Сочинения

(2голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Народні художні промисли України — одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративно-прикладного мистецтва, яка являє собою виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні творчої ручної праці., Художні промисли в Україні зародилися за трипільської культури (V- IV тисячоліття до н. є.). У період феодалізму значними осередками розвитку художніх промислів були Київщина, Полтавщина, Поділля та ін. Предмети народного ужиткового мистецтва виготовляли в ХУІ-ХУП ст. на Запорізькій Січі. Пізніше в Києві, Львові, Станіславі (тепер Івано-Франківськ) організовувалися великі ярмарки, де збували продукцію ремісники. Сучасні народні художні промисли України — підприємства, неоднорідні за своєю організаційно-економічною структурою, типами виробництва. Це об’єднання, фабрики, комбінати, дільниці, цехи, кооперативи, асоціації. Вони підпорядковані Художньому фонду України. Також створюються нові підприємства, підпорядковані Укрхудожпрому. У системі Укрхудожпрому є виробничо-художні об’єднання, фабрики художніх виробів та торговельна мережа.

Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних образах орнаменту містяться, символи таємничої, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво — широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-приклад не, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне тощо.

Між названими видами декоративного мистецтва існують тісні взаємозв’язки та взаємовпливи. З’ясування художньої специфіки кожного з них неможливе без вивчення конкретних періодів історії людства. Найчастіше для визначення суті декоративно-прикладного мистецтва вживається термін «народне мистецтво» (мистецтво широких мас). Воно виникло в процесі трудової діяльності народу і нерозривно пов’язане з його життям і побутом.

Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв’язки з історичним минулим. Ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

Народне декоративно-прикладне мистецтво — одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилося у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для існування добувала примітивними знаряддями. Тоді вся діяльність могла бути тільки колективною. Відсутність складних трудових операцій призводила до того, що всі члени колективу мали одні й ті ж обов’язки, опановували одні й ті ж трудові навички. Розподіл праці проходив таким чином: праця чоловіків (мисливство) і праця жінок (приготування їжі, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства). Спільна праця зумовлена спільною власністю на знаряддя праці, землю, продукти колективного виробництва. Майнової нерівності ще не було. Народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. У ньому відбивалися риси первісної свідомості людини, міфологічний характер спілкування з природою. Знаряддя праці, зброя,’одяг, житло повинні були передусім бути зручними, магічними, щоб ніщо, ніякі ворожі сили не перешкоджали людині жити і працювати.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції: пізнавальну, комунікаційну, естетичну та ін.

 Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво — важливішою складовою частиною системи художньої освіти. Постійно зростає всезагальний інтерес до нього. Відкриваються нові факультети і відділення у вищих і середніх педагогічних та художніх закладах, організовуються курси підвищення кваліфікації з питань народного мистецтва і народознавства.

Декоративно-прикладне мистецтво в предметно-духовний світ людини. Включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткацтво, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види — кераміка, обробка кісті і каменю, плетіння — виникли на зорі людської цивілізації, інші молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу.

Ткацтво — один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури України. Художнє ткацтво — це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об’єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

Килимарство відоме з прадавніх часів і має свою історію. Воно було поширене і в країнах Сходу, і в Стародавньому Римі, і в Київській Русі.

Килими — це унікальні твори, в яких є висока культура технічного виконання, орнаментальне, композиційне, колористичне багатство. Килим ткали з овечої вовни.

Килимарство — це виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення мають добір і якість сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв’язання і кінцева обробка виробів: зару-блення, в’язання тороків,  вирівнювання, вичісування.

Вишивка — найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.

Серед підприємств Укрхудожпрому кількісно переважають ті, що випускають вишивані вироби. В розмаїтті українського декоративного мистецтва художнє вишивання посідає одне з провідних місць. Це — один з найулюбленіших і найрозповсюдженіших видів народної творчості.

В’язання — популярний вид українського домашнього заняття, який полягає в виготовленні суцільного полотна або окремих виробів переплетінням нитки у вигляді петель.

Мереживо — один із популярних видів народного декоративного мистецтва. Ажурні, сітчасті, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашання тканин інтер’єрного призначення.

Вибійка, розпис (вибиванка, набіка, друкованиця, мальованка, димка, синильниця) — це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печаток, стемпів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійники часто називають її народною графікою. Відмінність назв обґрунтовується різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.

Художня обробка шкіри — цей вид декоративно-прикладного мистецтва з специфічними прийомами формоутворення і оздобленням утворює чимало естетично-досконалих побутових речей: взуття, одягу та ін.

 Освоєння людиною глини — першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення посуду та магічно-ритуальних фігурок — припадає на епоху палеоліту. Десь з цього часу можна вважати появу ще одного напряму декоративно-прикладного мистецтва — кераміки.

Художнє плетіння — це вид декоративно-прикладного мистецтва, що означає процес виготовлення творів, виробів з природних рослинних матеріалів. Плетені вироби відомі з епохи, де їх виплітали як місткості для зберігання зерна.

Суцільне плетіння — це переплетення навхрест вертикальних каркасних плотів з горизонтальними стрічками. Візерунчасте плетіння відзначається привабливістю поверхні виробів. Ажурне плетіння оригінальне за структурою та фактурою поверхні.

Писанкарство. Розпис писанок має стародавнє язичницьке коріння, характеризується символічними орнаментальними мотивами, геометричними, рослинними, антропоморфними, які чітко підпорядковуються сферичній формі яйця.

Витинанка. Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з’являються в середині XIX ст.. Орнамент традиційних витинацок — геометричний і рослинний, трапляються також антропоморфний та зооморфічні фігурки.

Україну виділяють за такими видами декоративно-прикладного мистецтва: вишивка, художня обробка дерева та кераміка. Розглянемо їх докладніше.

Вишивка

У нев’ичерпній скарбниці духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива частина — вишивка. З нею зв’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість та горе, його перемоги та поразки, надії на майбутнє.

Вишивка — це духовний символ українського народу, рідкого краю, батьківського будинку, тепла материнських рук.

Святковий народний костюм здавна ніс відбиток творчої індивідуальності майстрині, відзначався яскравою барвистістю. Вишивка — складова частина народного костюма. Нині вона застосовується і в одязі сучасного краю, надаючи йому своєрідності й неповторності.

На підприємствах Укрхудожпрому, що спеціалізуються на вишивці, ведеться постійна й кропітка робота по збиранню зразків старовинної вишивки, по вивченню і творчому переосмисленню здобутків минулого. Це тим цікавіше, що українська вишивка неоднорідна.

Розмаїття життя, думки і почуття, краса навколишньої природи — усе знаходило своє образне втілення у вишивках. Тонке поетичне сприйняття світу знайшло відбиття навіть у назвах орнаментальних мотивів та елементів: «барвінок»,  «хмелик»,  «дубок»,  «гарбузове листя»,  «зозулька» тощо.

Художня виразність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольорів, вмілого їх поєднання, а й значною мірою від правильного вибору техніки виконання. Ось чому у вишивці є та відшліфована сторіччями єдність орнаменту та засобів його творення. На Україні кожна місцевість має свої улюблені техніки вишивання, їх традиційне кольорове рішення. Існує понад 1000 технік — основних і допоміжних. Це рахункові й ажурні, різноманітні шви вільного малюнка.

Найбільша увага в народному костюмі приділяється оздобленню чоловічих та жіночих сорочок. У чоловічих сорочках — оздобленню комірця і застібки на грудях («манішки»), в жіночому костюмі — вишивці рукава.

