Сочинения

(Еще не оценили)

Загрузка...

Надзвичайні ситуації природного походження — це стихійні лиха, небезпеки, які мають об’єктивний характер. До стихійних лих належать надзвичайні ситуації геологічного, метеорологічного, гідрологічного походження; природні пожежі; масові інфекції та хвороби. Стихійні лиха, як правило, виникають у комплексі, що дуже посилює їхній негативний вплив. Землетруси — це підземні поштовхи у земній корі чи верхній частині мантії, що викликають коливання земної поверхні, спричиняють деформацію земної кори та деформування чи руйнування інженерних споруд. Ділянка землі, із якої виходять хвилі землетрусу, — це центр землетрусу, а відповідна ділянка на поверхні землі — це епіцентр землетрусу.

Як відомо, сила землетрусів вимірюється балами. Найменший за силою землетрус, в 1 бал, відчувають лише прилади-сейсмографи. При силі в 3 бали в будинках розкачуються висячі лампи, відкриті двері. При 5 балах — обсипається штукатурка Землетрус у 9 балів уже руйнує кам’яні приміщення, а в землі з’являються тріщини. При силі в 10 балів руйнуються не лише будинки та мости, а й розриваються трубопроводи, викривляються залізничні рейки. Найсильніші катаклізми мають силу в 11-12 балів, вони викликають катастрофи. За лічені секунди змінюється географія району: руйнуються гори, на поверхні землі утворюються великі провали, на морі з’являються нові острови. Такий землетрус[rkey] в 1899 році прокотився по Тихоокеанському узбережжю Аляски. В деяких місцях морське дно піднялося на 10-15 метрів, а берег зрушив далеко до океану. А в інших районах берегова лінія пішла під воду, море залило сушу на багато кілометрів, затопило ліси.

Великий землетрус в 1923 році пережила Японія. Тоді в Токіо загинуло 150 тисяч людей.

1976 рік взагалі був багатий на руйнівні землетруси й через це залишив за

собою тяжкі спогади в багатьох народів. Підземні бурі принесли велику кіль

кість бід та страждань Гватемалі й Італії, Новій Гвінеї та Китаю, Філіппінам і

Турцїї…          

У Гватемалі землетрус у лютому 1976 року став національним лихом — 1/6 частина населення країни залишилася без даху над головою.

Коли після цього сплило 3 місяці, газети повідомили:

«Кількість людей, які загинули в результаті землетрусу, який стався в ніч 7 травня в Італії й зачепив більшу частину Європи, перевищила 900. Доля сотень інших людей невідома. У Джемоні ціла вулиця зрівнялася з землею. З-під руїн виглядають залишки меблів, дитячі коляски, іграшки… Перший поштовх, який розцінили в 6,9 бала, відчули Берлін, Польща та югославське місто Сараєво. Електронні датчики зафіксували, що відома «падаюча вежа» в Пізі похитнулася. Це найсильніший землетрус в Італії з 1932 року, коли до сходу від Неаполю загинуло 1425 людей».

Ще через місяць на далекому тихоокеанському острові Нова Гвінея небачені зсуви, викликані підземним катаклізмом, поховали,під собою 37 сіл і більше 9 000 людей.

В той же рік, телеграфне агентство:

«Джакарта, 15 липня. Десятки тисяч мешканців Балі стали жертвами сильного землетрусу, який перетворив у руїни всю західну частину цього перенаселеного острова Індонезійського архіпелагу, який був відомий всьому світові казковою природою та стародавніми храмами…Два підземних поштовхи буквально стерли з лиця землі розміщене на північному узбережжі острова місто Серіріт з населенням 50 000 чоловік».

У Китайській Народній Республіці влітку 1976 року землю корчили судоми протягом багатьох днів, число загиблих вимірювалось сотнями тисяч.

Для Філіппін землетрус 1976 року був найбільш руйнівним. Його епіцентр знаходився в морі. Десятиметровий водяний вал, народжений зрушенням морського дна, змив з узбережжя не одну тисячу хатин мешканців острова.

У листопаді того ж року сильні підземні поштовхи зруйнували вщент турецьке місто Мурадіє та біля 200 сіл, які були розташовані недалеко від цього міста, загинуло 6 000 чоловік.

Науковці довели, що деякі тварини своєю поведінкою передвіщають землетруси. Так, перед сильними землетрусами деякі мешканці морських глибин піднімаються на поверхню. Перед катастрофічним землетрусом 1923 року, який зруйнував столицю Японії, один іхтіолог побачив на пляжі недалеко від Токіо на мілководді «вусату тріску», яка водиться лишена глибоководді. Через два дні страшний землетрус згубив тут 150 000 людей.

За багато годин до катастрофічного землетрусу в Скоплі (Югославія) надзвичайно хвилювалися тварини в зоологічному саду міста. Спочатку голосно завила гієна, потім до неї приєдналися тигри, слони, леви.

В Японії для передбачення землетрусів використовують один із видів маленьких рибок. Зазвичай за декілька годин до першого підземного поштовху вони починають метатися в акваріумі.

