Сочинения

(Еще не оценили)

Загрузка...

Степова зона України здавна була відома своїми сухими, спекотно-посушливими вітрами — суховіями. особливо часті суховії в липні-серпні. Південноукраїнські степові вітри часто порівнюють з італійським пекучим вітром, що дме з берегів Африки,— сироко. Відомий український письменник олесь Гончар яскраво описав один з таких суховіїв-сироко у своєму романі «Таврія»: «Уже кілька днів свистів таврійський сироко; зблякнув степ, стемнів, пожух… Лопалася розпечена земля, лежала в таких тріщинах, що коні ламали ноги на ходу. Трава, вигораючи, згорталася й лягала на степ, збиваючись як повсть. Із цілинних земель гарячі вітри вже розносили по Таврії насіння тирси, найміцнішої трави із сімейства ковили. Здавалося, що з усієї степової рослинності тільки вона, тирса… зможе перенести люту спеку, вижити і продовжити себе в потомстві… Усе живе знемагало від немилосердної спеки».

Зона степів простирається на півдні та сході України. Розкіш дикого степового привілля майже повсюдно замінила краса

[smszamok]

оброблених і доглянутих українськими селянами сільськогосподарських угідь. Сучасний український степ практично цілком окультурений і розораний. Тепер там, де колихалися сріблясті хвилі ковили і бродили табуни напівдиких коней, вирощують озиму пшеницю, кукурудзу, соняшник, баштанні культури.

Господарська діяльність людини призвела до пошкодження верхнього шару ´рунту в степовій зоні, тому тут почасти трапляються пилові бурі. при цьому штормовий вітер переносить на великі відстані перетворений на порох верхній шар степового чорнозему — тому ці бурі й називають «чорними». іноді при цьому утворюються справжні смерчі, подібні до торнадо, які шаленіють у сільськогосподарських районах середнього Заходу сШа. так, 26 травня 1948 року над селами Білогорівка та Берестова донецької області промчав смерч, діаметр якого в основі складав близько 30 метрів. не враховуючи збитку, заподіяного будівлям у селах, смерч обрушився на пасажирський потяг, який трапився на його шляху, і скинув сім вагонів із полотна залізниці.

Найбільш поширені рослини в степу — це трави. Для північної частини України характерною є різнотрав’я-на рослинність, південніше розташовуються сухі ковилові степи. На узбережжі Чорного моря трапляються злаково-полинові степи. У квітні в степах зацвітають яскраві тюльпани, півники, піони та інші яскраві квіти, трохи згодом починають колоситися злаки. Характерною прикметою українських степів є рослини-«переко-типоле».

У степах іноді можна зустріти зарості тернику, шипшини, мигдалю, степової вишні.

розташований у Херсонських степах заповідник асканія-нова вважається найбільшою і, мабуть, єдиною в світі ділянкою цілинного степу, покритою прадавньою ковиловою рослинністю, яка збереглася в незайманому вигляді. Заповідник утворено ще в 1875 році з аматорського зоопарку при великому вівчарському господарстві. його площа складає понад 33 тисячі гектарів, а площа масиву незайманого степу — понад 13 тисяч гектарів. тут заборонено будь-яку господарську діяльність. У заповідному степу живуть різні копитні, у тому числі найрідкісніші коні пржевальсь-кого, різні антилопи, кулани, зебри, буйволи, зубри, бізони, яки, а також страуси та десятки видів рідкісних птахів. Ус і ці види були завезені сюди з метою акліматизації в степових районах України. Щороку заповідник відвідують тисячі туристів.

Асканія-Нова. Тільки тут можна побачити, який вигляд мали причорноморські степи кілька тисячоліть тому. Ліси — найважливішу частину багатств будь-якої країни — недарма називають легенями землі. Всього один гектар лісу очищує за рік 18 мільйонів кубічних метрів повітря. «Зелене вбрання землі» охороняє від пересихання, вивітрювання і розмивання мільйони гектарів родючої ріллі.