Орнаментальні мотиви сучасних українських вишивок ідуть своїми, коренями в далеке минуле, відображають місцеву флору та фауну, а також дають простір фантазії вишивальниці. У старовину основні орнаментальні мотиви були зв’язані із символами різних давніх культур. Вишивка в одязі давньоруських людей, крім декоративної, несла заклинальну та символічну функцію. Вишитий візерунок мав магічну силу. Він розташовувався навколо шиї, на передпліччях рукавів, на грудях й подолі.

 Поруч з різними амулетами й оберегами, що виготовлялися з дерева, глини, каменю та тканини, оберігали життя людини й вишивки.

Символи українських вишивок — не випадковість. У них втілена народна філософія, світосприймання, розуміння важливих проблем, зв’язаних із усім довгим життєвим шляхом, діяльністю людини від її народження й до смерті.

Розглянемо характерні риси технік вишивання в різних регіонах України.

Вишивки Полісся прості й чіткі по композиції. Лінія геометричного мотиву у вигляді ромбів повторюється кілька разів. Вишивка виповнюється червоною ниткою на білому-сірому фоні, графічно чітка.

У північних районах Волині поширена одноколірна вишивка, що виконана швом на зразок ткацтва, що виглядає дуже вишукано. У південних районах Волинської області переважають рослинні мотиви — квіти, ягоди, листочки. Чорний колір з’єднується із своєрідними комбінаціями червоного, чим досягається колористичний ефект.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність, використовують шви декількох типів.

На Київщині переважають рослинно-геометричні орнаменти зі стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними та чорними нитками.

У південних регіонах України сорочки прикрашають вишивкою, що з’єднує орнаментальні мотиви різних місцевостей. Це ґрунтується на тому, що тут живуть представники багатьох національностей та народностей.

В орнаментах подільських сорочок переважає один колір — чорний. Найбільш розповсюдженими є одноколірні (червоні, чорні) вишивки на сорочках, значно рідше — двох- та триколірні.

У минулому в Карпатах та в Прикарпатті майже кожне село відрізнялося від іншого своєрідністю вишивки, багатством композиції та неповторністю кольорів. Ця традиція збереглася й дотепер. У народних вишивках Львівської області використовують різноманітні візерунки, деякі з них поширені по всій області та пов’язані з місцевими особливостями й народними традиціями.

Для гуцульських вишивок характерна розмаїтість геометричних та рослинних візерунків, строкатість композицій, багатство колірних з’єднань, в основному червоного з жовтим та зеленим.

Зараз в Україні працює багато художньо-продуктивних майстерень. Найбільш відомими є майстерні в Києві, Львові, Вінниці, Чернігові, Полтаві, Черкасах та інших містах.

Художня обробка дерева в Україні

У народному мистецтві України існує виготовлення художніх предметів з дерева, які пов’язані з різьбленням. Особливо інтенсивне виробництво побутових речей,» прикрашених різьбленим орнаментом, розвивалося на Полтавщині. Вже у XIX ст. воно мало тут масштаби та характер промислу. Тисячі родин щороку готували свою продукцію для продажу на ярмарках.

Сільнички та ступки, свічники, ложки та черпаки разом з різьбленими дошками, формами для кахлів та інших робіт в асортименті виробів, багато видів яких роблять й сьогодні. У мотивах різьблення геометричні паски, сонячні розетки складають основу оформлення різних предметів. Пряникові дошки мали рослинний орнамент. Досить складне їхнє різьблення в техніці контрельефу дозволило майстрам, починаючи з 1920-х років, спробувати свої сили й у дрібній пластиці, робота над якою також має своє продовження сьогодні. Приклад майстрів Полтавщини став імпульсом до розвитку традиційного ремесла з художньої обробки дерева й в інших областях України.

Однак найбільш відоме своїм оригінальним почерком та високим рівнем майстерності різьблення по твердих породах дерева, що виконується в Закарпатті. Вироби з горіха, бука, явора завжди були неодмінним атрибутом побуту гуцулів. Робили також й на продаж. В оформлення виробів включали не тільки орнаментальне різьблення, але й скульптурні зображення людських фігур. сити до чогось або уряд, населення чи яку-небудь частину того й іншого, виправдане суспільними цілями». А також як «навмисне застосування насильства чи погрози насильства для нагнітання жаху, з наміром примусити до чого-небудь чи залякати уряд та суспільство, як засіб досягнень політичних, релігійних чи ідеологічних цілей».

(1голосов, средний: 2,00 out of 5)

Загрузка...

До надзвичайних ситуацій техногенного походження відносяться аварії, катастрофи; пожежі, спричинені аваріями; аварії з викидом в атмосферу сильнодіючих хімічних речовин; пожежі, забруднення навколишнього середовища продуктами горіння; аварії у системах життєзабезпечення. Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює загрозу для життя і здоров’я людини, призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів та завдає шкоди довкіллю. „ Аварії бувають залізничні, на підземних спорудах, на трубопроводі, гідродинамічні, з біологічною загрозою, з викидом радіоактивних речовин, з викидом хімічних речовин тощо.

Серед особливо небезпечних аварій особливе місце займають явища, пов’язані з викидом в атмосферу сильнодіючих хімічних речовин; вони трапляються на хімічно небезпечному об’єкті і спричиняють хімічне забруднення навколишнього середовища, хімічне ураження людей та їхню загибель. До сильнодіючих хімічних речовин належать аміак, акрилонітрил, анілін, дихлоретан, окиси азоту, ртуть, метиловий спирт, синильна кислота, фосген, хлор. Так фосген (отруйна речовина удушливої дії) — безкольоровий газ із запахом прілого сіна. Якщо знаходитися в приміщенні, де концентрація фосгену складає 0,3 мг/л 30 хвилин або в приміщенні з концентрацією цього газу 3 мг/л 2 хвилини, то наступає смерть.

Синильна кислота (отруйна речовина загальноядовитої дії) — безкольорова, легкорухома, легко летюча рідина із запахом мигдалю. Смертельна доза цієї речовини складає 0,8-1 мг/л, якщо знаходитися під її дією 2 хвилини. Використання засобів індивідуального захисту органів дихання — найбільш ефективний спосіб захисту населення в умовах зараження навколишнього середовища сильнодіючими хімічними речовинами. До таких засобів належать протигази ГП-5, ГП-5М, ГП-7, ДПГ-1 і ДПГ-2. Коли під рукою немає ні протигазу, ні респіратора, можна скористатися ватно-марлевою пов’язкою.

З метою зменшення шкідливого впливу сильнодіючих хімічних речовин на людей, що перебувають у приміщеннях, проводять додаткову герметизацію приміщень, яка передбачає:

•          зачинення щільно дверей та вікон;

•          заклеювання вентиляційних отворів щільним матеріалом;

•          ущільнення дверей вологими матеріалами;

•          заклеювання щілин вікон липкою стрічкою чи папером.

Почувши, що сталася аварія на хімічному об’єкті, необхідно одягнути засоби захисту органів дихання і шкіри; позачиняти вікна і двері; вимкнути усі системи життєзабезпечення будинку, _узяти документи, гроші, невеликий запас продуктів, попередити сусідів і хутчій заховатися у сховищі чи взагалі залишити місто. Виходячи із зони зараження, потрібно уникати низьких місць: там концентрація отруйних речовин вища. Рухатися потрібно перпендикулярно до напрямку вітру.

Після будь-якої аварії ймовірність виникнення пожежі дуже велика.

