Сочинения

(15голосов, средний: 4,33 out of 5)

Загрузка...

Високий рівний чотири-кантовий стовп, усередині порожній. А боки з пробоями, як у справжньому комині після пожежі. Тільки пробої ці утворюють візерунок — стилізовану віть лавра. Це вам, мученики, трудівники землі-матері, від тих, кому судилося вціліти й продовжити життя рідного села, рідної землі. Крізь прорізи-листки видно порожнє нутро обеліска, воно відсвічує білим — це незвичайне жерло комина. Вночі там спалахує електричне світло, і лаврове листя світиться, горить на зоряному тлі нічного неба.

Дві грані обеліска заповнені майоліковими барельєфами, які лаконічною мовою

[smszamok]

символів розповідають про перемогу життя над смертю, про красу людини, зайнятої одвічною працею хлібороба.

Неподалік обеліска стара сосна з лелечим гніздом на верхівці. Сосна-віковуха всохла. Може, від старості, може, від пекучого горя її земляків людей… Гніздо, як терновий мученицький вінок, коронує її поруділу голову.

Ця сосна, гніздо й мешканці його — продовження меморіалу. І сосна, і черідка дубів, що тягнеться від сосни до річки. Дуби, на піщаному згір’ї ростуть буйно, докопалися корінням до соків заплави і щедро вигнали листя, що прикрило жовті горбки і сіру бетонну рівнину масивних меморіальних дощок, на яких викарбувано шістсот сімдесят шість прізвищ жертв фашистської розправи.

Стоїть віддалік сосни і комина-обеліска вилитий з червоного бетону хлопчик-підліток, один з брацаловицької дітвори, якої перед війною щедро понаносили в селянські хати лелеки. Велике було село — понад двісті дворів, і в кожній хагі діти, багато дітей…

Молодий скульптор увіковічнив трагічну долю хлопчика, який у грудні 1943 року, коли тут карателі розправлялися з мирними жителями, вихопився із сарая, де горіли люди, і побіг узгір’ям. Та там і лишився, там його наздогнала куля…

А художник увічнив хлопчика — занімілим у трагічному непорозумінні. Він ніби запитує: «Люди, за що?»

Минуло майже шістдесят років після Перемоги… Тепер улсе не тільки для дітей наших — для нас, молодих батьків і матерів, війна стала лише сторінкою далекої історії. Такі пам’ятники, як у Брацаловичах, наближають до нас страшні події війни. З вуст у вуста, з покоління в покоління народ передає славу про подвиги, хоробрість і безстрашність тих, хто кров’ю своєю утверджував мир на землі. На цих переказах виховуються нові покоління патоіотів, відданих своїй Вітчизні і готових захищати її.

Та буває й інакше. Якось у дворі одного будинку спритний юнак торгував медаллю «За відвагу», мабуть, дідовою. Звичайно ж, ніхто не сказав хлопцеві, якими зусиллями вона дісталася воїну, який великий людський подвиг, а, можливо, і життя криється за цим невеликим шматочком металу на муаровій стрічці. Таких прикладів сьогодні безліч. На жаль, пам’ять про війну поступово стирається. І в цьому винні насамперед старші, що часто забувають виявити в присутності дитини своє ставлення до життя.

Хто, як не батьки, дідусі і бабусі можуть зрозуміло і просто пояснити, що таке хоробра людина, як розуміти обов’язок, справедливість, сміливість, що, зустрівши на своєму шляху братську могилу, треба зупинитись і помовчати.

[/smszamok]

Тільки так з малих років прийде до наших дітей розуміння свого громадянського обов’язку берегти й охороняти рідну землю.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Залізничний транспорт є найбільш розвиненим в Україні, за загальною довжиною шляхів він займає четверте місце у світі (після США, Росії та Канади). За вантажообігом він виконує основні обсяги перевезень — 40-60 % (навіть у рік найбільшого спаду — 1997 р. — понад 40 %), а за пасажирооборотом є незаперечним лідером — на нього приходиться приблизно 50-70 % загального обсягу перевезень. При великій розгалуженості шляхової мережі, велика половина якої — шляхова мережа підприємств та організацій, значний відсоток складають електрифіковані ділянки (близько 40 %).

Залізниці є найбільш рентабельним видом транспорту для перевезень вагонних партій вантажів — кам’яного вугілля, руди, піску, сільськогосподарської чи лісової продукції — на далекі відстані.

