Сочинения

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Наш сучасник, відомий письменник Павло За-гребельний одного разу дав влучне визначення традиційному українському суспільству та культурі — «солом’яно-глиняна цивілізація». І справді, світ традиційної України — це насамперед селянський світ, а традиційна культура українців — переважно аграрна, сільська культура. Причиною тому була безліч зовнішньополітичних обставин. Під владою Російської та Австро-Угорської імперій українці протягом сторіч були позбавлені власної державності. Міста України, центри її культурного життя, вже в ХХ столітті були піддані масовій русифікації.

Тим більш вражають дивовижна сила та живучість української традиції, надзвичайно досконалі форми культури й цивілізації, вироблені українським народом, загальний високий рівень його культури.

Славні імена філософа Григорія Сковороди, письменника Миколи Гоголя, поета Тараса Шевченка, письменника і мислителя Івана Франка, поетеси Лесі Українки, економіста Михайла Туган-Барановського, літератора і кінорежисера олександра Довженка, скульптора олександра Архипенка, хореографа Сержа Лифаря і багатьох, багатьох інших українських діячів культури золотими літерами вписані не тільки в історію України, але й у літопис європейської і світової культур.

Про унікальну життєву стійкість українського народу блискуче писав олесь Гончар: «Чудом завжди буде, як на роздертих між двома імперіями українських землях з-під режимів, озброєних багатовіковим досвідом гноблення, щоразу знов і знов проростав той… могутній дух народної творчої енергії, що, будучи, здавалося б, беззахисним, приреченим, усе-таки не давав себе погубити, затоптати, більше того, зумів навіть у цих задушливих умовах створити величезні художні цінності в пісні, у різноманітному прикладному мистецтві, у шедеврах народного зодчества…»

Іван Федоров (?—1583) — засновник книгодрукування в Росії та Україні. Спільно з Петром Мстислав-цем керував першою державною друкарнею у Москві, де вийшли друком «Апостол» (1564) і «Часопис» (1565). Через переслідування релігійних фанатиків Іван Федоров змушений був тікати з Москви й до 1572 року працював у Заблудові (Білорусь). З 1572 по 1575 рік працював у Львові, де в 1574 році видав перші в Україні друковані книги «Апостол» і «Буквар». 1577—1582 роки провів на службі в К. ос трозького в острозі. В 1581 році видав також острозьку Біблію. окрім книгодрукування, Іван Федоров був відомий сучасникам і як видатний гарматний майстер — він винайшов багатостволь-ну мортиру. Слов’янський першодрукар Іван Федоров і львівське видання його «Апостола» Географічне положення України — на межі між Заходом і Сходом — неминуче ставило її в положення посередника в контактах між цими глибоко різними світами. Українська культура відчула на собі вплив як Заходу так і Сходу, зумівши при цьому зберегти свою чарівну своєрідність. При цьому українці здавна віддавали перевагу Західній Європі, її цивілізаційним і культурним традиціям як найбільш відповідним їхнім насущним потребам і сподіванням. Античність, ренесанс, реформація, бароко, класицизм, романтизм — усі ці найяскравіші надбання європейського духу знайшли оригінальне втілення в історії української культури.

За чудовими архітектурними пам’ятниками Києва, Львова, одеси, Харкова та інших українських міст можна реконструювати і простежити еволюцію стилів і смаків європейського містобудування.

Традиційна Україна (починаючи з давньоруських часів і аж до ліквідації в XVIII ст козацької автономії) відрізнялася досить високим рівнем правосвідомості. її розвинуті правові традиції втілені в таких відомих кодексах законів, як Російська Правда XI—XII століть, Литовський статут у трьох його редакціях (1529, 1566, 1588 роки), Магдебурзьке право (діяло на українських землях у XIV—XIX століттях), Конституція гетьмана Ф. орлика (1710). Характеру    українців     притаманні властиві всім європейцям волелюбність і відраза до будь-яких проявів тиранії та стадності, визнання недоторканності прав особи, захист її  честі  та  гідності, відстоювання   священного права своєї країни на волю та незалежність. Це основоположні   культурні традиції, які український народ зумів зберегти та пронести через століття поневолення та лихоліть.