Крім того, ліс — постачальник найцінніших сировинних ресурсів, без яких не обходиться ні зведення нових міст, ні створення могутніх океанських лайнерів. Вироби з деревини різних порід постійно супроводжують людину в побуті, а дарунки лісу прикрашають та урізноманітнюють її стіл. Без лісу і його живлющого повітря немислимий ні недільний відпочинок, ні відпустка, ні подорож по рідному краї.

Сучасна Україна не така вже й багата лісами — вони займають усього 13,7 % її території, і багато які з них, особливо в посушливих місцях, посаджені руками людей.

У криму, на поліссі, в Закарпатті й сьогодні можна знайти ділянки лісів з реліктовою рослинністю. а в донбасі, в горах артема збереглися дивовижні крейдяні бори — острівці дольодовико-вого лісового покриву України. ці ліси утворилися в долині сіверського дінця ще наприкінці третинного періоду — більше сімдесяти мільйонів років тому.

основна рослина тут — крейдяна сосна, що відрізняється від сосни звичайної більш короткою хвоєю, дуже твердою деревиною і дрібними округлими шишками. висота реліктових крейдяних сосон — від 8 до 28 метрів, причому найстаріші з цих дерев формою крони нагадують знамениті італійські зонтичні пінії.

Карпати. Вікові ялини однак у минулому наші лісові угіддя були набагато  ширшими.  В  ході  заселення земель у лісовій і лісостеповій зонах ліси вирубувалися, а на їхньому місці виникали орні поля та пасовища. Це й стало основною причиною збідніння лісових багатств України. Тим більшу цінність для нас представляють збережені соснові бори, діброви, букові та ясенові ліси.

[/smszamok]

Свідки історії дуби, як відомо, відрізняються надзвичайним довголіттям. але й серед цих довгожителів зустрічаються справжні патріархи. У парку салгир у сімферополі можна побачити п’ятисотлітній дуб, що носить ім’я «Богатир тавриди». обхват цього велетня близько 6 метрів, а діаметр крони досягає 30 метрів. поблизу Запоріжжя росте гігантський дуб, що, згідно з переказом, був свідком того, як козацтво, яке зібралося під ним, писало листа турецькому султанові. але справжнім рекордсменом серед українських дубів є унікальне дерево, що росте в рокитнянсько-му районі рівненської області. цей дуб міг бути очевидцем того, як збирав данину з древлян у 884 році князь олег. древньому велетневі понад 1300 років!

(Еще не оценили)

Загрузка...

Доля України та її народу сповнена загадок. І не тому, що нам не відомі якісь історичні факти,— про історію нашої країни написано багато, особливо за останні два десятиліття. Ми знаємо, які події відбувалися, знаємо точні дати й імена, але дотепер губимося в здогадках — чому? Чому Україна, котра сторіччями не мала власної державності, а часом стояла на грані повної загибелі, повсякчас ставала центром подій, які відбувалися на Європейському континенті? Чому наша земля щоразу привертала до себе жадібні погляди завойовників і створювачів світових імперій? Чому Україна знов і знов відроджувалася, а не зникла, розчинившись серед інших племен, як це траплялося з безліччю інших народів? Чому після довгих заборон і гонінь не вичерпалося живе джерело національної культури й традицій? І звідки в українців знайшлися сили для того, щоб вступити на шлях відновлення і будівництва незалежної держави?

У відповідях на ці запитання й полягає справжня таємниця України та її національної своєрідності. І кожному належить розгадати її, зробивши власне відкриття своєї країни, її високої духовності, героїзму та мужності її народу, краси її природи, традицій і мови, джерел віри у майбутню велич України.

Природа щедро обдарувала Україну: найродючіші в світі ґрунти, сприятливий клімат, багаті поклади корисних копалин, повноводі ріки, ліси з цінними породами дерев, зручний для прокладення доріг і ведення сільського господарства ландшафт, ласкаві моря, невисокі гори, багатий рослинний і тваринний світ.