Поряд з цим залізничний транспорт має високу частку зношеності основних фондів (по деяких їх головним видах — 80-90 %), переважна частина шляхів змонтована на дерев’яних шпалах, з яких 15-17 % непридатні для подальшого використання. Значну частину інфраструктурних об’єктів залізниці необхідно визнати застарілими та такими, що не відповідають сучасним вимогам по виконанню своїх основних функцій. Насамперед це стосується залізничних вокзалів, станцій, готелів, васобів зв’язку й керування рухом потягів. Техніко-економічні й експлуатаційні характеристики залізниці знижуються також через те, що ширина колії відрізняється від західноєвропейської, що особливо негативно відбивається на закордонних та транзитних перевезеннях. Це вимагає утримання на західних границях країни 14 спеціально обладнаних станцій, 11 станцій, де здійснюється перевантаження імпортних вантажів, та 8 пунктів перестановки вагонів на візки західноєвропейської колії.

Структура і виробничі потужності зв’язаних з даною галуззю підприємств, що перейшли під юрисдикцію України після розпаду СРСР, що повинні підтримувати ефективне функціонування залізниці, не забезпечують її пропорційного та гармонійного розвитку в перспективі. Обсяг перевезень вантажів залізничним транспортом у порівнянні з 1985 роком значно зменшився, однак за період 1996-1997 рр. відзначене зниження темпів скорочень перевезень; що стосується перевезень пасажирів, то темп скорочень обсягу перевезень за той же період збільшився, що у великий, мірі викликано підвищенням залізничних тарифів. Як заходи по підвищенню ефективності залізничного транспорту необхідні реконструкція і переоснащення, часткове перепрофілювання, поступове згортання надлишкових та будівництво нових потужностей.

З входженням України в європейський економічний простір, зі збільшенням у зв’язку з цим обсягів вантажних та пасажирських перевезень значення залізничного транспорту зростає.

Роль залізничного транспорту в системі транспортних комунікацій України підсилюється тим, що через територію держави пролягають основні транспортні транс’європейські коридори: Схід — Захід, Балтика — Чорне море. Зокрема, транс’європейська залізнична магістраль Е-30, що бере початок у Берліні, перетинає Україну по маршруту Мостіска — Львів т- Київ та йде далі до Москви. Вона ж на території Польщі перетинається зі швидкісними магістралями Е-59 та Е-65 й створює можливість швидкісного залізничного сполучення майже між усіма державами Європи.

Автомобільний транспорт

Автомобільний транспорт займає значне місце в пасажирських та вантажних перевезеннях. Так, за обсягом перевезень вантажів він стабільно перевершує залізничний транспорт у 4,5-5 разів, а за обсягом перевезень пасажирів — у 5-6 разів. Автобусним транспортом перевозиться практично стільки ж пасажирів, скільки всіма іншими видами транспорту (тролейбусним, трамвайним, залізничним, метрополітеном, таксомоторним легковим, морським, річковим, авіаційним) разом узятими. Загальна довжина доріг та вулиць із твердим покриттям, включаючи довжину вулиць — набережних у містах та селищах міського типу, перевищує чверть мільйона кілометрів. Автомобільний транспорт домінує у вантажних перевезеннях на короткі відстані (середня відстань перевезення 1 т вантажів — близько 20 км), від дверей — до дверей, забезпечуючи при цьому практично повну гарантію схоронності вантажу, терміновість та надійність перевезень. Численні автотранспортні підприємства мають досить повно укомплектовану виробничу базу й розгалужену мережу інфраструктурних об’єктів: автовокзалів, автостанцій, транспортно-експедиційних підприємств, терміналів та ін.

Разом з тим, автомобільні дороги України не відповідають європейським стандартам за багатьма показниками, зокрема таким як: швидкість пересування, навантаження на вісь, забезпеченість сучасними дорожніми знаками та розміткою, необхідною кількістю пунктів технічної та медичної допомоги, харчування і відпочинку, заправлення паливом та мастилом, телефонного зв’язку й ін. Практично відсутні дороги 1 категорії з багаторядним рухом на високих швидкостях. Значного поліпшення вимагає матеріально-технічна база організацій, що здійснюють розвиток і обслуговування автомобільної транспортної мережі.

 Територія України, особливо в її західній частині, знаходиться на перехресті транспортних коридорів, що з’єднують країни Швденно-Східної та Північно-За-хідної Європи, тому з подальшим розвитком ринкових відносин, зі становленням численних підприємницьких структур варто очікувати значного підвищення ролі автотранспорту в оперативних, гарантованих та безпечних у відношенні схоронності вантажів перевезеннях.

Морський транспорт

Морському транспорту належить третє місце по вантажообігу після трубопровідного та залізничного транспорту, однак за кількістю відправлених вантажів він займає незначне місце (близько 1 %), як й річковий транспорт. Домінуючі обсяги перевезень здійснюються в закордонному плаванні, причому частка таких перевезень за останні 10 років стабільно зростає та тепер складає понад 95 %. Основні вантажі — мінеральні будівельні матеріали (особливо в каботажному плаванні).