Цікавий випадок згадує журналіст В. Пісков. Він розповідає про собаку, який до цього поводив себе дуже спокійно, раптово зірвався з місця, вхопив дівчинку, яка спала в колясці, за сорочку і кинувся в двері. Господарі подумали, що собака збісився. Хазяїн вхопив гвинтівку і разом із жінкою вискочив у двері за собакою. У цю ж хвилину позаду рухнуло. Все місто обрушилося на очах.
[/rkey]
Вся історія науки показує нам: в природі немає нічого такого, чого не можна пізнати, — людина все глибше і точніше пізнає її закономірності. Значить, безсумнівно і те, що в майбутньому ми.все-таки навчимося точно передбачати не лише місце, але і силу і час початку землетрусу.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Людство за багато тисячоліть світової історії пройшло великий шлях пізнання невідомого і надзвичайного. Багато чого з того, що було для людини страшним, стало доступним, стало приносите користь. Так, наприклад, затемнення сонця раніше лякало людину, наводило жах, сум’яття. А у наш час це явище добре вивчено, воно викликає зацікавленість майже у кожного, багато хто спостерігає за цим явищем.

Та в природі, як і в науці, є ще багато нез’ясованого, надзвичайного.

Надзвичайна ситуація — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом тощо, яке може призвести до загибелі людей та завдати значних матеріальних втрат.

Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює загрозу для життя і здоров’я людини, призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа — раптова біда, подія, яка несе за собою тяжкі наслідки.

Стихійне лихо — надзвичайна ситуація, створена діями сил природи, які не можна нічим1 стримати (наприклад, буря, вогонь, цунамі, землетрус).

Надзвичайні ситуації (НС) за походженням бувають:

1.         Природні:

а)         геофізичні (землетруси та виверження вулканів);

б)         геологічні (селі, обвали, оповзні, лавини, просідання земної кори, еро

зії, пилові бурі);

в)         метеорологічні (бурі, смерчі, урагани, торнадо);

г)         кризи морського, гідрологічного характеру (цунамі, тайфуни);

д)         природні пожежі (лісові, торф’яні, хлібних масивів);

є) пов’язані з ріками (повені);

є) підняття рівня ґрунтових вод;

ж)        інфекційні захворювання людей;

з)         інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин.

2.         Антропогенні:

а)         умисні — зміни поверхні енергетичного та теплового балансу, зміни

складу біосфери, кругообігу води у природі та речовин, які входять до її

складу, а також зміни, які вносяться у біологічне різноманіття світу,

пов’язані з діяльністю людини.

б)         попутні (шуми, вібрації, електричні та магнітні поля, радіоактивні

процеси);

в)         кризи, викликані незнанням наслідків діяльності людини;

г)         ситуації, пов’язані з природними змінами атмосфери:

•          ризик зміни погоди і клімату в результаті антропогенної діяльності;

•          небезпечна концентрація шкідливих домішок в атмосфері;

•          температурні інверсії та кисневий голод у містах;

•          значне перевищення рівня міського шуму;

•          кислотні опади;

•          руйнування озонового прошарку атмосфери.

3.         Техногенні — катастрофи транспортних засобів, які перевозять хімічні та радіаційні речовини; вибухи, обвали споруд, електроенергетичні та інші аварії.

4.         Екологічні — деградація ґрунтів, зміни клімату, руйнування озонового шару, нестача прісної води, зникнення деяких видів рослин і тварин.

5. Соціально-політичні та соціально-психологічні — війни, міжнаціональні конфлікти, економічні труднощі, негативні емоції, стреси, шкідливі звички.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру пов’язані із застосуванням зброї масового ураження, наслідками дії якої можуть бути руйнування атомних і гідроелектричних станцій, сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, складів нафтопродуктів, вибухівки, тощо, які самі по собі є потужними джерелами виникнення НС.

НС соціально-політичні спричиняються протиправними діями терористичних угруповань, як-то: збройні напади, захоплення і утримання важливих об’єктів, ядерних установок, викрадення чи знищення суден, літаків, захоплення заручників, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

Отже, кожна людина зустрічається з небезпечними факторами, часом потрапляє у надзвичайні ситуації різного походження і характеру. Задля забезпечення власної безпеки та безпеки близьких вона повинна мати розроблений нею самою та зафіксований у свідомості, відпрацьований до автоматизму план виходу з кризової ситуації. Цього плану людина має дотримуватись у тій чи іншій надзвичайній ситуації.

(Еще не оценили)

Загрузка...

 Барклай-де-Толлі Михайло Богданович, (1776-1818) — російський полководець, у 1810-1812 рр. військовий міністр. Автор плану боротьби з вторгненням військ Наполеона шляхом тимчасового відступу за знекровлення супротивника. Фундатор перемоги Росії в Вітчизняній війні 1812 р. Керував російськими військами в 1813 р. під час боїв на території Німеччини.

Бернадот Жан, Жюль Батіст, (1766-1844) — син адвоката, прибічник революції 1789-1799 рр. у Франції. Військовий міністр за часів Директорії, перейшов на бік Наполеона. Був проголошений наступником трону Швеції. За його правління Швеція приєдналася до коаліції проти Наполеона. У 1818-1844 рр/ — король Швеції (Карл XIV Юхан).

Блюхер Гебгард Леберехт фон, (1742-1819) — пруський генерал-фельдмаршал. Один з найбільш послідовних супротивників Наполеона. Брав участь у війнах 1806-1807, 1813-1814 та 1815 рр. Прибічник наступальних дій, мав у війську прізвисько «Генерал Вперед». Своєчасна поява його військ на полі бою під Ватерлоо призвела до остаточного розгрому Наполеона.