 У наші дні природні багатства України вже далеко не так невичерпні і потребують дбайливого ставлення до себе і надійного захисту з боку суспільства і держави. Наука веде напружений пошук шляхів підтримання рівноваги між техногенною цивілізацією і живою природою. Від розв’язання цієї проблеми залежить майбутнє не тільки нашого народу, але й усього людства.

Майже половина території України, особливо її центральні та південні регіони, розташована на винятково родючих ґрунтах чорноземах, краще від яких для ведення сільського господарства годі й шукати. В Україні знаходиться близько чверті чорноземів нашої планети.

Українці — спадкоємці традицій найдавнішої землеробської культури, що сягають у давнину аж до кам’яного століття. Споконвіку наш народ із глибокою повагою ставився до землі, звертаючись до неї як до матері й годувальниці. Наші предки клялися землею, землею бажали добра і так само землею проклинали своїх ворогів. До наших днів серед українців досить поширене стародавнє добре побажання: «Щоб ти ся мав, як свята земля!»

«Накритий стіл»

Більша частина поверхні України являє собою хвилясту рівнину, що складається з окремих височин і низовин. Ця рівнина нагадує накритий стіл, кришка якого злегка нахилена з півночі на південь і до долини Дніпра.

З глибокої давнини люди селилися на цих багатих і родючих землях, зручних для ведення сільського господарства і помережаних ріками, які служили основними транспортними магістралями. Через Україну проходили найважливіші торговельні шляхи, тут здійснювалися культурні, політичні та релігійні контакти між найрізноманітнішими, не схожими одне на одного народами і цивілізаціями. однак така «відкритість» українських земель зіграла й негативну роль. З півночі, заходу та сходу не існувало ніяких природних перешкод, які могли б зупинити загарбників, котрі бажали прибрати до рук «накритий стіл».

У середині першого тисячоліття до нашої ери давньогрецький поет Гомер, автор «іліади» та «одіссеї», описував давню Україну, відому йому під назвою кіммерія, як надзвичайно туманну область. це свідчить, що клімат України в ті часи був набагато більш вологим, ніж нині. але й у сучасній Україні густі тумани — зовсім не дивина. найчастіше їх можна спостерігати на донецькому кряжі. одного разу там було зафіксовано випадок, коли туманна завіса безперервно утримувалася протягом ста восьми годин.

Грози в Україні постійно трапляються навіть у зимові місяці. особливо небезпечні вони в степовій зоні: удари блискавок вражають усе, що хоч трохи піднімається над травою або чагарником. про грози в народі існує безліч повір’їв. вважається, наприклад, що під час грози святий ілля на вогненній колісниці вирушає в нещадну погоню за нечистою силою. відповідно до народних повір’їв, під час грози не можна ні співати, ні свистіти, не можна ховатися під деревами, особливо під дубом або вербою — у язичників-слов’ян вони вважалися помешканням лісових духів. вогонь, запалений блискавкою, згідно з традицією, слід гасити тільки козячим молоком.

(1голосов, средний: 1,00 out of 5)

Загрузка...

Протягом багатьох століть жителям України доводилося повсякчас відстоювати свою свободу і незалежність. Але українцям тривалий час не вдавалося об’єднатися і створити сильну і єдину державу. У результаті народ, який більше за все любив і шанував волю, опинився в рабстві, а українські землі були розділені між могутніми імперіями. Свободи й традиційні вільності українців були загарбані чужоземцями, і навіть українська мова та самобутня культура не раз виявлялися під забороною на десятиліття.

 Через відсутність власної державності українському народові довелося пережити найтяжчі випробування — незліченні війни, періоди голоду та розрухи, під час яких було знищено традиційне українське село, масове винищення національної інтелігенції, релігійні й політичні гоніння та репресії. На долю України випали й екологічні катастрофи, найбільшою з яких стала аварія на Чорнобильській АеС. однак незважаючи на це народ зберіг щедре українське серце і прагнення до свободи та незалежності.