Проблеми розвитку морського транспорту зв’язані, насамперед, зі значним моральним та фізичним зносом судів і портового устаткування (особливо засобів обробки вантажів). Середній вік торгових судів — більше 15 років, а деякі порти західних країн забороняють вхід судів з таким терміном експлуатації. Портова інфраструктура не розрахована на нові технологи портових робіт, що істотно знижує продуктивність як портів (до 50 % від продуктивності портів західних країн), так й інших видів транспорту (особливо залізничного), зв’язаних з обробкою вантажів.

Гнітюча частина судів торгового флоту — малотоннажні. Так, середня водотоннажність українських судів у 3-5 разів менше аналогічного показника в таких країнах, як США, Японія, Греція, ін. Відзначимо, що структурні зміни флоту у бік збільшення середньої водотоннажності в перспективі_обумовлять необхідність рішення ряду проблем, що вимагають значних капіталовкладень.

Річковий транспорт

Річковий транспорт хоча не грає визначальної ролі в обсягах вантажних та пасажирських перевезень, однак перевершує всі інші види транспорту за рівнем доходів від своєї діяльності, в основному за рахунок перевезень закордонних вантажів. Географія функціонування річкового транспорту установилася й в основному обмежується басейнами рік Дніпра та Дунаю, а також прибережними водами Чорного моря, що дозволяє доставляти вантажі й пасажирів у річкові та морські порти ряду країн Центральної і Швденно-Східної Європи. У системі транспортних комунікацій річковий транспорт більше інших видів піддається впливу природних сезонних змін, тому його діяльність варто тісно погоджувати з роботою автомобільного та залізничного транспорту.

В даний час основними стримуючими факторами інтенсивного використання річкового транспорту в плані європейської інтеграції є застаріла матеріально-технічна база, невисокий рівень механізації перевантажувальних робіт, значний фізичний та моральний знос судів, мала частка вантажів у загальному їхньому обсязі, недостатні обсяги перевезень з використанням системи «буксир — штовхач/бар-жа». Річковий транспорт держави має допоміжний характер, орієнтований на великі партії вантажів (в основному будівельних матеріалів) й не може конкурувати по тарифах та послугах із залізничним транспортом. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижче (близько 20 %) у порівнянні з розвиненими країнами, що мають подібні ресурси цього виду транспорту.

Повітряний транспорт

Повітряний транспорт не грає істотної ролі в загальному обсязі вантажних та пасажирських перевезень, хоча він поза конкуренцією серед інших видів транспорту у відношенні швидкості доставки пасажирів та термінових вантажів на великі відстані (середня відстань доставки 1 пасажира повітряним транспортом у 10-15 разів більше аналогічного показника в найближчого конкурента — залізничного транспорту — й має тенденцію до росту). Саме цей показник є домінантним у визначенні перспектив розвитку авіаційного транспорту.

Проблеми, що очікують свого рішення у відношенні цього виду транспорту, стосуються насамперед комплектації парку літаків їх конкурентноздатними типами (Ан-70, Ан-140, Ан-228, Як-42, У-737/400, У-757 та ін.), будівництва й реконструкції ряду об’єктів авіаційно-виробничої інфраструктури (у першу чергу злітно-посадочних смуг), структурної реорганізації керування авіаційним транспортом у напрямку створення конкурентного середовища усередині даної галузі, налагодження системи постачання, узгодження земельних тарифів і т.д.

Як відомо, понад 70 % міжнародних перевезень Аерофлоту (єдиної авіакомпанії СРСР) було зосереджено в Росії. Тому для України, що об’єктивно усе більш цілеспрямовано інтегрується в європейську та світову економіку, базові проблеми розвитку повітряного транспорту зв’язані з розширенням міжнародних авіаційних перевезень, де має місце тверда конкуренція могутніх авіаліній світу (Американських авіаліній Дельта, Об’єднаних авіаліній, авіаліній Ніппон й ін.). Таке конкурентне середовище ставить високі вимоги до технічних характеристик літаків, аеродромів, системи керування повітряним рухом, сервісного обслуговування, до системи обробки вантажів, розвитку інфраструктурних об’єктів та ін.

Трубопровідний транспорт

Трубопровідний транспорт протягом останніх 10 років стабільно нарощує свою частку в загальному обсязі транспортних вантажів, що складає в даний час більш 23 %. За вантажообігом він у 1997 р. вийшов на перше місце (47 % від загального обсягу), випередивши постійного лідера — залізничний транспорт. Трубопровідний транспорт володіє достатніми виробничими потужностями для забезпечення України енергоносіями — нафтою й газом, а також для виконання функцій транзиту російської нафти та газу в країни Швденно-Схід-ної Європи. Однак уся мережа трубопровідного транспорту в Україні орієнтована на постачання нафти та газу з однієї країни — Росії (лише 5 % загальної потреби газу — з Туркменистану), що, відповідно до загальноприйнятих стратегічних підходів до цього питання, недоцільно. Труднощі, зв’язані з наявністю єдиного джерела постачання енергоресурсами, Україна відчуває вже тепер, тому об’єктивною необхідністю є розширення економічних орієнтирів.

