середовища складають рослини, які визначають вигляд природної екосистеми. Всі види рослин, грибів і тварин мільйони років живуть і розвиваються в тісній взаємодії. Річкова заводь І Не лише тварини не можуть жити без рослин, але й рослини не можуть обійтися без тварин. Комахи, гризуни та копитні з’їдають надлишок рослинного покрову і удобрюють своїми екскрементами землю. Багато які рослини краще відновлюються та розселяються, якщо їхнє насіння пройде крізь травний тракт копитної тварини або птаха. Без комах-запилювачів дуже багато рослин взагалі не можуть обійтися.

Основою життя людини, тварин і рослин є родючі ґрунти. Їх головні утворювачі — земляні черви, ґрунтові бактерії та гриби. Риючі види комах та їхні личинки, кроти й сліпаки, а також інші мешканці підземелля своєю життєдіяльністю сприяють підвищенню їх родючості.

Кабани та гризуни перекопують ґрунт. Цим вони його перемішують і рихлять, а заразом прикопують і вносять у ґрунт насіння. Деякі птахи та гризуни запасають різне насіння. Багато із захованих насінинок неодмінно проростуть на новому місці.

Нарешті, хижаки регулюють чисельність інших тварин, не даючи їм можливості надмірно розмножитися. Саме таке співтовариство рослин і тварин утворює екосистему. Існують екосистеми лісів і степів, річок і озер, гір і морів.

Для охорони тих чи інших видів тварин і рослин треба зберегти характерні екосистеми як середовище їхнього життя. Сувора охорона лісів нічим не допоможе збереженню ковили чи дрохви. Вони можуть жити лише на відкритому просторі. Так само збереження степів не сприятиме покращенню умов життя для саламандри або плауна.Висновок цілком зрозумілий — для збереження всього живого різноманіття природи України необхідно зберегти й усі екосистеми нашої країни.

Нині (станом на 2006 рік) в Україні лише 4,8 %

від усієї території країни вважаються охоронюваними. У нас важко знайти таку

ділянку землі, де рослини і тварини могли б жити, підкоряючись лише законам

природи, без втручання людини ззовні. Уряд нашої країни має намір збільшити

площу охоронюваних територій до 10 % від усієї території країни до 2010 року.

Дикі види рослин і тварин відіграють важливу роль у житті людства. Для боротьби з браконьєрством і нелегальною торгівлею об’єктами природних ресурсів у 1973 році у Вашингтоні було підписано міжнародну угоду (CITES). Під захист цієї конвенції підпадає близько 20 тисяч видів тварин і рослин, серед яких багато видів фауни та флори України.

Нині учасниками Вашингтонської конвенції є 154 країни. Україна приєдналася до неї в 1999 році. Членство в CITES зобов’язує митну службу України запобігати неконтрольованому вивезенню за кордон диких тварин і рослин.

З метою збереження рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин в Україні в 1994 і 1996 роках було видано Червоні книги тварин і рослин.

Всі види, включені в Червону книгу, перебувають під захистом держави. Для збереження та відновлення таких тварин, як осетрові риби, рись, лісовий кіт, дельфін афаліна, зубр, бурий ведмідь, сірий журавель, дрохва, великі хижі птахи, не обійтися без міжнародного співробітництва з сусідніми країнами.

А для підтримання та примноження чисельності інших видів рослин і тварин досить просто дбайливого ставлення до природи, що нас оточує. Навіть звичайне додержання чистоти дуже важливе для благополуччя природи. Тож не залишайте після себе сміття чи відходів! Не треба втручатися в життя диких тварин.

Найефективнішою формою збереження природного середовища є заповідний режим, коли певна територія назавжди виключається з господарської діяльності. Це еталон живої природи, яка живе та розвивається без втручання людини.

Серед заповідників найважливішими є біосферні заповідники. Тут ведеться науково-дослідна робота відповідно до міжнародних наукових програм.

Біосферний заповідник Асканія-Нова

На площі 33307 га охороняється найбільший у Європі масив нерозораного степу. Тут збереглося 34 унікальних угруповання степових рослин.

Дикі степові тварини також перебувають під надійною охороною.

Чорноморський біосферний заповідник

Коні Пржевальського (Асканія-Нова)

Територія — 87 348 га. Охоплює кілька ділянок прибережного степу та острови, зберігаються унікальні ландшафти приморського степу, що перемежовуються лісовими ділянками. Заповідник славиться численними гніздовими колоніями морських птахів -145 видів. Тут з’явився рожевий пелікан — вид, занесений до Червоної книги.

Карпатський біосферний заповідник

На площі 57 880 га охороняються різноманітні типи гірських лісів. Тут росте понад 700 видів вищих рослин, з них 50 видів ендемічні.

Із рідкісних тварин тут мешкають багато видів риб, земноводних та плазунів, а також птахи — чорний лелека, беркут, сокол-сапсан. Суворо охороняються бурий ведмідь, видра, рись, лісовий кіт, інші рідкісні звірі.

Біосферний заповідник «Дунайські плавні»

Територія — 46402,9 га. Під охороною перебуває багата природа гирла Дунаю.

Серед рослин переважають водно-болотяні види. Крім того, тут багато рідкісних риб, земноводних і плазунів. З 225 видів птахів найцікавішими є пелікани, баклани, чаплі, орли, пугачі. Чимало видів птахів прилітають сюди на зимівлю.