Богарне Бжен (Євген), (1781-1824)- пасинок Наполеона, віце-король Італії. Брав участь в кількох військових кампаніях Наполеона. Вперто захищав Італію від військ 6 коаліції у 1813 -1814 рр.

Бонапарт Жозеф-Франсуа—Шарль, (1811-1832) — син Наполеона 1 та Марії-Лу-їзи. Наступник трону І Імперії, мав титул короля Римського. Після загибелі Імперії жив в Австрії та мав титул герцога Рейхштадтського. Бонапартисти вважали його Наполеоном II.

Веллінгтон Артур Уелслі, (1769-1852) — британський державний діяч, дипломат, фельдмаршал. У 1808-1813 — командуючий союзними військами на Піренейському півострові. Переможець армії Наполеона при Ватерлоо (1815). У 1819-1841 займав посаду міністра, а потім голови уряду Великобританії.

Гарібальді Джузеппе, (1807-1882) — видатний політичний діяч Італії, учасник революції 1848-1849, організатор оборони Римської республіки. У 1848, 1859, 1866 очолював загони добровольців під час війн з Австрією. У 1860 очолив похід «Тисячі» на Південь Італії, що призвело до поширення народного повстання та приєднання Неаполя до Сардинського королівства і утворення королівства Італія. У 1862 та 1867 намагався організувати походи на Рим та приєднати Папську область до Італії. В період франко — пруської війни 1870-1871 воював добровольцем на боці Франції.

Георг III, (1738-1820) — англійський король у добу Французької революції та війн з Наполеоном. В останні роки життя втратив розум. З 1811 країною правив принц Уельський, з 1820 — король Георг IV.

Гладстон Вільям Юарт, (1809-1898) — прем’єр-міністр Великобританії у 1868-1874, 1880-1885, 1886 та 1892-1994 рр. Лідер Ліберальної партії з 1868 р. У 1882 британські війська встановили контроль над Єгиптом.

 Горчаков Олександр Михайлович, (1798-1883) — російський дипломат, князь. Міністр зовнішніх справ Росії у 1856-1882. З 1867 — канцлер. Намагався послабити негативні наслідки лоразки в Кримській війні, ліквідації обмежень для Росії, що були зафіксовані в Паризькому договорі 1856. Забезпечив нейтралітет європейських держав під час російсько-турецької війни 1877-1878. Був прибічником реформ Олександра II.

Дібіч-Забалканський Іван Іванович, (1785-1831) — російський генерал-фельдмаршал. Брав участь в війнах з Наполеоном, російсько-турецькій війні 1828-1829 та придушенні польського повстання у 1831.

Дізраелі Бенджамін, (1804-1881) — один з найвпливовіших британських політиків XIX ст. Лідер Консервативної партії, голова уряду у 1868 та 1874-1880 рр. Проводив політику поширеної колоніальної експансії. За часи його прем’єрства Британія значно розширила свої володіння в Африці. Було приєднано острів Кіпр.

Єрмолов Олексій Петрович, (1777-1861) — російський генерал, брав участь в війнах з Наполеоном. У 1816-1827 — головнокомандуючий Кавказьким корпусом, фактично намісник Кавказу. За його перебування на Кавказі розпочалася війна з гірськими народами. Декабристи мали надію, що після повалення самодержавства саме він займе одну з найвищих посад в державі. За роки правління Миколи І в опалі.

Кутузов Михайло Ілларіонович, (1745-1813) — російський генерал-фельдмаршал. Брав участь у війнах з Туреччиною за часів Катерини II та Олександра І, війнах з Францією. Прибічник обережної стратегії під час війн з Наполеоном. Його дії під час війни 1812 призвели до виснаження сил та катастрофічної поразки армії Наполеона в Росії.

Меттерніх—Вінебург Клемент Венцель, (1773-1859) — австрійський дипломат, князь. З 1809 до 1848 канцлер та міністр зовнішніх справ Австрійської імперії. Один з фундаторів Священного Союзу. Проводив вкрай консервативний курс у зовнішній та внутрішній політиці. У 1848 в результаті революційних подій був змушений залишити свою посаду та втік до Англії.

Мюрат Йоахім, (1767-1815) — один з найкращих маршалів Наполеона, надзвичайно здібний кавалерійський командир. Син корчмаря, висунувся у добу революції. Одружений з сестрою Наполеона Кароліною. Король Неаполітанський у 1808-1815. У 1813 зрадив Наполеона та перейшов на бік 6 коаліції. В 1815 році під час «Ста днів» підтримав Наполеона. Неаполітанські війська були розбиті, Мюрат втратив трон і був розстріляний.,

Наполеон Бонапарт, (1769-1821) — імператор французів у 1804-1814 та 1815. За походженням дворянин з Корсики. Надзвичайно талановитий полководець та державний діяч. У 1799 встановив диктатуру (займав посаду Першого консула Франції), а у 1804 проголосив себе імператором. Король Італії. Вважав головним ворогом Франції Англію, намагався встановити контроль над Європою, басейном Середземного моря. В Голландії, Іспанії, Вестфалії, Неаполі, Луцці посадив на трони своїх братів та сестер. Його агресивна зовнішня політика призвела до утворення кількох коаліцій європейських держав, постійних війн та розгрому І Імперії. Помер у вигнанні на острові Святої Єлени.