Нові пріоритети щодо джерел постачання енергоносіями безпосередньо позначаються на функціонуванні та перспективах розвитку трубопровідного транспорту. Найбільш істотний вплив при цьому будуть мати наступні основні фактори: орієнтація на нафту з країн Середньої Азії, Закавказзя, Близького Сходу та Південного Середземномор’я; доставка нафти через балтійські порти Польщі та Латвії. Необхідність здійснити на території України будівництво окремих ділянок нафтопроводів найбільш істотно — сполучний нафтопровід від порту Південний біля Одеси до ,м. Броди в Західній Україні проектною вартістю близько 0,5 млрд. гривен, крім того, продовження цього нафтопроводу до міста Полоцьк (Польща) дозволить з’єднати систему з відгалуженням нафтопроводу «Дружба», що забезпечить надходження нафти від Чорного моря на ринки Польщі, Німеччини й інших балтійських країн. Відродження ж будівництва нафтопроводу Одеса — Снігірівка — Кременчук дозволило б завантажити потужності Херсонського, Кременчуцького та Лисичанського нафтопереробних заводів. Варто також реконструювати й переоснастити окремі нафтопереробні заводи та нафтоперегонні станції й ін.

Тобто в Україні функціонує розгалужена мережа всіх видів транспорту: залізничного, автомобільного, морського, річкового, повітряного та трубопровідного. Усі вони тісно пов’язані між собою і взаємно доповнюють один одного. Без транспорту не було б територіального поділу праці. Тільки він може забезпечити обмін товарами між окремими територіями, тобто внутрішні та зовнішні економічні зв’язки.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Туризм — форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем. Розрізнюють такі види туризму. Туризм міжнародний — це подорожі з туристичними цілями за межі країни постійного проживання мандрівників, туристський обмін між різними країнами. Внутрішній туризм — це мандрівки, що здійснюються населенням країни в межах її території з метою відпочинку, розваг, занять спортом. Іноземний туризм — це прийняття в країні іноземних туристів з метою встановлення і розширення культурних, ділових та інших контактів з різними країнами. Виїзний туризм — це поїздки громадян певної країни за кордон з метою ознайомитись з пам’ятками, взяти участь в міжна-родних науково-технічних і культурних заходах, відпочити.

В залежності від мети подорожі туризм поділяється на: пізнавальний (екскурсійний) — відвідування визначних місць, огляд природних, історичних, культурних пам’яток — тобто здійснюється з просвітницькою метою; туризм з соціальними цілями — участь в суспільних заходах; діловий туризм — відвідування об’єктів, які являють професійний інтерес; розважальний, етнічний (відвідування родичів або місць, пов’язаних з походженням родини), лікувальний, або курортний; релігійний (відвідування місць релігійного поклоніння); науковий, або конгресний (спілкування з колегами, що працюють над відповідною науковою проблемою); спортивний.

Прийнято розрізнювати туризм неорганізований, так званий самодіяльний — подорож за планом, який розроблений самим туристом, та організований — подорож за програмою, яка визначена туристським закладом, з наданням комплексу послуг. Організаторами виступають туристичні фірми, а продуктом їх діяльності є тур. Тур — це програма, за якою здійснюється мета подорожі та заходи щодо забезпечення рівня її реалізації.

Туризм — всебічне явище, що охоплює економічні, соціальні, культурні аспекти, має невичерпний потенціал для постійного прогресу. Очевидне й важливе значення туризму як чинника економічного і культурного розвитку. Гуманістична роль туризму випливає з його соціальної природи, адже розвиток туризму сприяє підвищенню добробуту населення з урахуванням фізичних, духовних та інтелектуальних аспектів. Туризм є одним із складників сучасного культуроутворення. Адже культура і туризм взаємозалежні, гармонійно поєднуються і збагачуються. Тобто культура в основному готовить видовища, а туризм — глядачів.

Туризм — невід’ємна складова нашої історії. Його розвиток засвідчує високу свідомість людей, що виявилась у потребі пізнати світ, довкілля, рідний край.

Можна з упевненістю стверджувати, що на сучасному етапі туризм виконує соціальну і економічну функції. Соціальна функція полягає в змістовному проведенні людиною свого дозвілля, а економічна — в наданні послуг туристу, тобто людині, що тимчасово, але не менш як 24 години перебуває поза місцем свого постійного проживання з будь-якою метою, крім занять оплачуваною діяльністю.