Пожежа — це неконтрольоване горіння, небезпечне для людей, воно завдає значних матеріальних збитків. Горіння само по собі є дуже складним фізико-хімічним перетворенням, яке супроводжується виділенням тепла і світла. Для того, щоб це перетворення відбувалося, потрібна горюча речовина, окислювач та джерело запалювання.

Більшість дорожньо-транспортних пригод закінчуються пожежами автомобілів. Якщо сталася аварія, внаслідок якої пошкоджено газову магістраль, достатньо найменшої іскри, щоб виникла пожежа. Наслідками пожеж можуть бути не тільки людські жертви та економічні втрати, а й завдання шкоди навколишньому середовищу, тому що під час горіння виділяються шкідливі продукти. Всі пластмаси, як правило, здатні горіти. Більшість із них горить повільно, підвищуючи інтенсивність горіння в процесі розкладу матеріалів при нагріванні. Якщо до складу горючої речовини входить сірка, то виділяється сірчистий газ; внаслідок горіння вініпласту виділяється хлористий водень. Дуже пожежонебезпечними є синтетичні речовини, які при нагріванні пом’якшуються, згоряють повністю з виділенням токсичних газів.

Шсляаварійні роботи на об’єктах життєзабезпечення спрямовані на рятування людей, які опинилися в осередку ураження, підтримання життєдіяльності на об’єктах, які збереглися, і найшвидшої відбудови систем життєзабезпечення: водопостачання, каналізації, електропостачання, газопостачання, теплопостачання.

Система водопостачання — це комплекс підсистем, кожна з яких має власне джерело води, водозабір, очисні споруди, насосні станції тощо. Припинення подачі води дестабілізує роботу всіх підприємств, особливо небезпечне воно у медичних закладах, школах, дитячих садках. Відсутність води впливає на роботу каналізаційних систем.

Катастрофа — це великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків. Трапляються авіаційні катастрофи, катастрофічні паводки тощо.

Отже, при виникненні надзвичайної ситуації техногенного походження, як-то аварія, катастрофа, пожежа, викид в атмосферу сильнодіючих хімічних речовин, людина повинна дотримуватись правил поводження в таких ситуаціях. Тільки така поведінка може гарантувати людині більшу безпеку.

Реферат на тему «Надзвичайні ситуації на транспорті та правила поведінки пасажирів під час їхнього виникнення»

Транспорт у сучасних умовах відіграє у житті людини дуже велику і важливу роль. При використанні залізничного, автомобільного, водного та авіаційного видів транспорту часто виникають надзвичайні ситуації, що призводять до загибелі людей, завдають матеріальних втрат і завдають шкоди довкіллю. Жодний транспортний засіб не може бути стовідсотково безпечним, тому завжди потрібно пам’ятати правила безпечного поводження під час поїздок.

Корабельна аварія, катастрофа — це аварія морського чи річкового об’єкта, внаслідок якої він затонув або сталося його повне руйнування. Ризик переміщення морським транспортом вищий, ніж авіаційним чи залізничним, але нижчий, ніж автомобільним.

(Еще не оценили)

Загрузка...

До надзвичайних ситуацій метеорологічного походження відносять сильні вітри — бурі, урагани, смерчі, торнадо, а також гради, зливи, налипання мокрого снігу, ожеледь, хуртовину, мороз тощо. Дме вітер… Звичайне серед звичайних явищ у природі. Знайоме та зрозуміле кожному. Але буває і так: звичайне це явище раптом постає перед нами в рідкісному, незвичайному вигляді, вражає уяву, викликає занепокоєння, навіть лякає своєю стихійною силою. Дме вітер, і піщані бархани співають загадкові пісні. А ядовите дихання піщаних бур отруює все живе. Дме вітер, і над землею казковим джином, який вирвався з пляшки, проноситься вихор — торнадо. Страшне видовище залишає після себе тропічна буря. Дме вітер, і небо дарує вам різнокольорові дощі.

Торнадо. Так називають в Північній Америці смерчі надзвичайної руйнівної сили (від перекрученого іспанського слова «гопайа», тобто гроза). Величезні за розміром ці атмосферні вихори знищують на своєму шляху все. Відомо багато прикладів, коли торнадо піднімав високо а повітря людей і тварин, навіть невеликі будинки. За свідченнями Гідрометцентру» найбільш руйнівний серед усіх відомих нам торнадо пронісся у США 18 березня 1925 року. Страшний вихор цей пройшов 352 кілометри при ширині 1-1,5 кілометра. Загинуло 689 чоловік, а 1980 — було поранено. Понад півмільйона людей лишилися без даху над головою. У полосі, охопленій торнадо, вщент були зруйновані будинки та господарські будівлі. Є випадки, коли потяги зходили з колій, іноді на 150-200 метрів від місця знаходження були відкинуті вантажівки й навіть залізничні вагони.

У цілому на всій Землі з’являється біля 1000-1500 смерчів, а половина з них — на території США. Там виділена навіть смуга найбільшої повторюваності цього спустошуючого природного явища, яка отримала похмуру назву «алея торнадо».

Науковці розрізнюють 3 види цього природного явища:

1.         Незначні — швидкість вітру не перевищує 20-50 км/год.;

2.         Слабі — швидкість вітру складає 60-100 км/год.;

3.         Сильні — швидкість вітру складає 250-330 км/год.

Смерч — це атмосферний вихор, який виникає в грозовій хмарі і розповсюджується вниз, часто до самої поверхні землі у вигляді рукавів або хобота з хмари, діаметром у десятки і сотні метрів. Смерч триває недовго, рухається разом з хмарами і може нанести великі руйнування та збитки.

Слов’янське слово «смерч» походить від «смеркатися», «морок» і, як пояснює тлумачний словник, означає «чорна хмара». Такі явища у нас також бувають, правда, не зовсім жорстокі, але надзвичайно сильні. Смерч над Тулою влітку 1948 року переніс на відстань у 200 метрів деталь машини вагою у пів-тонни. А яку ж силу повинен мати такий вихор, щоб скинути із залізничної колії навантажені вагони! Це трапилось під час смерчу 12 червня 1927 року в Білорусії та в 1953 році в Ростові.

І одночасно смерч нерідко дивує своїми дивами. Налітаючи на виселок, він, наприклад, руйнує будинки, а буфет з посудом переносить в інше місце, не розбивши в ньому жодної чашки! Піднімаючи високо в повітря збожеволі-вших від страху людей, він — буває й таке — потім бережно опускає їх на землю. Або, натрапивши на будинок, смерч акуратно зриває з нього дах, переносить його на 200-300 метрів і опускає на землю. В будинку все залишається непошкодженим.

У цілому на території України, Росії, Литви смерчі бувають рідко. Це практично поодинокі випадки. Те, що трапилося в Москві в 1904 і 1945 роках, Ростові в 1953 році, на Україні в 19В0 році, в Литві в 1981 і 1985 роках, відноситься до розряду таких нещасних випадків. І їх руйнівна сила була не така велика, як в Америці.

Пилові бурі — це тривалий переніс пилу та піску зі швидкістю понад 15 м/с. Це явище виникає у пустелях, напівпустелях і степах, де є невкритий травою ґрунт. Руйнівна сила пилових бур величезна: вони здатні переносити мільйони тонн пилу на сотні кілометрів. У степовій зоні пилові бурі виникають, якщо землі розорюються нераціонально.