Львів.  Традиції містобудування поширюється стиль класицизму. Унікальними пам’ятками архітектури цього періоду є андріївська церква в києві (архітектор Б. растреллі), собор різдва в козельці, комплекс церков почаївської лаври. За чудовими архітектурними пам’ятниками києва, львова, Харкова, одеси та багатьох інших українських міст можна реконструювати та простежити еволюцію   стилів   та смаків   європейського містобудування. в Західній Україні збереглося чимало видатних пам’ятників архітектури, які втілили в собі кращі традиції європейського містобудування. львів являє собою справжній музей архітектури під відкритим небом. Зразком готичного стилю є кафедральний костьол, побудований у XIV-XV століттях, пам’яткою ренесансу слугує львівська площа ринок (XIV-XIX ст.). Західноєвропейське бароко представлене Бернардинським костьолом (початок XVII ст.) та собором св. юра (XVIII ст.). З початку XVIII століття в монументальному будівництві в Україні поступово У зв’язку з постійною погрозою навал агресивних сусідів в Україні одержали можливість повною мірою розвинутися традиції військової лицарської культури. їхнє блискуче втілення знаходимо в славних подвигах запорізьких козаків, які керувалися неписаним кодексом честі, що мав назву «лицарська регула».

Загальними для цих захисників землі української був полум’яний дух патріотизму, героїчний стиль життя і відповідні йому цінності — слава, честь, відвага.

С. Васильківський. «Задунайський запорожець»

(Еще не оценили)

Загрузка...

Тарас Шевченко народився в 1814 році в селі Моринці Звенигородського повіту на київщині, в родині кріпака. до 24 років Шевченко залишався кріпаком поміщика енгельгардта. вже в ранньому віці проявився видатний талант художника. Поміщик енгельгардт, бажаючи мати власного кріпосного живописця, віддав Шевченка учитися до маляра в петербург. тут юнак познайомився з відомим художником к. Брюлловим, поетом в. Жуковським та іншими видатними діячами російської культури, що викупили його з кріпосної неволі й допомогли вступити до петербурзької академії мистецтв. тут, у петербурзі, тарас Шевченко й опублікував знаменитий збірник    Т. Шевченко віршів, що отримав назву «кобзар» (1841), у якому з разючою поетичною силою заявив про свою палку любов до нещасливої та пригнобленої Батьківщини.

За кілька років, повернувшись в Україну, Шевченко зблизився з членами таємної політичної організації — кирило-Мефодіївського братерства. У березні 1847 року всі члени товариства були заарештовані. найжорстокіше покарання поніс Шевченко: його віддали в солдати й вислали в орську фортецю, заборонивши писати й малювати. тільки через десять років Шевченко одержав волю, і йому було дозволено повернутися до петербурга. солдатська муштра й повне безправ’я не зломили дух поета. його творчість стала прапором усіх, кому була дорога Україна.

роки заслання підірвали здоров’я поета, і 26 лютого 1861 року він помер у віці 46 років. його останки були перевезені в Україну і поховані на Чернечій горі біля канева.

Кирило-Мефодіївське братерство   створене   в   січні 1846 року. Засновниками цього товариства були викладач історії Київсь кого університету   М.   Костомаров, чиновник П. Гу лак і вчитель В. Бєлозерсь-кий. Воно ставило своєю  задачею  об’єднання всіх слов’янських земель у  союз республік  (федерацію) з центром у Києві і знищення кріпосного права.

На кінець XIX сторіччя припав зліт творчого генія видатного представника української культури Івана Франка (1856—1916). Блискучий прозаїк, поет, літературознавець, перекладач і суспільний діяч народився в 1856 році в селі Нагуєви-чах Дрогобицького повіту, в родині сільського коваля. Франко одержав чудову освіту і став доктором славістики Віденського університету, вільно володів польською і німецькою мовами. Усе своє

життя Іван Франко присвятив служінню Україні, віддавши усі свої сили, весь свій талант боротьбі за національне і соціальне звільнення українського народу.

«Великий   Каменяр»   —   так назвали   його   нащадки   — прожив бурхливе життя, керуючись одним девізом, сформульованим ним самим усього в трьох рядках: Пісня і праця — великі дві сили, їм я бажаю до скону служити. Перша світова війна стала для України справжньою трагедією. оскільки українські землі на момент початку війни перебували в складі воюючих держав, мобілізовані ними українці змушені були воювати один проти одного за інтереси чужих імперій. Українці, громадяни Австрійської держави, підтримували Австро-Угорщину, більш лояльно налаштовану стосовно українства.

Дорогою ціною незабаром після лютневої революції 1917 року був сформований керівний орган української демократії — центральна рада. Її переговори з тимчасовим урядом про надання Україні національно-територіальної автономії не увінчалися успіхом.