Туристсько-краєзнавчі ресурси поділяються на:

 природно-рекреаційні, які включають кліматичні, водні, бальнеологічні, ландшафтні складові території, її екологічний стан;

соціально-історичні, що охоплюють пам’ятки історії та культури, археологічні, монументального мистецтва, техногенні та інші, а також народні промисли та ремесла, традиційні способи господарювання та інші етнічні характеристики (національний одяг та прикраси, національна кухня, тощо);

інфраструктурні, що становлять матеріально-технічну базу індустрії туризму (туристичну інфраструктуру)

Умови розвитку туризму конкретної території (регіону, області, району або міста) залежать від рівня розвитку господарства, його загальної спрямованості, спеціалізації, місця в територіальному поділі праці, демографічної ситуації та розселення населення, рівня розвитку соціальної, виробничої та транспортної інфраструктури.

Впродовж останньої чверті XX ст. туризм став однією з провідних галузей світової економіки. Його потенційний вплив на соціально-економічний розвиток світу, довкілля та людей набуває таких масштабів, що можна говорити про «туристичну революцію». За обсягами діяльності туризм посідає третє місце в світі після торгівлі нафтою,  нафтопродуктами та автомобілями.

Як свідчить світовий досвід, надзвичайно важливу роль у розбудові туристичної галузі будь-якої країни відіграє внутрішній туризм. Тому що внутрішній туризм дає можливість пізнати власну країну, готуючи її, таким чином, до відкриття всесвіту. На жаль, в Україні реалії розвитку туризму сьогодні досить невтішні. Про це свідчить і доволі сумна статистика: у валовому національному доході країни внутрішній туризм складає менше 1%. Та це й зрозуміло, адже сам він найбільш чітко віддзеркалює загальний соціально-економічний стан країни. Глибока економічна криза, безробіття призвели до згортання внутрішніх туристично-екскурсійних потоків. Тому основними завданнями туризму в Україні є залучення іноземних туристів до країни, активізація іноземного туризму, бо саме він є джерелом надходження додаткових валютних коштів у країну.б

(3голосов, средний: 2,33 out of 5)

Загрузка...

Одним з найважливіших об’єктів вивчення соціально-економічної географії є територія держави, її розміри та конфігурація. Недоторканість та цілісність державної території є загальною нормою міжнародного права, на якому ґрунтується самостійність кожної держави. Україна має складну, більш ніж тисячорічну історію розвитку, на протязі якої територія знаходилася під владою інших держав. Отримавши суверенітет відносно недавно, вона намагається зайняти достойне місце у сучасному світі.

Суверенітетом певної держави, тобто у межах державної території, країна є владою (законодавчі, виконавчі, судові органи та ін.). В той же час територія держави — це частина території земної кулі, яка знаходиться під суверенітетом певної держави, або середовище населення держави.

Державний кордон — це економічні та політичні кордони (лінії на земній поверхні) і уявна вертикальна площа, яка проходить через неї у повітряному просторі і в надрах землі, визначає рубіж території держави і відділяє її від інших держав і відкритих морів. Розмір території — параметр держави, який впливає на суспільне життя населення. Великі розміри держави обумовлюють різноманітність середовища, що дає можливість для розвитку повного об’єму галузей господарчого комплексу.

Компактність та конфігурація території держави (тобто її форма) визначає взаємозв’язок різних частин держави, наприклад столиці чи інших крупних центрів держави з її окраїнами (периферією). Компактність та конфігурація території держави має велике значення для розвитку господарства. , чКомпактність та конфігурація території нашої держави обумовлює мінімальні затрати на транспортні перевезення у межах країни, сприяє рівному обслуговуванню населення, а також дозволяє формувати оптимальну систему охорони кордонів держави. Місцезнаходження столиці вигідне до розмірів території держави.

Місткість території — можливість розширення господарської діяльності на даній території як без великих додаткових затрат на її облаштування, головним чином шляхом інтенсифікації, комплексного використання освоєних ресурсів, так і з додатковими капітальними затратами на облаштування і втягнений в господарське використання нових ресурсів.

Україна є великою європейською і світовою державою. її площа’ становить 503,7 млн. км2 або 5,7 % площі Європи і 0,44 % площі країн світу. Як і будь-яка самостійна держава, Україна займає певне економіко-географічне і гео-політичне положення,  має державний кордон.

Держава існує, використовуючи свою територію. Але відповідно до норм права держава повинна користуватися своєю територією таким чином, щоб не наносити шкоду сусіднім державам. Природні ресурси державної території повністю належать тій державі, в межах якої вони знаходяться.

Протяжність державного кордону має економічне значення. Чим довше кордон, тим більше при однакових умовах витрати на її утримування, зокрема на утримування прикордонних військ та прикордонної служби.

Питання про формування державного кордону України вперше гостро постало під час короткочасного здобуття нею незалежності в 1917-1920 рр. Відповідно до Брестського мирного договору 1918р. державний кордон між Україною і Польщею проходив по р. Сян. Уряд Української Народної Республіки (УНР) на сході не встиг здійснити розмежування території з комуністичною Росією. На півночі державний кордон України з Росією і Білоруссю в основному збігався з північною етнічною межею поселення українців.