Неймовірно багато сил знадобилося українцям, щоб закріпитися на своїй землі, ще більше зусиль було докладено, щоб зберегтися як народу, не втратити свого національного обличчя в круговерті зовнішніх і внутрішніх воєн, навал, зрадництв і переслідувань.

Працю багатьох поколінь вкладено у відродження української державності, мови та культури. Нев’янучою славою вкрили себе давньоруські витязі, запорізькі козаки-лицарі, січові стрільці, воїни Великої Вітчизняної, бійці повстанської армії, безліч борців за волю

 і справедливість, політиків, учених, мислителів, діячів культури і мільйони інших чесних і порядних людей, трудівників і ратників. Неодноразово демонстрували вони всьому світові зразки непохитної мужності, приклади самовідданого служіння своєму рідному народові.

Україна всією своєю багатостраждальною і трагічною історією довела свою виняткову силу і життєздатність. її неодноразово намагалися знищити, а її дух угасити, але незважаючи на це вона подібно до казкового Фенікса щоразу поставала з руїн і попелу пожеж.

Свої безсмертні твори найвидатніший поет української землі Тарас Шевченко адресував «і мертвим, і живим, і ненародженим землякам… в Україні і не в Україні сущим».

У цих словах — указівка на невичерпне джерело духовної сили народу, духовно-історичну традицію, завдяки якій здійснюється нерозривний зв’язок між минулими, нині живучими і прийдешніми поколіннями українців.

Зрозуміти особливості душі, темпераменту, характеру народу — значить одержати ключ до розуміння його історичної долі. Душа українців за всіх часів була і залишилася внутрішньо вільною, темпераментною, співучою, вона завжди і скрізь прагнула до незалежності, волі й не терпіла ніяких моральних кайданів. Але разом із волелюбністю національному характеру українців притаманні любов до стабільності, порядку і творчий добір кращих традицій.

Прямим вираженням особливостей українського національного характеру і найпота-ємніших глибин народної душі є самобутня народна культура. Народна художня творчість

у всіх її проявах здійснювала зв’язок між поколіннями, служила неперевершеним зразком і джерелом натхнення для професійного мистецтва.

На рубежі VIII—IX століть почало формуватися мистецтво Київської Русі. До наших днів збереглися мозаїки і фрески Софійського собору в Києві, орнаментальні прикраси «ост-ромирова Євангелія». Український народ створив самобутнє музичне мистецтво, корені якого сягають у далекі дохристиянські часи.

 Пісня й танець, малюнок і розпис, різьблення і плетіння, ткацтво і кування, кераміка і вишивка з незапам’ятних часів увійшли в життя народу. Часом у найпростіших предметах побуту знаходили втілення ідеали краси та добра, прагнення до прекрасного, витонченого, довершеного.

Тому збереження і примноження традицій і культурної спадщини наших предків — завдання історичне, пов’язане із збереженням самобутності та кращих якостей українського народу.

 Космічне завтра людства вже не за горами. Завдяки новітнім технологіям люди почали активне освоєння навколоземного простору. Тисячі супутників на орбітах забезпечують стійкий зв’язок, стежать за погодою, станом поверхні Землі, дають можливість кораблям і літакам надійно орієнтуватися і визначати своє місцерозташування.

Американці готуються до експедиції на Марс, у Росії успішно розвивається космічний туризм. Значних успіхів в освоєнні космосу досягла й Україна.

 Сьогодні наша країна — п’ята серед найбільших космічних держав світу. Знамениті українські ракети-носії користуються великим попитом через їхню високу надійність, економічність та екологічну безпечність. І хоча вітчизняна космонавтика переживає не кращі часи, перспективи в неї величезні.