падіння тимчасового уряду в жовтні 1917 року і перехід влади до більшовиків стали причиною конфлікту між новими  господарями. У  результаті  перевороту  29  квітня   1918 року владу центральної ради було з легкістю скинуто. У країні встановилася військова диктатура —   так скоропадський розумів гетьманське правління.

разом з тим скоропадський устиг чимало зробити для стабілізації обстановки в країні, для відродження культури й освіти. За 230 днів існування гетьманства в   Україні  з’явилися  ознаки  підйому  економіки,  відкрилися академія наук і два університети. робилися спроби відродження козацтва як стану. Укладений між воюючими державами в 1918 році в Бресті мир був першою міжнародною угодою України з державами центрального блоку — німеччиною, австро-Угорщиною, туреччиною і Болгарією. Брестський мир був вигідний виснаженій і напівзруйнованій Україні — вона нарешті змогла вийти з війни й одержати військову допомогу з боку держав блоку в обмін на постачання продовольства. однак лідери центральної ради так і не зуміли виконати взяті ними зобов’язання. тому німеччина підтримала державний переворот, що відбувся в Україні, на чолі якого став колишній генерал російської армії павло скоропадський.

У листопаді 1918 року почалося повстання директорії проти режиму скоропадського. ним керували володимир винниченко і симон петлюра. після нетривалих бойових дій владу гетьмана було скинуто. але переможній директорії незабаром довелося зіштовхнутися з відкритою агресією з боку Червоної і Білої росії, а найголовніше — з небаченим розгулом анархії в країні. армія директорії Унр була змушена боротися не тільки з численними зовнішніми ворогами України, але також і з анархістськими загонами отаманів Григор’єва і Махна. Успіхи Червоної армії призвели до того, що Україна була цілком підкорена більшовицькій Москві. Матеріальні та людські ресурси країни нещадно експлуатувалися в ім’я фантастичної ідеї «світової революції». Політика прод-розверстки — конфіскації в українських селян останніх залишків хліба для постачання армії та чиновництва північних столиць — призвела до того, що в 1921 році в Україні почався найжорстокіший голод.

Нестор Махно був надзвичайно популярним на півдні України. Він був творцем Революційної Повстанської армії України (махновців), що нараховувала до 15 тисяч бійців. База махновського руху розташовувалася в містечку Гуляй-Поле (Херсонська губернія). Махно надав істотну допомогу Червоній армії в розгромі білогвардійських військ під командуванням Вранге ля — кримська група махновців форсувала Сиваш.

Утім, колишні союзники незабаром оголосили Махно ворогом режиму. 28 серпня 1921 року, переслідуваний частинами Червоної армії, важко поранений Нестор Махно переправився через Дністер на румунську територію. Нестор Махно помер у Парижі в 1934 році.

(1голосов, средний: 1,00 out of 5)

Загрузка...

Друга половина 60-х — перша половина 80-х років XX сторіччя ввійшла в історію України як період застою радянської системи. Влада знаходилася в руках консервативних комуністичних керівників, які не робили й кроку без оглядки на Москву. Розвиток економіки сповільнився через усе більше технічне відставання від розвинутих країн. Усі громадяни з дитячих років були членами громадських організацій — піонерської, комсомольської тощо. Україна перетворилася на зразковий заповідник застою. офіціозні письменники, поети і журналісти славили мудрість і гуманність системи, яка, однак, продовжувала здійснювати сталінську політику стосовно української мови, традицій і культури народу. Був узятий курс на «злиття націй», і партійно-державні органи приступили до методичної та планомірної русифікації України.

старіючій, але все ще могутній державній машині наважувалися протистояти тільки запеклі одинаки — їх називали «дисидентами», що в перекладі з латинського означає «незгодні, інакомислячі». саме вони вели нерівну боротьбу за права людини й усього народу, ризикуючи опинитися в тюремному ув’язненні, втратити здоров’я, а почасти й саме життя.

 «Перебудова», проголошена правлячою верхівкою СРСР, послужила поштовхом до небувалого зростання суспільно-політичної активності в Україні. однак весь цей зліт цивільних почуттів збігся з різким загостренням економічних труднощів, нестачею товарів і продовольства. Стрімко йшов процес розпаду радянської держави і його головної опори — Комуністичної партії.

По Україні прокотилася хвиля мітингів під гаслами демократизації громадського життя. У вересні 1989 року на основі Союзу письменників України виник справді народний рух за перебудову —  «Народний Рух  України», а вже в жовтні Верховна рада УРСР прийняла закон про державний  статус  української мови.