Після Першої світової війни до УРСР увійшла центральна і східна території України, її західний кордон з Польщею проходив по р. Збруч і лінією, що нині розмежовує Рівненську і Житомирську області. Кордон між Україною і Молдовою також в основному сформувався після Першої світової війни, коли румунські війська вийшли на Дністер, і Бессарабію (Молдову) було приєднано до Румунії.

Сучасний державний кордон України встановився під час Другої світової війни і в повоєнний період.

Загальна протяжність державного кордону України становить 7 700 км, у тому числі на сухопутну ділянку припадає 5 740 км, на морську — 1 960 км (з них на чорноморську — 1 560 км, азовську — 400 км). Площа морських територіальних вод України становить 35 тис.  км2.

Найпротяжнішими є державні кордони з Російською Федерацією (2 063 км), Молдовою (1 191 км) і Білоруссю (1082 км). Кордони з Румунією (625 км), Польщею (543 км), Угорщиною (135 км) і Словаччиною (99 км) є значно коротшими.

Сухопутна державна границя України починається на заході на Чорному (гирло Дунаю), а закінчується на сході на Азовському морі. Всю сухопутну границю України можна розділить на декілька часток, кожна з яких має свої особливості. Такими частками є: західна (включаючи південно- й північно-захіт дну), північну й східну (включаючи південно-східну).

Окрім сухопутної, Україна має велику морську границю. її протяжність до розпаду СРСР складала 1053 км (зараз вона довша, тобто морська границя йде по Азовському морю, яке до цього вважалося внутрішнім), якщо сухопутні границі з’єднують Україну с сім’ю країнами, то морські — з усіма країнами світу, які мають вихід до моря.

Морська границя є зовнішньою границею територіальних вод, ширина яких, як відомо, складає 22,2 км (12 морських миль). В Україні вона починається від гирла Дунаю, проходить на північний схід у напрямку Одеси, потім звертає на схід та обходить із заходу та півдня Крим, направляється по Керченській протоці на північ до Азовського моря.

Більша частина областей України є прикордонними. До державного кордону безпосередньо не виходять лише шість областей — Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Тернопільська і Хмельницька.

У склад державної території входять: суходіл та води (територіальні та внутрішні) в межах державних кордонів, повітряний простір та надра землі.

Остаточного уточнення всього державного кордону України з Російською Федерацією на місцевості (демаркації) ще не завершено. Не встановлено кордон між двома державами по акваторії Азовського моря.

З географічним положенням, розмірами і складом території пов’язана різноманітність природних, економіко-географічних, етнічних особливостей території України.

Державний кордон України, як і інших держав, є і мусить бути недоторканим.

Туристичний потенціал Харківської області

Харківська область — наша маленька Батьківщина. Та в першу чергу, нам треба знати й вміти бачити її красу. Ось чому нашою задачею стало вказати, що навіть маленька частина Батьківщини може багато чого розповісти про нас.

Звичайно думають, що найбільш цікаві екскурсії в далекі місця країни — у відомі туристичні райони: у Карпати, Крим чи на узбережжя Чорного й Азовського морів. Так, природа цих місць завжди вражала своєю красою будь-яку людину. Але ми завжди забуваємо, та, навіть іноді зовсім не знаємо, що поруч з нами є такі чудесні місцевості, що, по своїй красі можуть суперничати з різними курортами.

Природа нашого краю може здивувати будь-якого туриста, що побував у всіх відомих туристичних районах. Це широколистяні ліси річкових долин, старечі озера, луки й інші місця. Навіть більше 770 років тому невідомий автор «Слова об полку Ігоревім» описував чудесні місця в долині нашого Сіверського Дінця.

Одним із красивіших місць області, що отримало назву «Харківської Швейцарії», є район Гайдар і Коробових Хуторів на правому березі річки Сіверський Донець у Зміїв-

ському районі. Тут утворилося рідке для південного лісостепу сполучення повноводної річки з густими лісами, що покривають її крутий та високий берег у вигляді окремих пагорбів, що створюють гористу місцевість. У районі «Харківської Швейцарії» розташувалося безліч баз відпочинку, пансіонатів, дитячих оздоровчих установ. Цей район залучає мальовничими місцями, прекрасними ауристичними тропами, місцями для купання, збору грибів та ягід, лову риби, багатими мисливськими угіддями. Цікаві об’єкти для відвідування — Мохначанський ліс, біостанція ХНУ, Козача гора, озера Біле і Лиман та інші об’єкти.

Сіверський Донець — це дуже красива та рівнинна річка, з мальовничими берегами, на яких ділянки лісу чергуються зі степом. Тут по берегах річки розкинулися густі листяні та соснові ліси, луги із соковитими травами. А прекрасні піщані пляжі — улюблене місце відпочинку.