Талейран—Перігор Шарль—Моріс, (1754-1838) — Нащадок старовинного дворянського роду, до початку французької революції єпископ Отенський. За часів Наполеона І був міністром зовнішніх справ Франції. Надзвичайно талановитий дипломат, підступний політик. Зрадив Наполеона, підтримував контакти з представниками ворожих Франції держав. Представник Франції на Віденському конгресі, намагався посварити між собою уряди країн, що перемогли Францію. Зумів обмежити негативні наслідки поразки країни. Передбачив повалення Бурбонів у 1830.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Людовик XIV — (1661-1717). Людовик XV — (1715-1774). Людовик XVI — (1774-1792). Французькі філософи епохи Просвітництва Монтеск’є Шарль Луї — (1689-1755). Вольтер Франсуа Марі — (1694- 1778). Маблі Габріель Вонно — (1709-1785). Руссо Жан-Жак — (1712-1778). Гольбах Поль Аирі — (1723-1789). Видатні діячі Французької революції 1789-1799 рр. Марат Жан Поль ~ (1743-1793), якобінець. Видавав газету «Друг народу». Радикальний політичний діяч, прибічник терору. Вбитий Шарлоттою Корде, прибічницею роялістів.

Робесп’єр Максиміліан — (1758-1794), якобінець. Лідер «Гори». У 1793-1794 рр. фактично мав диктаторську владу. Заарештований та страчений під час термідоріанського перевороту в липні 1794 р.

Герцог Брауншвейгський Карл Вільгельм Фердинанд — (1735-1806). Головнокомандуючий військами Австрії та Прусії у 1792 році. Його відозва до парижан з вимогою не завдавати шкоди королю та його родині лише підштовхнула до повстання 10 серпня 1792. Загинув на полі бою з військами Наполеоне Бона-парта у 1806 р.

Байї Жан Сільвен — (1736-1793), мер Парижу у 1789-1791 рр. Страчений під час якобінської диктатури.

Гільотен, доктор медицини — (1738-1814). За його проектом було створено механізм для страти людей, який широко використовували у Франції у роки революції, — «гільотину».

Гош Лазар — (1768-І797), один з найталановитіших генералів революційної армії.

Дантон Жорж Жак — (1759-1794). Якобінець, один з наивпливовіших лідерів революції у період якобінської диктатури. Намагався дійти до компромісу з жирондистами та іншими поміркованими діячами. Страчений за вимогою М. Робесп’ера.

Лафайет Марі Жозеф — (1757-1834) — маркіз, генерал, політичний діяч, Прибічник поміркованої течії.

Мірабо Оноре Габріель — (1749-1791). Видатний політичний діяч та оратор перших років революції. Прибічник конституційної монархії.

Аксель фон Ферзен — (1755-1810) — шведський граф, намагався організувати втечу королівської родини з Парижу у липні 1791 року.

Революційний календар

Під час революції у Франції було введено новий календар (з жовтня 1793 року). Початком революційної ери став день 22 вересня 1792 року, коли Францію було проголошено республікою. Рік починався тепер 22 вересня і мав 12 місяців по 30 днів. Наприкінці року залишалося ще 5 (у високосні роки 6) додаткових днів, що отримали назву санкюлотід. Ці 5-6 днів було оголошено святковими.

(Еще не оценили)

Загрузка...

70—90 рр. XIX ст. — Сповільнення темпів економічного розвитку Великобританії.
Прискорений розвиток Німеччини та США. 1871-1890 — Отто фон Бісмарк — канцлер Німецької імперії. 1872—1876 — «Культуркампф» в Німеччині. 1875 — Готська програма СДПН. Партія робить ставку на боротьбу за місця в
парламенті та на проведення реформ. 1875 — У Франції прийнято конституцію НІ республіки. 1875 — Англійський уряд встановлює контроль над Суецьким каналом. 1878 — Окупація Боснії та Герцеговини Австро-Угорщиною.
1878 — Проголошено незалежність Сербії та Чорногорії. 1878-1890 — Винятковий закон проти соціалістів в Німеччині.
1879 — Укладено Австро-німецький союзний договір.
1881 — Румунію проголошено королівством.
1882 — Укладено союз між Австро-Угорщиною, Німеччиною та Італією (Троїста угода).
1882 — Сербію проголошено королівством.

1884 — Німеччина встановила протекторат над Південно — Західною Африкою
(Намібією). Початок боротьби Німеччини за колони.
1888 — «Панамський скандал» у Франції.
1888—1918 — Роки правління останнього імператора Німеччини Вільгельма II.
90-ті рр. і 9 ст. — Німеччина починає підготовку до боротьби за світове лідерство.
1890 -Лрийняття в США закону Шермана проти трестів*.
1891 — Франко-російська угода. У 1892 її доповнила військова конвенція, а у 1893 році ці держави уклали військовий союз.
1897-1899 — Справа Дрейфуса у Франції.
1898 — Війна між США та Іспанією. США захопили Філіппіни та Пуерто — Ріко.
1899—1902 — Англо — бурська війна.
1900 — В Великобританії утворено Комітет робітничого представництва (з 1906
— Лейбористська партія).
1901 — Вбито президента США Мак-Кінлі. 1901-1909 — Президент США Теодор Рузвельт.
1902 — Укладено англо-японський союз.
1903 — США отримали концесію на будівництво Панамського каналу. 1904-1905 — Російсько-японська війна.
1907 — Утворено Антанту (союз Великобританії, Франції та Росії). 1912—1913 — Перша Балканська війна. 1913 — Друга Балканська війна.