Град — це частинки криги, різні за розміром (до 55 мм у діаметрі і масою до кількасот грамів), формою і структурою. Випадає град у теплу пору року, супроводжується зливами, грозами. Це явище завдає величезної шкоди сільському господарству. Величина градин, більша за 1 см, небезпечна для людини, тому під час граду слід ховатися у будь-якому приміщенні або захистку.

Злива — це дуже сильний короткочасний дощ. Небезпечний він тим, що вода не встигає просочуватися у ґрунт і утворюються потужні потоки. Ці потоки можуть виривати в землі яри, підмивати дороги та фундаменти будівель. Зливи можуть переповнювати водойми, що спричиняє аварії — руйнуються греблі, дамби, іноді — мости.

Налипання мокрого снігу — це відкладання мокрого снігу на деревах, проводах, інженерних конструкціях тощо. Для України такі стихійні явища характерні майже для всієї території, особливо південно-західних областей.

Ожеледь — це шар щільного матового чи прозорого льоду, що наростає на дротах та наземних предметах внаслідок замерзання краплин дощу, мряки або туману. Ожеледь виникає частіше за все при температурі повітря нижче 0 градусів. Під дією ожеледі ламаються дерева, обриваються лінії електромереж, паралізується рух транспорту на дорогах.

Хуртовина — це сильний вітер, що сприяє перенесенню в повітрі великих мас снігу. Вона може тривати від кількох годин до кількох діб. Це явище дуже характерне для України. Хуртовина досягає величезної сили, охоплюючи цілі регіони. Під час хуртовин виникають снігові заноси, припиняється рух транспорту, іноді гинуть тварини й навіть люди.

Мороз — це падіння температури повітря нижче 0 градусів. Людина на морозі може замерзнути, особливо якщо вона стомлена, голодна, нервово виснажена або легко одягнена. Обмороженому потрібно надати першу допомогу і якнайшвидше відвезти до лікарні, бо можуть виникнути серйозні захворювання, такі як запалення легенів, набряк мозку, порушення кровообігу.

Таким чином, надзвичайні ситуації, спричинені метеорологічними умовами, дуже поширені в Україні. Інколи ці стихійні лиха спричиняють людські жертви, тому знання про ці явища слід використовувати для набуття навичок виживання в екстремальних ситуаціях.

Реферат на тему «Надзвичайні ситуації гідрологічного походження»

До надзвичайних ситуацій гідрологічного походження належать ранній льодостав, відрив прибережного льоду, затори, підвищення рівня ґрунтових вод, снігові лавини, селі тощо.

Тихо дзюрчить в ущелині маленька річка, іноді навіть струмок. Можна годинами милуватися ними: вони то обминають розкидані там і тут валуни, то влаштовують біля них пінні водоверті, — і не підозрювати, що цьому мирному струмку нічого не варто в одну хвилину перетворитися в нещадного звіра. Різке підвищення рівня води, паводок, викликаний зливами чи бурним розтаванням снігу десь у верхів’ях; і струмок уже не струмок, а ревучий, який змітає на своєму шляху все, каламутний від мулу, піску і ґрунтів потік. Те саме каміння і валуни, які він так ласкаво обтікав, зірвані зі своїх місць. Це і є сель.

Сель — це бурхливий потік. Його знають у багатьох країнах — в деяких областях Індії та Китаю, Туреччини та Ірану, в гірських районах західного узбережжя Північної та Південної Америки. Від селевих потоків не раз страждали мешканці Кавказу та Середньої Азії.

У березні 1938 року у відрогах Кордильєр, недалеко від Лос-Анджелеса, пройшла сильна злива. Вода швидко переповнила долини пересохлих гірських річок, які перетворилися в нестримні потоки. Вони з корінням вивертали дерева, несли кам’яні брили вагою в десятки тонн, багато бруду, гальки. Постраждали будинки, які зустрічалися на їхньому шляху, залізниці і мости. Загинуло 200 чоловік, більше 10 000 людей залишились без даху над головою. З гір вниз було знесено майже 12 мільйонів кубічних метрів породи. Спустошуючі селі часто бувають в Австрійських Альпах. Тут трапляються селеві потоки, висота яких досягає 18 метрів. Таким тут був сель в 1991 році.

Одного разу, це було в липні 1921 року, нічні вулиці Алма-Ати, які розміщені біля північного підніжжя Заїлійського Алатау, наповнились тривожними криками: «Сель іде! Сель іде!» Зі сторони гір уже чулося зловісне гудіння, і через кілька хвилин на місто обрушився грязекам’яний потік висотою з двоповерховий будинок. Він тягнув із собою такі глиби, які досягали в діаметрі 2-х метрів. Місто постраждало дуже сильно. Потік майже в 3 мільйони кубічних метрів змів на своєму шляху, зруйнував 65 і пошкодив 82 будинки, 177 господарських прибудов, 18 млинів, тютюнову фабрику, 2 заводи, які обробляли шкіру..

Лавина — снігова маса, яка повзе з гірського схилу під дією сили земного тяжіння.

Що ж може заподіяти снігова лавина, яка несе в собі десятки і сотні тисяч тонн? Скочуючись із швидкістю, яка досягає іноді 200 км/год., така громадина здатна перетворити в руїни найміцніші кам’яні споруди. Секрет руйнівної сили лавини ще і в тому, що сніговий вал гонить перед собою повітряну хвилю, а повітряний таран небезпечніший, ніж удар снігової маси. Він перевертає будинки, ламає дерева, контузить і давить людей. По суті, така хвиля повітря мало чим відрізняється від тієї, що народжується під час вибуху великої бомби.

Гірські лавини бувають і на Кавказі, і на Уралі, і в Карпатах. Чимало неприємностей приносять вони мешканцям Кольського півострова. Хоч гори тут і невеликі, але навіть з їх похилих схилів часом зриваються лавини, які приносять розрушення.

Таким чином, коли людина потрапляє в осередок гідрологічних надзвичайних ситуацій, слід пам’ятати: вода — агресивне по відношенню до людини середовище. Вона може нести очевидну загрозу безпеці людини.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Надзвичайні ситуації природного походження — це стихійні лиха, небезпеки, які мають об’єктивний характер. До стихійних лих належать надзвичайні ситуації геологічного, метеорологічного, гідрологічного походження; природні пожежі; масові інфекції та хвороби. Стихійні лиха, як правило, виникають у комплексі, що дуже посилює їхній негативний вплив. Землетруси — це підземні поштовхи у земній корі чи верхній частині мантії, що викликають коливання земної поверхні, спричиняють деформацію земної кори та деформування чи руйнування інженерних споруд. Ділянка землі, із якої виходять хвилі землетрусу, — це центр землетрусу, а відповідна ділянка на поверхні землі — це епіцентр землетрусу.

Як відомо, сила землетрусів вимірюється балами. Найменший за силою землетрус, в 1 бал, відчувають лише прилади-сейсмографи. При силі в 3 бали в будинках розкачуються висячі лампи, відкриті двері. При 5 балах — обсипається штукатурка Землетрус у 9 балів уже руйнує кам’яні приміщення, а в землі з’являються тріщини. При силі в 10 балів руйнуються не лише будинки та мости, а й розриваються трубопроводи, викривляються залізничні рейки. Найсильніші катаклізми мають силу в 11-12 балів, вони викликають катастрофи. За лічені секунди змінюється географія району: руйнуються гори, на поверхні землі утворюються великі провали, на морі з’являються нові острови. Такий землетрус[rkey] в 1899 році прокотився по Тихоокеанському узбережжю Аляски. В деяких місцях морське дно піднялося на 10-15 метрів, а берег зрушив далеко до океану. А в інших районах берегова лінія пішла під воду, море залило сушу на багато кілометрів, затопило ліси.