Так само й у місті Харкові можна завітати до цікавих туристичних об’єктів та місць відпочинку.

(Еще не оценили)

Загрузка...

У квітні 1912 року із англійського порту Саутгемптон відправився в перший трансатлантичний рейс тільки що побудований пасажирський лайнер -«Титанік». Це було найбільше на той час морське судно в світі. На його борту знаходилось 2207 чоловік. За одностайним відгуком спеціалістів «Титанік» був найбезпечнішим кораблем. Він мав подвійне дно і 16 водонепроникних відсіків. Вранці 14 квітня радист лайнера отримав попередження з пароплава «Каро-нія»: «Капітану «Титаніка». Кораблі, які тримають шлях на захід, повідомляють про айсберги і плаваючі крижини в районі 42 градусів норд, від 49 градуса до 51 градуса вест. З привітом, Варр».

Але капітана «Титаніка» це не стурбувало. Лайнер повним ходом продовжував рухатися до берегів Америки. Пізно вечором того ж дня радист «Титаніка» прийняв ще одну радіограму — від пароплава «Каліфорніан», який ішов попереду: «Слухай, старина, ми оточені тут льодами, майже застряли…» — «Замовкни, — відмахнувся «Титанік», — замовкни, не заважай: передаю телеграми на мис Рейс; забиваєш мої сигнали».

А через декілька хвилин «Титанік» на повному ходу зіштовхування з великою плавучою крижаною горою і отримав пробоїну завдовжки в 90 метрів. 6 із 16 водонепроникних відсіків швидко наповнювалися водою. Заспані пасажири не вірили^ небезпеку. Ніхто не поспішав йокинути корабель. Тільки через 50 хвилин капітан наказав: «Жінкам і дітям — у шлюпки». Але багато хто відмовився покидати судно. Темний океан здавався їм страшнішим, ніж лайнер, який повільно занурювався у воду.

Тільки через 1-1,5 години люди зрозуміли, що судно приречене. І тоді на палубі великого лайнера почалася паніка. Збожеволівши від страху, пасажири бились за місця в шлюпках, за рятувальні пояси. Деякі кидались у воду, втративши надію врятуватися в шлюпці.

О другій годині двадцять хвилин «Титанік» занурився в океан. А ще через 2 години до місця трагедії підійшов пароплав «Карпатія» і взяв на борт пасажирів і моряків, які врятувалися.

Авіаційні катастрофи — це небезпечні події на повітряному транспорті, внаслідок яких гинуть, зазнають тілесних ушкоджень чи безвісти зникають люди, руйнується чи псується літак, матеріальні цінності, що на ньому перевозилися, а також наземні споруди. Катастрофи повітряного транспорту можуть виникати у будь-який момент, починаючи з моменту вмикання двигунів.

Падіння літака може викликати жертви не тільки на літаку, а й на землі — при падінні на житлові будинки чи виробничі споруди, якими можуть бути небезпечні об’єкти (АЕС, хімічні заводи та інше)

Пасажир авіатранспорту мусить суворо дотримуватися правил безпечного польоту. Політ завжди починається з демонстрації пасажирам засобів, які є на борту і призначені для рятування у випадку виникнення небезпечної ситуації. Особливу увагу слід звернути на найближчі виходи і запам’ятати, як вони відчиняються. Не слід нехтувати ременями безпеки, їх потрібно відрегулювати «під себе». Захисна поза при виникненні небезпеки у літаку така: слід впертися ногами в підлогу, але не підсовувати їх під переднє крісло, потім нахилитися вперед якнайнижче, обхопивши руками гомілки або зчепивши руки під коліньми. Не вставати до повної зупинки літака. Вийшовши з літака, слід відійти від нього якнайдалі: можливий вибух.

Дорожньо-транспортна пригода — це подія, яка трапляється при рухові транспортних засобів, в результаті якої гинуть чи отримують поранення люди, а також наносяться матеріальні збитки. Причини ДТП можуть бути різноманітними:

•          порушення правил дорожнього руху,

•          технічні несправності автомобілів;

•          недостатня підготовка водія;

•          незадовільний стан доріг, дорожніх знаків.

Коли перебуваєш в автомобільному транспорті, слід застібнути ремені безпеки, сідати на заднє сидіння, бо воно безпечніше. Відволікати водія розмовами чи якось інакше не слід; розмови по телефону за кермом не припустимі. Якщо аварія неминуча, то пасажирам слід впасти на сидіння, закрити голову руками, якщо з ними є малі діти, то слід притиснути їх до себе, закрити своїм тілом; після удару треба постаратися по можливості швидко залишити автомобіль і допомогти це зробити іншим, бо при підтіканні бензину автомобіль може спалахнути.