1853—1854 — Так зване «відкриття» Японії. Кінець ізоляції країни.
1857 — Повстання сипаїв в Індії.
1863-1864 — Флоти Англії, США, Франції та Голландії
проводять обстріли японських міст.
1866—1925 — Сунь Ятсен, лідер національно-визвольного руху в Китаї.
1867—1868 — Боротьба проти сьогуна. Відновлення повноцінної влади імператора.
1867—1912 — Епоха Мейдзі та глибокі реформи в Японії.
1876-1910 — Диктатура Порфіріо Діаса в Мексиці.
1885 — Утворено Індійський національний конгрес — першу велику політичну
партію країни.
1894—1895 — Війна між Японією та Китаєм.
1898 — Прийнято Конституцію Японії.
1901 — Придушення повстання «Іхетуань» в Китаї.
1904-1905 — Російсько-японська війна. Перемога Японії.

1905 — В Китаї утворено патріотичний «Об’єднаний союз». 1908—1909 — Революція в Османській імперії. 1910 — До володінь Японії приєднано Корею. 1910 — Революція в Мексиці.

(Еще не оценили)

Загрузка...

1786—1789 — Криза французької економіки. В суспільстві поширюються вимоги реформ.
1787 — Збори нотаблів відмовляються розпочинати реформи.
1789, 5 травня — В Версалі розпочали роботу Генеральні штати.
1789, 17 червня — Депутати від третього стану та частина депутатів від першого та другого станів проголосили себе Національними зборами.
1789, 9 липня — Національні збори проголосили себе Установчими зборами. Королівська влада починає підготовку до їх розпуску.
1789, 14 липня — Повстання в Парижі та штурм Вастилії. Початок революції у Франції.

1789, 4-11 серпня — Установчі збори прийняли декрети про ліквідацію церковної десятини, права феодалів полювати на селянських землях та ін. Але повністю феодальний лад не ліквідовано. Селяни між тим припинили вносити платежі дворянам і відповідали повстаннями на спроби примусити їх це робити.

1789, 26 серпня — Установчі збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина».

1789, 5—6 жовтня — Похід жінок на Версаль. Королівська родина вимушена переїхати до Парижу.

179—1791- Низка законів про ліквідацію феодальних відносин в країні. Церковні вошодіння конфісковані (1789, 2 листопада) і оголошені національним майном. Виникнення політичних клубів.

1791, 21 червня — Королівська родина робить спробу втечі з Франції. їх затримано в містечку Варенн (короля впізнав поштовий службовець Жан Батист

Друе).

1791, 17 липня — Зіткнення на Марсовому полі в Парижі. Перший під час революції конфлікт між представниками колишнього третього стану. —

1791, 3 вересня — Прийнято Конституцію Франції. Країна тепер — конституційна монархія.

1791,   1 жовтня — Почали роботу Законодавчі збори (парламент) Франції.

1792,   20 квітня — Франція оголосила війну Австрійській імперії. Початок революційних війн.

1792—1797 — Перша коаліція європейських держав проти Франції. До неї входили Австрія, Прусія, Великобританія, Голландія, Іспанія, Неаполітанське та, Сардинське королівства і дрібні німецькі держави.

1792 — У Франції поширюється патріотична «Пісня Рейнської армії» — «Марсельєза». В майбутньому вона стане гімном Франції.

1792, 10 серпня — Повстання в Парижі. Короля усунено від влади та заарештовано.

1792, 20 вересня — Почав роботу Національний Конвент, новий законодавчий орган влади. Того ж дня французькі революційні війська нанесли поразку військам Прусії біля містечка Вальмі.

1792, 22 вересня — Францію проголошено республікою,   і

1792,   вересень — 1793, травень — Боротьба в Конвенті між представниками Гори та Жиронди.

1793,   21 січня — Страта короля Людовика XVI.

1793, весна — Поразка революційних військ на фронтах та їх відступ з території Бельгії. Загострення продовольчої кризи в великих містах. Жирондисти втрачають вплив на ситуацію в країні.

1793, 31 травня — 2 червня — Повстання в Парижі проти влади жирондистів. Встановлення якобінської диктатури.

1793, 24 червня — Прийнято нову Конституцію Франції. Реально її не було введено в дію.

1793, липень—серпень — Широкий контрреволюційний рух в провінції, повстаннями охоплено 50 департаментів з 83. Центр повстання — департаменти на заході країни, колишня провінція Вандея.

1793, літо — Формування органів влади якобінської диктатури. Терор. Закон про масовий набір в армію та швидке зростання кількості військ. Жорстока боротьба з вандейцями та військами коаліції.

1793, 29 вересня — Закон про максимум цін.

1793,   вересень — листопад — Посилення терору. Заарештовано до 90 тисяч «підозрілих». Серед жертв терору дворяни складали лише 9%, селяни — 28%, робітники — 30%. Страчені лідери жирондистів та королева Марія-Антуанетта.

1794,   березень-квітень — Криза в якобінському таборі. Страчені впливові якобінці Шометт, Ебер, Дантон.