Великий землетрус в 1923 році пережила Японія. Тоді в Токіо загинуло 150 тисяч людей.

1976 рік взагалі був багатий на руйнівні землетруси й через це залишив за

собою тяжкі спогади в багатьох народів. Підземні бурі принесли велику кіль

кість бід та страждань Гватемалі й Італії, Новій Гвінеї та Китаю, Філіппінам і

Турцїї…          

У Гватемалі землетрус у лютому 1976 року став національним лихом — 1/6 частина населення країни залишилася без даху над головою.

Коли після цього сплило 3 місяці, газети повідомили:

«Кількість людей, які загинули в результаті землетрусу, який стався в ніч 7 травня в Італії й зачепив більшу частину Європи, перевищила 900. Доля сотень інших людей невідома. У Джемоні ціла вулиця зрівнялася з землею. З-під руїн виглядають залишки меблів, дитячі коляски, іграшки… Перший поштовх, який розцінили в 6,9 бала, відчули Берлін, Польща та югославське місто Сараєво. Електронні датчики зафіксували, що відома «падаюча вежа» в Пізі похитнулася. Це найсильніший землетрус в Італії з 1932 року, коли до сходу від Неаполю загинуло 1425 людей».

Ще через місяць на далекому тихоокеанському острові Нова Гвінея небачені зсуви, викликані підземним катаклізмом, поховали,під собою 37 сіл і більше 9 000 людей.

В той же рік, телеграфне агентство:

«Джакарта, 15 липня. Десятки тисяч мешканців Балі стали жертвами сильного землетрусу, який перетворив у руїни всю західну частину цього перенаселеного острова Індонезійського архіпелагу, який був відомий всьому світові казковою природою та стародавніми храмами…Два підземних поштовхи буквально стерли з лиця землі розміщене на північному узбережжі острова місто Серіріт з населенням 50 000 чоловік».

У Китайській Народній Республіці влітку 1976 року землю корчили судоми протягом багатьох днів, число загиблих вимірювалось сотнями тисяч.

Для Філіппін землетрус 1976 року був найбільш руйнівним. Його епіцентр знаходився в морі. Десятиметровий водяний вал, народжений зрушенням морського дна, змив з узбережжя не одну тисячу хатин мешканців острова.

У листопаді того ж року сильні підземні поштовхи зруйнували вщент турецьке місто Мурадіє та біля 200 сіл, які були розташовані недалеко від цього міста, загинуло 6 000 чоловік.

Науковці довели, що деякі тварини своєю поведінкою передвіщають землетруси. Так, перед сильними землетрусами деякі мешканці морських глибин піднімаються на поверхню. Перед катастрофічним землетрусом 1923 року, який зруйнував столицю Японії, один іхтіолог побачив на пляжі недалеко від Токіо на мілководді «вусату тріску», яка водиться лишена глибоководді. Через два дні страшний землетрус згубив тут 150 000 людей.

За багато годин до катастрофічного землетрусу в Скоплі (Югославія) надзвичайно хвилювалися тварини в зоологічному саду міста. Спочатку голосно завила гієна, потім до неї приєдналися тигри, слони, леви.

В Японії для передбачення землетрусів використовують один із видів маленьких рибок. Зазвичай за декілька годин до першого підземного поштовху вони починають метатися в акваріумі.

Цікавий випадок згадує журналіст В. Пісков. Він розповідає про собаку, який до цього поводив себе дуже спокійно, раптово зірвався з місця, вхопив дівчинку, яка спала в колясці, за сорочку і кинувся в двері. Господарі подумали, що собака збісився. Хазяїн вхопив гвинтівку і разом із жінкою вискочив у двері за собакою. У цю ж хвилину позаду рухнуло. Все місто обрушилося на очах.
[/rkey]
Вся історія науки показує нам: в природі немає нічого такого, чого не можна пізнати, — людина все глибше і точніше пізнає її закономірності. Значить, безсумнівно і те, що в майбутньому ми.все-таки навчимося точно передбачати не лише місце, але і силу і час початку землетрусу.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Людство за багато тисячоліть світової історії пройшло великий шлях пізнання невідомого і надзвичайного. Багато чого з того, що було для людини страшним, стало доступним, стало приносите користь. Так, наприклад, затемнення сонця раніше лякало людину, наводило жах, сум’яття. А у наш час це явище добре вивчено, воно викликає зацікавленість майже у кожного, багато хто спостерігає за цим явищем.

Та в природі, як і в науці, є ще багато нез’ясованого, надзвичайного.

Надзвичайна ситуація — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом тощо, яке може призвести до загибелі людей та завдати значних матеріальних втрат.

Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює загрозу для життя і здоров’я людини, призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа — раптова біда, подія, яка несе за собою тяжкі наслідки.

Стихійне лихо — надзвичайна ситуація, створена діями сил природи, які не можна нічим1 стримати (наприклад, буря, вогонь, цунамі, землетрус).

Надзвичайні ситуації (НС) за походженням бувають:

1.         Природні:

а)         геофізичні (землетруси та виверження вулканів);

б)         геологічні (селі, обвали, оповзні, лавини, просідання земної кори, еро

зії, пилові бурі);

в)         метеорологічні (бурі, смерчі, урагани, торнадо);

г)         кризи морського, гідрологічного характеру (цунамі, тайфуни);

д)         природні пожежі (лісові, торф’яні, хлібних масивів);

є) пов’язані з ріками (повені);

є) підняття рівня ґрунтових вод;

ж)        інфекційні захворювання людей;

з)         інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин.

2.         Антропогенні:

а)         умисні — зміни поверхні енергетичного та теплового балансу, зміни

складу біосфери, кругообігу води у природі та речовин, які входять до її

складу, а також зміни, які вносяться у біологічне різноманіття світу,

пов’язані з діяльністю людини.

б)         попутні (шуми, вібрації, електричні та магнітні поля, радіоактивні

процеси);

в)         кризи, викликані незнанням наслідків діяльності людини;

г)         ситуації, пов’язані з природними змінами атмосфери:

•          ризик зміни погоди і клімату в результаті антропогенної діяльності;

•          небезпечна концентрація шкідливих домішок в атмосфері;

•          температурні інверсії та кисневий голод у містах;

•          значне перевищення рівня міського шуму;

•          кислотні опади;

•          руйнування озонового прошарку атмосфери.

3.         Техногенні — катастрофи транспортних засобів, які перевозять хімічні та радіаційні речовини; вибухи, обвали споруд, електроенергетичні та інші аварії.

4.         Екологічні — деградація ґрунтів, зміни клімату, руйнування озонового шару, нестача прісної води, зникнення деяких видів рослин і тварин.

5. Соціально-політичні та соціально-психологічні — війни, міжнаціональні конфлікти, економічні труднощі, негативні емоції, стреси, шкідливі звички.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру пов’язані із застосуванням зброї масового ураження, наслідками дії якої можуть бути руйнування атомних і гідроелектричних станцій, сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, складів нафтопродуктів, вибухівки, тощо, які самі по собі є потужними джерелами виникнення НС.