Не варто забувати, що Україна займається дослідженнями космосу винятково в мирних цілях. Створений ще за часів Радянського Союзу для військових потреб космічний центр у Євпаторії, здатний одночасно контролювати рух по орбітах 250 різних космічних апаратів, у наші дні може перетворитися на великий міжнародний центр космічних досліджень. Його обладнання модернізується, а вчені та інженери готові здійснювати найскладніші та найсучасніші наукові програми. Вони підтримують постійні зв’язки з провідними вченими всього світу. Звідси ведеться спостереження й за першим і поки що єдиним українським супутником «Січ-1», чия назва недарма символізує історичний шлях, пройдений Україною від Січі Запорізької до «Січі» у космосі.

 Ракетно-космічна галузь України спеціалізується на серійному виробництві систем управління для космічних ракет: від систем стиковки станцій типу «Салют» і «Мир» до кораблів «Союз» і «Прогрес». об’єднання «Південний машинобудівний завод» у Дніпропетровську — один із найбільших у світі ракетних заводів.

Недарма багатьом саме так і уявляється шлях подальшого розвитку нашої країни — у з’єднанні вікових українських традицій і над-сучасних технологій.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Вражені блиском і високим рівнем розвитку греко-римської цивілізації, войовничі кочівники охоче переймали мови, релігію, звичаї і форми державного життя античних народів, їх багатющу культурну спадщину. Горді громадяни причорноморських вільних міст-полісів і волелюбні степові кочівники однаковою мірою можуть вважатися нашими далекими предками. Звертаючись до нашої Вітчизни, український поет, історик і філософ Євген Маланюк в одному із своїх творів напівжартома назвав її «елладо Скітськая, елладо степова, сарматських Афродіт, кирпатих Аполонів».

Хто знає, можливо, нашій країні судилося здійснити прекрасне пророцтво видатного німецького філософа XVIII століття Йогана Гердера, який пророкував Україні блискуче майбутнє в тому випадку, якщо вона візьме на свої плечі благородну місію духовного відновлення європейської цивілізації, ставши «Новою елладою».

Київська Русь увійшла в світову історію як найбільша держава Середньовічної Європи.

Учені й досі сперечаються, чи були засновники Давньої Русі скандинавськими вікінгами, а чи слов’янами, однак їм удалося об’єднати навколо Києва всі східнослов’янські народи, а також більше двохсот різноманітних неслов’янських етносів.

Українські землі складали ядро Давньоруської імперії. Саме землі, розташовані на Східно-Європейській рівнині, за стародавніх часів називалися Руссю.

 Недарма видатний український історик Пантелеймон Куліш із гордістю іменував українців «старорусами».

Поворотною подією в історії українського й інших східнослов’янських народів стало прийняття і поширення християнства на Русі. Наші далекі пращури поклонялися силам природи і духам предків. На землях Київської Русі панувало язичництво.

Вибір християнства, відповідно до легенди, пов’язаний з апостолом Андрієм Первозва-ним, який, перебуваючи в Києві, поставив на горі, де зараз знаходиться Андріївська церква, хрест і пророчив велике майбутнє християнству на цих землях.

988 рік вважається роком запровадження християнства в Київській Русі. Багато в чому завдяки прийняттю однієї з найбільших світових релігій Русь змогла створити високу і довговічну культуру і залишила помітний слід у світовій історії.

Давньоруські князівства, що проіснували більше трьох століть, досягли високого рівня економічного і культурного розвитку і перепинили шлях на Захід незліченним ордам кочівників. «о світла і прекрасно прикрашена земля Руська!» — писав сучасник про свою Вітчизну, віддаючи данину її величі.

Русь підтримувала різноманітні торговельні, династичні та культурні зв’язки із Західною Європою і була найважливішим посередником у торгівлі між Заходом і Сходом завдяки своєму розташуванню на перехресті шляхів.