1794,   27 липня (або 9 термідора II року Республіки) — Повстання в Парижі та повалення якобінської диктатури. Після перемоги термідоріанського перевороту лідери якобінців страчені. До влади прийшли представники буржуазії.

1795,   2 квітня — Сепаратний Базельський мир між Прусією та Францією. Прусія вийшла з війни та погодилась на приєднання до Франції лівого берега Рейну. У травні з війни вийшла Голландія. Вона перетворилася на залежну від Франції Батавську республіку.

1795, 20 травня — Останнє повстання санкюлотів в Парижі.

1795, 22 липня — Базельський мир між Францією та Іспанією.

1795, 22 серпня — Прийнято нову Конституцію Франції. Виконавчу владу в країні очолила Директорія.

1795, 5 жовтня — Придушення повстання роялістів в Парижі. Урядовими військами керував генерал Наполеон Бонапарт.

1796—1797 — Перший Італійський похід Наполеоне Бонапарта. Французи вста— новили контроль над Італією. Виникли залежні від Франції Цизальпійська, Лігурійська та Гельветична республіки.

1797, 17 жовтня — Мир в Кампо-Форміо між Францією та Австрією. Остаточний розпад 1 коаліції. Лише Англія продовжувала війну проти Франції.

1798-1801-2 антифранцузька коаліція у складі Англії, Росії, Австрії, Швеції, Туреччини та Неаполя.

1798-1799 — Війська Наполеоне Бонапарта ведуть бої в Єгипті та Палестині.

1799    — Австрійські та російські війська під проводом О. Суворова розбили фран

цузів в Північній Італії. Швейцарський похід О. Суворова. Росія виходить з

війни.

1799, 9 листопада (18 брюмера) — Державний переворот у Франції. Наполеон

Бонапарт став Першим консулом. Закінчення революції. 1799, листопад -1804, травень — Доба Консульства.

1800    — Другий похід Наполеона Бонапарта в Італію.

1801,   листопад — Люневільський мир між Францією та Австрією.

1802,   березень — Ам’єнський мир між Англією та Францією. В Європі настав недовгий період миру.

1803,   травень — Між Англією та Францією відновилися бойові дії.

1804,   травень — Проголошення Імперії у Франції.*

1805,   березень—грудень — 3 коаліція у складі Англії, Росії, Швеції, Данії, Австрії, Королівства обох Сицилій.

1805, 21 жовтня — Перемога англійського флоту (адмірал Т; Нельсон) над французьким та іспанським флотами біля мису Трафальгар. Англійці остаточно встановили контроль над морськими шляхами та унеможливили десант французів на Британські острови. В бою загинув Гораціо Нельсон.

1805,   2 грудня — Розгром Наполеоном російських та австрійських військ під

Аустерліцем. Після цієї поразки 3 коаліція розпалася.

1806—1807-4 коаліція у складі Англії, Росії, Прусії, Швеції.

1806,   14 жовтня — У боях під Йєною та Ауерштедтом французи розбили головні

сили пруської армії.

1806,   21 листопада — Декрет Наполеона про початок континентальної блокади.

1807,   лютий — Одна з найкривавіших битв між французькою та російською арміями під Прейсиш-Ейлау.

1807, 7 липня — Тільзитський мир.

1807-1808- Французькі війська намагаються захопити Португалію та Іспанію. V 1808 Іспанію охопило народне повстання проти окупантів.

1809-5 коаліція у складі Англії та Австрії. Війна між Францією та Австрією. Поразка Австрії. До Франції приєднані Словенія та Хорватія (Іллірийські провінції).

1809-1812 — Бої між французькими та англійськими військами і силами іспанських патріотів на території Іспанії. Розширення території Імперії за рахунок приєднання земель в Італії, Німеччині, Нідерландах.

1812, 12(24) червня — Вторгнення військ Наполеона в Росію.

1812, 26 серпня (7 вересня) — Бородинська битва.

1812,   грудень — Розбиті французькі війська залишили територію Росії.

1813-1814-6 коаліція у складі Росії, Прусії, Англії, Швеції, Іспанії, Португалії,

Австрії.

1813,   16—19 жовтня — «Битва народів» під Лейпцігом. Вирішальна перемога

військ 6 коаліції над армією Наполеона.

1814,   31 березня — Війська 6 коаліції зайняли Париж.

1814,   6 квітня — Наполеон зрікся престолу. За рішенням держав коаліції йому зали

шено титуя імператора, острів Ельба біля узбережжя Італії та 1І00 солдатів.

1814—1815 — Віденський конгрес.

1815,   1 березня — Наполеон висадився в бухті Жуан на півдні Франції.

1815, 1 березня — 22 червня — «Сто днів».

1815,18 червня — Битва під Ватерлоо. Розгром армії Наполеона англійськими та пруськими військами. 22 червня він вдруге зрікся престолу і був відправлений у заслання на острів Святої Єлени.

1821, 5 травня — Наполеон Бонапарт помер.

(Еще не оценили)

Загрузка...

У Києві шуміли контракти — Хрещенський ярмарок. Того пам’ятного 1847 року він був особливо велелюдним: приїжджих, за офіційними даними, було близько чотирьох тисяч чоловік, чималенько як для міста з п’ятидесятитисячним населенням. Був то всілякий різномовний торговий люд, а ще — власники околишніх маєтків — з чадами і домочадцями, молодь, яка ринула на приймальні іспити до Київського університету (набір на друге півріччя ігроводився з 13 січня). Готелі, заїжджі двори, квартири, кутки — все було заповнене. Вдень клекотів ярмаршило не це. Головне — відчував у собі жагуче бажання творити. І сила того полум’я з роками не згасала.