Серед ссавців найбільшої уваги заслуговують такі рідкісні види, як кутора, горностай, норка європейська та інші.

В Україні розташовано також 17 природних заповідників. Це Поліський, в якому охороняються типові ландшафти півночі країни; Каневський, що в середній

 течії Дніпра; Кримський, розташова-I ний у центрі головної гряди Кримських гір, заповідник «Мис Мартьян», де зберігся унікальний природний комплекс Південного берега Криму, а також Карадазький заповідник єдиний у Європі давньовулканічний геологічний пам’ятник.

Український степовий заповідник створений для збереження степової рослинності і за своїм призначенням є ‘ ботанічним. Проте тут зустрічається й чимало   рідкісних   тварин,   зокрема вухатий їжак — характерний вид сухих степів і пустель.

Луганський заповідник складається з трьох степових ділянок. В одному з них, Стрільцівському степу, окрім степової флори, головним об’єктом охорони є степовий сурок — бабак. Тут також нещодавно знайдено корсака. Цю маленьку степову лисичку донедавна вважали давно вимерлою! У Провальському степу під охороною перебуває 684 види рослин.

НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ

Головна мета — це поєднання охорони природи з організованими формами відпочинку і туризму. В Україні 13 національних природних парків, найвідомішими з яких є національні природні парки «Синевир» і «Сколевські Бескиди» в Карпатах; «Шацькі озера» на Волині, «Гомільшанські ліси» на Слобожанщині, «Святі гори» — місце паломництва в Святогірську лавру, а також Деснянсько-Старогутсь-кий природний парк на Східному Поліссі. У Хмельницькій області знаходиться найбільший у Європі національний природний парк «Подільські Товтри», до якого входить фортеця в м. Кам’янець-Подільський.

ЗАКАЗНИКИ

Окрім заповідників і природних парків, в Україні є чимало заказників. Мисливські заказники займаються охороною дичини. Відомі також ботанічні та ентомологічні заказники, в яких охороняються рідкісні рослини або комахи. Іноді внесок заказника може бути вирішальним у збереженні якогось рідкісного виду.

ЗООПАРКИ УКРАЇНИ

У нашій країні налічується більше десятка зоопарків, найкрупнішими з яких є Київський, Харківський, Миколаївський та Одеський зоопарки. Тут можна побачити найрізноманітніших тварин з усіх континентів земної кулі — ссавців, птахів, рептилій, амфібій та риб. Крім того, зоопарки проводять велику наукову та науково-просвітницьку роботу, яка дуже важлива ще й тим, що ці заклади відкриті для відвідування протягом усього року.

Спершу зоопарки були місцем розваги городян, тож вони прагнули поповнити свої колекції найдивовижнішими видами тварин. У сучасному світі статус зоопарку визначається не кількістю тварин, а накопиченням генофонду, умовами утримання та результатами розмноження тварин, а також його участю в міжнародних природоохоронних програмах.

Враховуючи важливу роль зоопарків у збереженні рідкісних та зникаючих видів тварин, в Україні в 1983 році вони були включені до заповідного фонду держави.

Нині статус територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення мають такі зоопарки: Київський, Харківський, Миколаївський, Одеський, Черкаський та Менський (Чернігівська обл.).

 У місцях, де більше випадає дощів і снігу, а клімат вологіший, краще ростуть дерева. Ось чому на заході та півночі України лісів більше, ніж на сході та півдні країни.

Ще за часів Київської Русі м’ясо диких копитних було важливим доповненням у харчуванні місцевого населення. Всі лісові угіддя мали своїх власників. Їхні права захищав закон. Особливо цінувалися поселення диких бджіл і бобрів.

У передгір’ях Карпат кількість опадів істотно зростає, досягаючи 1500—1600 мм у горах. Це рекордні показники для України!

Тривалий час кочівники одноосібно володіли Степом. Їхні набіги не давали змоги слов’янам освоїти й заселити ці родючі землі. Тому наші предки називали Степ Диким Полем.

Природа Південного берега Криму схожа на природу країн Середземномор’я. Деякі куточки Криму нагадують пейзажі Італії або Греції.

У горах, крім кабанів, благородних оленів і козуль, зустрічаються муфлони. На кам’яних скелях поширені прудкі скельні ящірки. Гірські куріпки — кеклики своїми голосними криками оживляють ландшафт. Над ними в повітрі стрімко проносяться зграйки стрижів, а високо в небі шугають білоголові сипи та чорні грифи.

У ХХ столітті Дніпро практично втратив вигляд великої ріки через каскад величезних водоймищ. Замулювання їхнього дна призвело до зникнення в них багатьох видів риб. Нині наймасовішою рибою водоймищ є тюлька — дрібний малоцінний вид.

Із крупних хижих ссавців для України звичайним є лише вовк. Рись і бурий ведмідь збереглися виключно в гірських лісах Карпат і подекуди в Поліссі.

Деякі крупні тварини, що вважаються суто лісовими, насправді не такі. Дикий кабан, козуля, благородний олень, зубр люблять поєднання відкритого ландшафту, де зручно пастися, та невеликих гайків і чагарникових заростей, придатних для відпочинку.