Багата культурна і духовна спадщина Давньої Русі складає невід’ємну частину української національної традиції.

 У XVI—XVIII століттях в українській культурі панував стиль бароко, який помітно потіснив візантійські традиції, що переважали в Україні. Але будучи пропущеним через «фільтр» цих традицій, бароко набуває в Україні яскраво виражених оригінальних рис справді національного стилю.

Звертає на себе увагу надзвичайно розповсюджена в епоху бароко символіка сонця. її втілення знаходимо й у прикрасах барокових «маківок» українських соборів «рипідами» (золотими дисками), і в ідеї «фаворського світла», що його випромінюють праведники у творчості Ф. Прокоповича і Г. Сковороди. Популярний в епоху бароко образ світу як «вертограду Божого», буйно квітучого саду життя також тісно був пов’язаний із символікою сонця.

Свого роду кульмінацією української барочної культури є епоха правління гетьмана Івана Мазепи. Цей період української культури увійшов в історію під назвою «Мазепинське бароко» і був ознаменований створенням численних мистецьких шедеврів, які здебільшого

(Еще не оценили)

Загрузка...

Україна славиться безкрайніми степами, густими лісами, величними горами, повноводими ріками та неозорими полями пшениці, що колоситься. Неповторність її ландшафтам додають голови соняшників, що повертаються слідом за сонцем, полум’яніючі грона осінньої калини, задумливо схилені над гладінню ставків верби, тінисті вишневі сади, гнізда білосніжних лелек над сільськими хатами.

Любов до Батьківщини завжди починається з живого почуття любові до рідної природи, із прихильності до тієї землі, на якій ти виріс, до звичного оточення і знайомого з дитинства пейзажу.

Для її ландшафту характерне м’яке сполучення невисоких гір із широкими і родючими рівнинами, сприятливими для землеробства. Низовини в багатьох регіонах чергуються з височинами, найбільшою з яких є Придніпровська височина, яка розташована в межиріччі Дніпра та Південного Бугу. У південно-східній частині прилягаюча до Дніпра височина розділяється на окремі кряжі, «гори» — Каневські, Трахтемирівські та Бучацькі.

Низький лівий берег Дніпра вкритий луками, лісами та болотами, тут багато старорічищ та мальовничих озер.

Надзвичайний за своєю красою регіон України — Поділля — також розташований на височині, помережаній глибокими долинами численних рік і річечок. На Поділлі знаходяться найдовші у світі карстові печери.

Ніби охороняючи багаті та щедрі українські землі, височать гірські пасма Карпат — на заході та Кримських гір — на півдні країни.

Ніжна та лірична, неначе пісня, природа нашої країни приваблює своєю красою і нескінченною розмаїтістю природних зон, що змінюють одна одну,— від вологих і болотистих хвойних лісів Полісся до сухих степів Причорномор’я і вічнозелених субтропіків Південного берега Криму. У кожному її куточку прихована неповторна краса, а кожен ландшафт наділений тільки йому властивим незабутнім обличчям, власною душею.

Ще в V столітті до н. е. славнозвісний давньогрецький історик Геродот описав народи, які населяли в ті далекі часи територію нашої країни. Так світ уперше довідався про унікальну своєрідність Стародавньої України. Пізніше «заговорили» доти безмовні і таємничі археологічні пам’ятники, виявлені в скіфських курганах, городищах і сарматських могилах-катакомбах.

Багатовікова присутність греків і римлян на землях скіфів і сарматів не минула без сліду. Греки створили на всьому узбережжі Чорного моря великі міста-держави — такі як Панті-капей і Херсонес,— котрі проіснували майже ціле тисячоліття.

Про античне минуле Причорномор’я нагадують величні руїни Пантікапея, що дійшли до наших днів, Херсонеса та ольвії, залишки укріплених фортечних споруд, тріумфальні і надгробні стели, а також знахідки із затону-лих біля чорноморського узбережжя кораблів, виявлених археологами.