1931 року Архип закінчував інститут. Ще працював над дипломним проектом, а вже кілька кафедр запропонували йому аспірантуру. Проявив він себе в математиці, в механіці, а найбільше — в теплотехніці. Створені ним турбінні установки не раз обговорювалися в наукових товариствах, одержували схвалення найавторитетніших фахівців. Тож і обрав він теплотехніку.

…Харків зустрів Архипа зливою. Вулицями бігли цілі потоки води, а небо немов прорвалося: звідти лило й лило. Архип уже не обминав ні калюж, ні потоків; однаково промок до кісток. Кортіло якнайшвидше відшукати конструкторське бюро, відрекомендуватися начальству й дізнатися хоча б що-небудь про майбутню роботу. Працюючи в конструкторському бюро, Архип розумів: авіації потрібні нові, більші швидкості. Над цим билися сотні конструкторських бюро в усьому світі. Саме таку установку і взялися створити інженери Харківського авіаціонного, де почав свій трудовий шлях Архип Люлька.

Не став Архин Люлька ні директором заводу, ні професором. А став він у сорок три роки видатним конструктором авіатехніки. Винайдений ним турбореактивний двигун був потужніший і компактніший (а тягу давав значно більшу) за будь-який з існуючих на той час поршневих. Підтвердилися найсміливіші задуми винахідника: поршнева авіація поступалася своїми позиціями реактивній. Спочатку було переозброєно військові літаки, потім вантажні і, нарешті, пасажирські. Турбореактивний двигун Люльки виявився не тільки легшим за старий мотор, а й зручнішим, економнішим, надійнішим.

(38голосов, средний: 4,68 out of 5)

Загрузка...

Спершу, за біблійною легендою, було слово. І все ж спершу було не слово, а сплеск емоцій, думка, а вже тоді — слово. Але древніх можна зрозуміти. Раніше слово було в більшій ціні. Сьогодні можна з прикрістю говорити про деяку девальвацію його. Ми читаємо, чуємо, вимовляємо стільки слів, що тонемо і задихаємося в словесній повені. Ми звикли з прикрою легкістю жонглювати словами, ніби циркач кульками. Раніше слово вважалось міцним, навіть вічним, якщо воно забезпечувалося золотим запасом життя, долі. Один з багатьох уроків Чорнобиля — відповідальність за слово.

Тепер ми любимо казати: з атомом треба на «ви». А що, досі цього ніхто не знав? Знали. Багато хто з учених попереджав: атом вимагає обережності, розсудливості та й тої ж таки чесності. Бо без чесності, совісності не може бути ні державної мудрості, ні державної стратегії. Але чесні, попереджальні слова тонули в потоці слів гучних, порожніх і безвідповідальних. Скажемо відверто хоч би сьогодні: ми, письменники, не просто помилялися, ми помилялися разом із більшістю, разом із частиною безвідповідальних, але впливових керівників, ми говорили ті слова, яких від нас чекали, як мовить герой моєї повісті Йосип Сластьон, у «верхніх сферах». Ми помилялися, бо помилятися було вигідніше для нас, аніж казати правду. Сьогодні вигідно казати й писати правду, не забуваймо про це і не маймо зайвих ілюзій щодо себе, ілюзії шкідливі для морального здоров’я.

Ми дружно, з творчим натхненням  творили вірші, есе, романи, драми про будівництво атомної станції у верхів’ї Дніпровського басейну, вздовж якого живуть десятки мільйонів людей. Хіба ми вже у ті роки не відчували тривоги, хіба були такі недалекоглядні, і гіркі слова Бориса Олійника в «Лите-ратурной газете» стали для нас відкриттям? Знали, відчували, мусили принаймні знати і тривожитись, і не один з нас, надибавши в статті Бориса Олійника слова про недоцільність будівництва атомної станції в Чорнобилі, подумки вигукнув: «Я давно це знав, я давно це думав!..» Знав, думав, але — мовчав. Утім, мовчав до сьогоднішніх подій і сам Борис Олійник. Знали ми, бо письменнику злочинно такого не знати. Єдиного не знали, не припускали: нашими захопленими словами торуємо дорогу великій біді, великому людському горю.

Молоді хлопці, які героїчно, справді-таки — героїчно і самозабутньо, але — голіруч ішли на атом, були вимушені закривати власними грудьми дзот, крізь амбразуру якого атом безжально строчив. Смерть цих героїв і на нашій з вами совісті, а не лише на совісті генерала з п’єси «Саркофаг» Губарєва. Чорнобиль сьогодні — своєрідний дозиметр нашої совісті.

Насамперед, звичайно, щодо проблем екологічних.

Шукаймо винних не десь. Спершу шукаймо винних у самих собі. Лише за цієї умови може відбутися духовний катарсис, до якого закликає нас сьогодні Чорнобиль.