НС соціально-політичні спричиняються протиправними діями терористичних угруповань, як-то: збройні напади, захоплення і утримання важливих об’єктів, ядерних установок, викрадення чи знищення суден, літаків, захоплення заручників, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

Отже, кожна людина зустрічається з небезпечними факторами, часом потрапляє у надзвичайні ситуації різного походження і характеру. Задля забезпечення власної безпеки та безпеки близьких вона повинна мати розроблений нею самою та зафіксований у свідомості, відпрацьований до автоматизму план виходу з кризової ситуації. Цього плану людина має дотримуватись у тій чи іншій надзвичайній ситуації.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Існує думка, що по-справжньому можна пізнати і зрозуміти письменника, лише побувавши на його батьківщині, у місцях, пов’язаних з його життям і творчістю. І вона має підстави. Життя і творчість Олеся Гончара пов’язані з Полтавщиною, Харківщиною, Дніпропетровщиною, де він народився, учився, працював, з Києвом, де продовжував навчання в аспірантурі, працював і де жив з 1946 року. Але не менш тісно вони переплелись і з нашим сонячним краєм, який він неодноразово відвідував і який йому довіряв свої повноваження у парламенті, депутатом котрого він був від трудящих Херсонщини не одне скликання.

Олесь Гончар чи не найповніше і найглибше змалював наших трудівників, історичне минуле й сьогодення. На матеріалі степового краю він створив не одне оповідання, новелу, нарис, статтю, а також романи і повісті: «Таврія», «Перекоп», «Тронка», «Берег любові», «Бригантина», «На косі» та інші. Особливе місце серед них посідає дилогія «Таврія» і «Перекоп» — твори історичні, в яких змальовані події дожовтневого життя і громадянської війни, а також новелістичний роман «Тронка», присвячений проблемам сьогодення одного степового села, проблемам, що хвилюють увесь світ. Тривогами за долю людства, нашої планети пройняті думки багатьох гончаревих героїв. «Малою стає планета, а людина велетнем стала. Вона може зруйнувати це небо, хоча й не може створити його знов. Спроможна спалити хмари, що ото рожевіють на сході, але знову не витворить їх. У владі людини — отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоча потім очистити їх вона вже ніколи не зможе… Але якщо може людина так багато, то під силу їй і припинити все це! Стоїмо на тому рубежі, коли планета, цей чудовий корабель людства, потребує захисту», — зауважує капітан Дорошенко. «Земля — не полігон», — говорить Колумб у «Людині і зброї», і мріє всю землю пшеницею засівати.

Олесь Гончар не раз підкреслював, що «література починається з уболівання за людину», справжні твори «народжуються з болю насамперед», «обов’язок літератури, мистецтва я бачу в тому, щоб допомогти людині стати людянішою. Адже від рівня її духовності, морального розвитку в кінцевому результаті залежить все наше майбутнє», «потребує сьогодні охорони природне середовище, але не тільки це середовище. ІГо-требує охорони також і душа людини, наші взаємини людські між собою. Література теж хоче прикласти зусиль до того, щоб не розповзалися, скажімо, збайдужіння, зчерствіння, холод, який іноді можна спостерігати між людьми». Герої Олеся Гончара — прості трудівники й водночас мудрі філософи, які піднімаються у своїх роздумах до загальнолюдських, планетарних проблем.

(5голосов, средний: 3,40 out of 5)

Загрузка...

Що ми, люди, знаємо про дерева, кущі, трави? Багато знаємо, найголовніше — усвідомили те, що неспроможні прожити без зелених друзів. Задумайтесь: упродовж мільйонів років вміст кисню в атмосфері Землі був постійним — двадцять і дев’ять десятих відсотка. І це завдяки рослинам. Синтезуючи елементи неживої природи в складні органічні сполуки, рослини відіграють вирішальну роль у розвитку всього живого — рослинний світ дає людині продукти харчування, корм для худоби, сировину для промисловості, а ще лікує хворих, фільтрує повітря…

Постійно спілкуючись з природою, людина краще пізнає форму і способи життя рослинного світу, процеси, які відбуваються в рослинних організмах, таємниці їхньої високої життєдайності. Й водночас саме людина причетна до усвідомленої чи неусвідомленої згуби дерев, кущів, трав. Можна наводити безліч прикладів, як під впливом так званих техногенних факторів не ставало лісів, болота і луки перетворювалися на пустелі, звичайні рослини ставали рідкісними, а то й зовсім зникали.

Сьогодні під загрозою вимирання перебувають майже двадцять — тридцять тисяч видів рослин з тих двохсот п’ятдесяти — трьохсот тисяч, що є на Землі. Йдуть у небуття унікальні, неповторні створіння природи, порушуючи своїм зникненням тисячоліттями збалансовану рівновагу — обов’язкову умову подальшого існування всього живого на Землі.

Взяти хоча б орхідею. Найбільше представників цієї родини зустрічається в тропіках і субтропіках, де вони ростуть як на землі, так і на деревах. Ці рослини мають винятково красиві квітки. Нерідко за формою вони схожі на комах, які їх запилюють. Звичайно ж, ці диво-квітки не могли не заворожити любителів екзотики. Орхідеї швидко зникли з лісів Австралії, Панами, Колумбії. І хто знає, що було б з тропічними орхідеями, якби на початку XX століття квітникарі не розгадали секрет пророщування насіння цих квітів, після чого їх стали масово розводити в оранжереях.

У Європі відомо двісті п’ятдесят видів орхідей, в Україні — шістдесят чотири. Наші орхідеї, звичайно, менші за розміром від тропічних, однак чимало з них не поступаються за красою квітки. У світлих лісах, на галявинах, узліссях можна побачити любку дволисту. Великі, запашні зеленувато-білі квітки цієї рослини зібрані в довгу китицю. За своєю будовою вони дуже схожі на метеликів. Тому квітки любки дволистої охоче відвідують нічні метелики, які злітаються на білий колір і сильний запах. У соснових, листяних і мішаних лісах зустрічається любка зеленоцвіта. Ця рідкісна рослина зовні схожа на любку дволисту, проте квіти в неї зеленіші й не такі пахучі.

Багато наших орхідей — лікарські рослини, що давно використовуються у народній медицині. Яйцевидні або кулевидні бульбочки орхідей містять крохмаль і слиз, які легко розчиняються у воді. Орхідеї дуже чутливі до найменших змін у навколишньому середовищі. Особливо згубно діє на них осушення ґрунтів, забруднення місцевості хімікатами тощо. Великої шкоди завдають орхідеям люди, які у непомірній кількості заготовляють їх на ліки або зривають для букетів. Усі види орхідей, які ростуть на території нашої країни, занесені до Червоної книги України.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Без імені Олеся Гончара годі уявити не лише нашу літературу, а й загалом — українську культуру. Адже кілька поколінь українців живуть в атмосфері, твореній подвижництвом його ясного духу й вражаючої працездатності. Твори митця — «Прапороносці» і «Тронка», «Твоя зоря» і «Людина і зброя», «Таврія» і «Перекоп», «Бригантина» і «Берег любові», «Собор» і «Циклон», «Ніч мужності» і «Чорний яр»— то, за влучним висловом Івана Драча, неповторне живло духу, з якого складаємось усі ми, наповнені його місткістю й чарівністю, його снагою і незахищеністю… Прапороносці — перший роман письменника, який відразу поставив його автора в ряди справжніх майстрів художнього слова. Ця книга житиме ще довгі, довгі роки. Хоч інколи й можна почути, що Олесь Гончар прикрасив події, зобразив війну не такою, як вона була насправді, ідеалізував героїв. Подумати тільки: в усій трилогії — жодного негативного персонажа!