Мітинг на одній з центральних площ країна вийшла з-під контролю, і усе більш очевидним ставало, що союзне керівництво більше не здатне керувати ситуацією. У серпні 1991 року представниками армії і вищої партійної бюрократії в Москві було почато спробу державного перевороту. Був створений так званий державний комітет з надзвичайного стану (дкнс), що мав намір шляхом введення в країні на тривалий термін надзвичайного стану зупинити процеси демократизації і повернути країну до часів «застою».

однак путчисти виявилися нездатними реалізувати свої задуми і ганебно відступили. капітуляція організаторів дкнс стала сигналом до розпаду імперії.

26 квітня 1986 року відбулася страшна аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. на станції проводилися випробування, які квапилися завершити до свята першого травня. не останню роль зіграли помилки в проектуванні і прорахунки персоналу. влада свідомо применшила масштаби трагедії, а її наслідки ще довгий час замовчувалися. 1 і 9 травня було проведено мітинги та святкові демонстрації на київських вулицях, уже забруднених великими дозами радіоактивних речовин. не на висоті виявилася також «найпередовіша в світі» радянська медицина та система цивільної оборони.

наслідки найбільшої атомної катастрофи в історії людства будуть відчуватися ще протягом сторіч. вона призвела до загибелі тисяч людей, десятки тисяч стали інвалідами. понад 116 тисяч чоловік довелося переселити з три-дцятикілометрової зони навколо станції. колосальна шкода була завдана природі країни. Біля третини українських лісів виявилися забрудненими радіоактивними викидами.

24 серпня 1991 року Україна проголосила державну незалежність, а 1 грудня того ж року відбувся всенародний референдум, на якому 90,32 % голосуючих висловилися за збереження Україною статусу незалежної держави. Хвиля страйків шахтарів охопила Донбас. Гірники протестували проти нелюдських умов праці, що неухильно погіршуються і вимагали зміни керівництва не тільки на шахтах, але й у вищих органах влади республіки.

Напередодні розпаду СРСР набагато активнішими стали різні релігійні рухи. Відродилася Українська автокефальна православна церква, вийшла з підпілля Українська грекокато-лицька церква, у багатьох православних і католицьких храмах було відновлено богослужіння, люди почали повертатися до віри.

Пройшовши тернистий шлях героїчної боротьби, суворих випробувань і великих здійснень, український народ завоював довгоочікувану волю і незалежність. З моменту проголошення в 1991 році державного суверенітету України почався новий етап її історії — етап відродження української нації та держави.

Підвищення авторитету країни на міжнародній арені, будівництво демократичної правової держави, створення суспільства, що складається з активних та свідомих громадян, досягнення стійкого зростання в економіці та високого рівня добробуту й безпеки людей, збереження миру та злагоди у всіх областях життя, розвиток регіонів, підтримка культури і спорту — такі головні орієнтири розвитку України в наші дні.

Рік у рік набирається сил, міцніє Україна, переборюючи вантаж проблем, успадкованих від минулого, і відповідаючи на гострі виклики сучасності. Блискуче майбутнє чекає нашу країну. Вона володіє практично невичерпними природними багатствами, але головний її скарб — талановитий і працьовитий народ, який створив багату культуру і дбайливо зберігає вікові традиції.

Тому процвітання України і її репутація в світі цілком залежить від зусиль кожного українця. Тільки від нашої волі та енергії залежить, чи стане наша країна ще гарнішою, ще багатшою, ще вільнішою і ще сильнішою.

Щоб весь народ і кожен громадянин країни почувався захищеним перед численними зовнішніми та внутрішніми погрозами, необхідно створити власну незалежну державу.

Складним і тривалим був шлях України до незалежності. Державотворенню століттями протидіяли сильні та войовничі сусіди.

Безперервність процесу державного будівництва на території України переконливо засвідчено всім ходом історичних подій. кожна держава має священні символи, пов’язані з її історією. найголовніші з них — герб, прапор і гімн. сучасна державна символіка України має довгу історію. Її джерела можна простежити ще в часи давньої русі.

У 1862 році відомий український етнограф Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Музику до цих віршів написав грекокатолицький священик отець М. Вербицький. Перша частина пісні «Ще не вмерла Україна» була затверджена в якості українського національного гімну законом, виданим ще при гетьмані П. Скоропадському в травні 1918 року. І тільки 16 січня 1992 року Незалежна Україна відновила в правах державний гімн. остаточно його текст і музика були затверджені в 2003 році Верховною радою України.