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

І були три брати: одному ім’я Кий, другому — ІЦек, а третьому — Хорив, а сестра в них була Либідь. Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів. А Щек на горі, яка зветься Щекавицею. А Хорив — на третій горі, від нього вона прозвалася Хоре-вицею. І збудували вони місто в ім’я старшого брата свого і нарекли його Київ. Був круг міста ліс і бір великий, і ловився там звір, і були мужі мудрі й тямовиті. За імпровізованим столом у чернечій ризі сидить мудрець. Він схилився над товстим розгорнутим фоліантом — щось шукає, відбирає, думає. Благородні риси обличчя, сива борода, довгі й гнучкі, як у гусляра, персти…

Він жив і творив у тривожні та смутні часи. Коли могутню й монолітну Київську Русь підточували князівські чвари та феодальні міжусобиці. На київському столі сидів Святополк Ізяславович — жорстока, грошолюбна й підступна людина, котра вміла відштовхувати від себе навіть близьких. Доведений князівськими утисками до відчаю, простий люд не витримав — 1113 року в Києві спалахнуло народне повстання. Налякані заможники звернулись до Володимира Мономаха, котрий княжив у Переяславі. Київ не був його вотчиною. Тому він, обачний політик, недуже хотів втручатись у справи чужого князівства. Але розгублена знать наполягала, тим паче, що фігура Мономаха була прийнятна для народної маси. Внук Ярослава Мудрого змушений був взяти Київ під свою руку. Йшов 1113 рік…

У цей час, за такої складної суспільно-політичної обстановки, з’явилася на світ перша систематизована праця з історії Русі. Називалася вона так: «Повість временних літ, або Звідки почалася Руська земля, хто в Києві перший став князювати і звідки Руська земля стала буть». Написав її майже шістдесятирічний чернець Києво-Печерського монастиря Нестор. Літописець. Історик. Учений. Тоді за такого його, певне, не мали. Просто грамотний монах, вправний писар, літературний талант.

Він народився після смерті Ярослава Мудрого. Великий князь-книжник прославився не тільки своїми походами та запеклими січами на полі брані, а й тим, що залишив по собі багатющий скарб — першу на Русі бібліотеку, книгами якої залюбки послуговувався допитливий отрок Печерського монастиря, закарбувавши на віки діяння і попередників Ярослава, і його послідовників.

Ми не знаємо, ким були батьки юнака. Невідомо, як він прийшов до монастиря, у кого навчився читати й писати, хто був його наставником. Відомо тільки, що в сімнадцять літ він став ченцем Стефаном, пізніше його висвятили в дияконський сан. Сягнувши висот тодішньої освіти, ця людина все своє життя присвятила важливій і благородній справі — літописанню.

Тепер він подав на суд історії «Повість временних літ», яку вистраждав у тісній келії монастиря і яка стала нашим першолітописом. І це вже був не схимник, не монах, а вчений-історик, карбівничий віків, який зумів з великих дніпровських круч так прозірливо заглянути у далеч минувшини й будучини.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Існує думка, що по-справжньому можна пізнати і зрозуміти письменника, лише побувавши на його батьківщині, у місцях, пов’язаних з його життям і творчістю. І вона має підстави. Життя і творчість Олеся Гончара пов’язані з Полтавщиною, Харківщиною, Дніпропетровщиною, де він народився, учився, працював, з Києвом, де продовжував навчання в аспірантурі, працював і де жив з 1946 року. Але не менш тісно вони переплелись і з нашим сонячним краєм, який він неодноразово відвідував і який йому довіряв свої повноваження у парламенті, депутатом котрого він був від трудящих Херсонщини не одне скликання.

Олесь Гончар чи не найповніше і найглибше змалював наших трудівників, історичне минуле й сьогодення. На матеріалі степового краю він створив не одне оповідання, новелу, нарис, статтю, а також романи і повісті: «Таврія», «Перекоп», «Тронка», «Берег любові», «Бригантина», «На косі» та інші. Особливе місце серед них посідає дилогія «Таврія» і «Перекоп» — твори історичні, в яких змальовані події дожовтневого життя і громадянської війни, а також новелістичний роман «Тронка», присвячений проблемам сьогодення одного степового села, проблемам, що хвилюють увесь світ. Тривогами за долю людства, нашої планети пройняті думки багатьох гончаревих героїв. «Малою стає планета, а людина велетнем стала. Вона може зруйнувати це небо, хоча й не може створити його знов. Спроможна спалити хмари, що ото рожевіють на сході, але знову не витворить їх. У владі людини — отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоча потім очистити їх вона вже ніколи не зможе… Але якщо може людина так багато, то під силу їй і припинити все це! Стоїмо на тому рубежі, коли планета, цей чудовий корабель людства, потребує захисту», — зауважує капітан Дорошенко. «Земля — не полігон», — говорить Колумб у «Людині і зброї», і мріє всю землю пшеницею засівати.

Олесь Гончар не раз підкреслював, що «література починається з уболівання за людину», справжні твори «народжуються з болю насамперед», «обов’язок літератури, мистецтва я бачу в тому, щоб допомогти людині стати людянішою. Адже від рівня її духовності, морального розвитку в кінцевому результаті залежить все наше майбутнє», «потребує сьогодні охорони природне середовище, але не тільки це середовище. ІГо-требує охорони також і душа людини, наші взаємини людські між собою. Література теж хоче прикласти зусиль до того, щоб не розповзалися, скажімо, збайдужіння, зчерствіння, холод, який іноді можна спостерігати між людьми». Герої Олеся Гончара — прості трудівники й водночас мудрі філософи, які піднімаються у своїх роздумах до загальнолюдських, планетарних проблем.