І це справді так. Але, щоб правильно і всебічно оцінити твір мистецтва, треба поставити його в історичний контекст, розглянути з позицій часу написання. А то

були важкі повоєнні роки. Країна поруйнована, люди жили в землянках, не всі поранені виписалися з госпіталів, по вулицях так багато чоловіків шкандибали на милицях. Та найбільше пік біль утрат. Майже кожна сім’я зазнала їх. Не повернулися з фронтів батьки, сини, брати, наречені… Рідні й близькі хотіли знати — якими вони були там, на полі бою. Як жили і як умирали. І, природно, вони хотіли бачити їх в ореолі подвигу, любові, добра, почути про них добрі слова. Це — як після похорону, після жалобної музики — слово на поминках. І навряд би хтось наважився в цьому слові згадувати вади покійних… «Прапороносці» — це ро-ман реквієм, це — гімн на честь полеглих. А сувору правду війни Гончар прекрасно знав і правдиво, художньо переконливо відтворив її в інших своїх романах, повістях, новелах.

У «Прапороносцях» письменник повідав про останні місяці війни, коли Радянська армія вступила в країни Західної Європи, визволяючи їх від фашизму. Тепер можна сказати», визволяючи їх від фашизму, щоб загнати в більшовицьку неволю. Досить пригадати Будапешт 1957 р., Прагу 1968 р. Але, помираючи на чехо-словацьких землях, солдати не знали, що буде через двадцять років, вони щиро вірили, як і сам Гончар, що несуть волю братам. «Прапороносці» — це, власне, перший в українській літературі широкомасштабний з епічним розмахом твір про війну. Автор писав, що він хотів поєднати високий дух романтики з проривом до правди, до зображення війни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров’ю і потом, з її тяжкою солдатською героїкою.

Олесь Гончар знав війну не з чужих слів. Він показав їі нелюдське обличчя в багатьох, творах, зокрема в романах «Людина і зброя та «Циклон . Тут він розкрив перед читачем сувору правду війни, показавши, як обпалила вона людські душі. Письменник дошукувався тих причин, які визначили глобальну трагедію народу, показав закономірності, що зумовили саме такий, а не інший розвиток подій і зробили неминучою поразку фашизму. Щоб так високохудожньо та психологічно переконливо розповісти про це, треба було відійти на певну часову дистанцію від безпосередніх воєнних подій. Тож і з’явилися «Людина і зброя», «Циклон», інші твори цієї тематики у 60—70-х роках.

Особливістю стилю О. Гончара є вміння викликати в читача відчуття причетності до всього, що відбувається на землі, прилучити його до роздумів про гострі, болючі проблеми. Цю якість прози Гончара засвідчує вже перший роман «Прапороносці». У наступних творах, — «Людині і зброї», «Тронці», «Циклоні» і в романі «Собор», де йдеться про ті суперечності в сфері духовності й моралі, які з’явилися і загострилися у нашому суспільстві, письменник поглиблює психологізацію викладу.

Найбільше ж досягнення О. Гончара в романі «Собор» полягає в оголеній правдивості твору. Глобальні проблеми, які переконливо окреслив автор, на час виходу роману залишалися ще дуже далекими від розв’язання, не вирішені вони й сьогодні, а деякі постали ще гостріше. Своїм викривальним пафосом твір влучав по бездуховності в усіх їі проявах. Це була правда про той час, а правду писати було не прийнято. Незважаючи на те, що автора як талановитого письменника визнавав увесь світ, його твір було піддано відвертому тавруванню й цькуванню, на цілих вісімнадцять років (до весни 1986 р.) викреслено з творчості та й з усієї української літератури. Доля зачіплянського собору стала ніби прообразом долі самого роману, який теж для багатьох став мірилом людської духовної сутності. Автор не лише зоставався непоступливим у своїй правді, мужньо тамуючи душевний біль, а й продовжував наполегливо шукати шляхи до сердець своїх читачів, мудро й розважливо вести розмову з тими, хто не збайдужів у затхлій суспільній атмосфері, особливо — з молоддю. Критики, роздумуючи над особливостями творчості Олеся Гончара, відзначають, що тут домінує світло й чистота, називають його одним з найсвітлоносніших письменників нашої доби.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Про долю народу в роки колективізації М. Шолохов розповів у романі «Піднята цілина». Сьогодні відомо багато гіркого й страшного про ті часи, про трагічні долі «старанних» селян, яких держава знищували «як клас». Тривожні ноти пролунали в «Піднятій цілині». М. Шолохов писав свій роман по гарячих слідах подій, що відбувалися в селі й докорінно перевернули її: ліквідація кулаків, масовий рух селянства в колгоспи. Важко знайти людину, що не стежила би із хвилюванням за драматичними епізодами становлення колгоспу в Гремлячій Балці, труднощами життя Семена Давидова, Макара Нагульнова й Андрія Разметнова, не глузував з жартів діда Щукаря.

Основа сюжету полягає в тому, що в село було послано двадцять п’ять тисяч кращих робітників-комуністів, тому що це була сама відповідальна ділянка роботи. Такими посланцями партії виявилися Давидов, Нагульнов і Разметнов.

Слюсар Семен Давидов виступив у ролі організатора колективного селянського господарства. «Прямо від верстата — у колгоспні начальники». Про сільську працю нічого не знає, «готовий за наказом партії й урожай двічі в рік знімати, як у Єгипті», зате збройний райкомівськими інструментами й розпізнає кулака по образі, знайомому з газетних статей і агітаційних листків. З легкістю обвинувачує він своїх опонентів, які хоч якось намагаються стримати його «колективізаторський» запал, ураховувати непростий «сучасний момент». Він не сумнівається в правомірності розкуркулювання. Колгоспники ходять по дворах, забирають все нажите не одним поколінням за багато років, переписують посуд, одяг, меблі, ламають замки на скринях і коморах, знімають одяг навіть із самих хазяїв, але не мерзне серце Давидова. Навіть Андрій Разметнов відмовляється йти розкуркулювати, «з дітьми… воювати». «Так хіба ця справа?.. Або в мене серце із самородка?» — говорить він. Але власне нещасне дитинство заважає Давидову побачити лихо чужих дітей. В образі Давидова з’єдналися трагедія людини не на своєму місці й трагедія села.

Макар Нагульнов — секретар Гремяченського партосередку. Він пройшов через світову війну, «гази нюхав, був отруєний», героїчно боровся в Громадянську війну. Війна стала головною справою його життя, там «життя гріш ціна, і Богу гріш ціна», це й отруїло Нагульнова не менше газів. Через десять років після війни Макар усе ще воює, для нього вже іншого життя бути не може.

Їхніми опонентами є супротивники Радянської влади. Яскравим їхнім представником є Яків Лукич Островнов.

Яків Лукич Островнов, будучи прекрасним хазяїном і досвідченим агрономом, що робив все «по науці», у романі зображений між двох вогнів: Давидовим і Половцевим. Островнов був у хуторі не з бідних і, звичайно, був проти колективізації й колгоспів, потому-то він і погодився виконувати наказ Половців» розвалювати колгоспне господарство. Але, як теперішній хазяїн, що любить свою справу, вона не міг постійно шкодити справі. У роботі він забувався, рух і стурбована суєта хутора робили йому щиру приємність. У болісній роздвоєності душі жила ця людина, що робить дивні вчинки, що метається між страхом викриття й ненавистю до нової влади. У романі дана не тільки недвозначна оцінка комуністів — творців колгоспу, але й відбиті її конкретні форми, наприклад спогаду Нагульного про те, як він агітував середняків вступити в колгосп — примусом і наганом. Та й вся історія гремяченського колгоспу, зображена письменником, не створює враження благополуччя її членів.

В «Піднятій цілині» світ показаний як би в іншому вимірі: козаки немов втратили голос, жодна пісня не звучить у хуторі протягом усієї дії — не те що в «Тихому Доні». Можна згадати про велику кількість людських смертей протягом порівняно невеликого роману. Наприклад, за вісім місяців життя в хуторі померло одинадцять чоловік, і тільки дід Агей умер природною смертю, крім того, згадується про смерті ще двадцяти чоловік.

У ряді епізодів роману відбиті такі прояви звірства й жорстокості, яких не було в «Тихому Доні», наприклад, Копрових, смерть матері Островнова. Враження від цих сцен підсилюється тим, що вони уведені в атмосферу звичайного, навіть буденного, життя.

У фіналі роману звучить схвильоване слово автора, присвячене героям: «…От і відспівали донські солов’ї дорогим моєму серцю Давидову й Нагульному, прошепотіла їм пшениця, що поспіває, от дзвеніла по каменях безіменна річка, що тече звідкись із верхів Гремячего байраку… От і всі!»

(Еще не оценили)

Загрузка...

В 1925 році в журналі «Росія» були надруковані дві перші частини роману Михайла Опанасовича Булгакова «Біла гвардія», які відразу привернули увагу цінителів росіянці літератури. На думку самого письменника, «Біла гвардія» — «це завзяте зображення російської інтелігенції як кращого шару в нашій країні…», «зображення інтелигентсько-дворяньської сім’ї, кинутої в роки Громадянської війни в табір білої гвардії». Тут розказується про дуже складний час, коли неможливо було відразу у всьому розібратися, усе зрозуміти, примирити в самих собі суперечливі почуття й думки. У цьому романі запам’яталися ще не остиглі, пекучі спогади про місто Києв під час Громадянської війни. Я думаю, що у своєму творі Булгаков хотів затвердити думку про те, що люди, хоч і по-різному сприймають події, по-різному до них ставляться, прагнуть до спокою, до устояному, звичному, сформованому. От і Турбінним хочеться, щоб всі вони всією сім’єю дружно жили в батьківській квартирі, де з дитинства все привичне, знайомо, де будинок — міцність, завжди квіти на білосніжній скатертині, музика, книги, мирні чаювання за більшим столом, а по вечорах, коли вся сім’я в зборі, читання вголос і гра на гітарі. Їхнє життя розвивалося нормально, без яких-небудь потрясінь і загадок, нічого несподіваного, випадкового не приходило в їхній будинок. Тут усе було строго організоване, упорядковано, визначено на багато років уперед. І якби не війна й революція, то життя їх пройшла б у спокої й затишку. Але страшні події, що відбуваються в місті, порушили їхні плани, припущення. Прийшов час, коли потрібно було визначити свою життєву й цивільну позиції.

Я думаю, що не зовнішні події, що передають хід революції й Громадянської війни, не зміна влади, а моральні конфлікти й протиріччя рухають сюжетом «Білої гвардії». Історичні події — це тло, на якому розкриваються людські долі. Булгакова цікавить внутрішній світ людини, що попали в такий вир подій, коли важко зберігати своя особистість, коли важко залишатися самим собою. Якщо на початку роману герої намагаються відмахнутися від політики, то потім ходом подій утягуються в саму гущавину революційних зіткнень.

Олексій Турбін, як і його друзі, — за монархію. Все нове, що входить у їхнє життя, несе, йому здається, тільки погане. Зовсім політично нерозвинений, він хотів тільки одного — спокою, можливості радісно пожити біля матері, любого брата й сестри. І тільки наприкінці роману Турбіни розчаруються в старому й розуміють, що немає до нього повернення.

Моментом перелому для Турбіних і інших героїв роману стає день чотирнадцяте грудня 1918 року, бій з петлюрівськими військами, що повинні були стати на пробій сил перед наступними боями із Червоною Армією, а обернулося поразкою, розгромом. Мені здається, що опис цього дня бою — серце роману, його центральна частина.

У цій катастрофі «білі» рух і такі герої роману, як Ітман, Петлюра й Тальберг, розкриваються перед учасниками подій у своєму щирому світлі — з гуманністю й зрадництвом, з боягузтвом і підлістю «генералів» і «штабних». Спалахує здогад, що все це — ланцюг помилок і оман, що борг не в захисті розваленої монархії й зрадника гетьмана й честь у чомусь іншому. Гине царська Росія, але Росія — жива…

У день бою виникає рішення про капітуляції білої гвардії. Полковник Малишев вчасно довідається про втечу гетьмана й дивізіон свій устигає вивести без втрат. Але вчинок цей дався йому нелегко — може бути, самий рішучий, самий відважний учинок у його житті. «Я, кадровий офіцер, який пройшов війну з германцями… на свою совість беру й відповідальність, всі!., усе!.. вас попереджаю! Вас посилаю додому! Зрозуміло?»

Полковникові Най-Турсу це рішення прийде приймати кілька годин через, під вогнем супротивника, у середині фатального дня: «Хлопців! Хлопців!..» Останні слова, які у своєму житті вимовив полковник, були звернені до Миколка.  Але він, здається, висновків не зробив. Уночі після смерті Ная Миколка ховає — на випадок петлюрівських обшуків — револьвери Най-Турса й Олексія, погони, шеврон і картку спадкоємця Олексія.

Але день бою й послідовність потім півтора місяця петлюрівського панування, я думаю, занадто малий строк, щоб недавня ненависть до більшовиків, «ненависть гаряча й пряма, та, котра може рушити в бійку», перейшла у визнання супротивників. Але ця подія уможливила таке визнання надалі.

Багато уваги Булгаков приділяє з’ясуванню позиції Тальберга. Це антипод Турбіних. Він кар’єрист і пристосованець, боягуз, людина, позбавлена моральних підвалин і моральних принципів. Йому нічого не варто поміняти свої переконання, аби тільки це було вигідно для його кар’єри. У Лютневій революції він першим начепив червоний бант, брав участь в арешті генерала Петрова. Але події швидко замигтіли, у місті часто мінялася влада. І Тальберг не встигав у них розбиратися. Все що здавалося йому міцним положення гетьмана, підтриманого німецькими багнетами, але й це, учора таке непорушне, сьогодні розпалося, як порох. І от йому треба бігти, рятуватися, і він кидає свою дружину Олену, до якої у нього ніжність, кидає службу й гетьмана, якому недавно поклонявся. Кидає будинок, сім’ю, вогнище й у страху перед небезпекою біжить у невідомість…

Всі   герої   «Білої   гвардії»   витримали  випробування  часом  і стражданнями. Тільки Тальберг у погоні за удачею я славою втратив саме коштовне в житті — друзів, любов, Батьківщину. Турбіни ж змогли зберегти свій будинок, зберегти життєві цінності, а головне — честь, зуміли встояти у вирі подій, що охопили Росію. Ця сім’я, випливаючи думки Булгакова, — втілення кольорів російської інтелігенції, то покоління молодих людей, що намагається чесно розібратися що відбувається. Це та гвардія, що зробила свій вибір і залишилася зі своїм народом, знайшла своє місце в новій Росії.

Роман М. Булгакова «Біла гвардія» — книга шляхи й вибору, книга прозріння. Але головна думка авторська, я думаю, — у наступних словах роману: «Все пройде. Страждання, муки, кров, голод і мор. Меч зникне, а от зірки залишаться, коли й тіні наших справ і тіл не залишиться на землі. Немає жодної людини, яка б цього не знала. Так чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?» І весь роман — це заклик автора до миру, справедливості, правди на землі.