Залізнична аварія — аварія на залізниці, яка призводить до загибелі людей чи отримання ними тілесних ушкоджень, псування вагонів, припинення руху на колії. Може статися також аварія потягу — зіткнення пасажирського або вантажного потягу з якимось іншим. Така аварія буде дуже небезпечною, бо рух на колії цілковито припиняється на невизначений термін.

Основними причинами аварій та катастроф на.залізничному транспорті є:

•          несправності колій;

•          рухомого складу;

•          засобів сигналізації та блокування;

•          помилки диспетчера;

•          неуважність машиністів.

Під час поїздок на залізничному транспорті варто дотримуватися таких правил:

•          важкі речі потрібно розміщувати внизу, щоб при раптовому гальмуванні вони вас не травмували;

•          гроші та документи слід тримати при собі, одяг не розкладати у рійних місцях; •

•          у випадку поштовху потрібно вхопитися за якісь поручні або обпертися об щось, відсунутися від вікон, прикрити очі, щоб у них не потрапило скло;

•          якщо вагон перевернувся і отримав ушкодження, вибирайтеся з нього через вікно, а зовні не наближайтеся до контактного проводу, щоб не вразило електрострумом.

Отже, ймовірність загибелі людей в результаті транспортної аварії є достатньо високою і через збільшення кількості транспортних засобів постійно підвищується. Лише продумані і свідомі дії людини під час аварії можуть зберегти їй життя, за яке потрібно боротися до останньої хвилини.

Реферат на тему «Рятування, захист, допомога»

Основними умовами успіху при наданні першої допомоги потерпілим від електричного струму та при інших нещасних випадках є швидкість дій, винахідливість та вмїння того, хто надає допомогу. Ці якості можуть бути вироблені відповідними тренувальними вправами та придбанням навичок. Одного знання цих правил недостатньо.

Повільність та довга підготовка можуть призвести до загибелі потерпілого.

Ніколи не треба відмовлятися від надання допомоги потерпілому та вважати його мертвим через відсутність дихання, серцебиття, пульсу. При враженні електричним струмом часто лише здається, що настала смерть, тому вирішувати питання про доцільність або марність подальших дій по оживленню потерпілого та робити заключення про його смерть має право лише лікар.

Допомога потерпілому, що надається не спеціалістом, не повинна замінювати собою допомоги з боку медичного персоналу і повинна надаватися до прибуття лікаря; ця допомога повинна обмежуватися суворо визначеними видами: тимчасовою зупинкою кровотечі, перев’язкою рани або опіку, іммобілізацією перелому нерухомою пов’язкою, заходами по оживленню, переносом та перевезенням потерпілого.

Спосіб штучного дихання «рот у рот» полягає в тому, що той, хто надає допомогу, проводить видих з своїх легенів у легені потерпілого через спеціальний пристрій або безпосередньо у рот або ніс потерпілого.

Цей спосіб є відносно новий та найбільш ефективний, тому що кількість повітря, по поступає у легені потерпілого за один вдих, у 4 рази більше, ніж при інших способах штучного дихання. Крім того, при використанні цього способу штучного дихання забезпечується можливість контролю подання повітря у легені потерпілого по чітко видимому розширенню грудної клітини після кожного вдування повітря та наступному спаданню грудної клітки після завершення вдування внаслідок пасивного видиху повітря через дихальні шляхи назовні.

Пристрій для проведення штучного дихання складається з двох відрізків гумової або гнучкої пластмасової трубки діаметром 8-12 мм, довжиною 60 та 100 мм, що натягнуті на металеву або тверду пластмасову трубку довжиною 40 мм, та овального фланця, що вирізаний з щільної гуми. Фланець натягується на стики відрізків трубок, щільно стискаючи місця їх з’єднання.

Для проведення штучного дихання потерпілого слід покласти на спину, розкрити йому рота та після того, як з рота будуть видалені сторонні предмети та слиз (хусткою або кінцем сорочки), вкласти до нього трубку: дорослому — довгим кінцем, дитині (підлітку) — коротким. При цьому треба слідкувати за тим, щоб язик Потерпілого не запав назад та не перекрив дихальний шлях, та щоб встановлена у рот трубка потрапила до дихального горла, а не до харчоводу. Для того, щоб язик не запав, нижня щелепа потерпілого повинна бути трохи висунута вперед.

Для розкриття гортані слід закинути голову потерпілому назад, підклавши під потилицю одну руку, а другою рукою натиснути на лоба потерпілого так, щоб підборіддя опинилося на одній лінії з шиєю. При такому положенні голови просвіт горлянки та верхніх дихальних шляхів значно розширюється та забезпечується їх повна проходимість, що є основною умовою успіху штучного дихання за цим методом.

Для того, щоб поправити трубку у роті та направити її у дихальне горло, слід трохи посмикати вгору та донизу нижню щелепу потерпілого.

Потім, ставши на коліна над головою потерпілого, слід щільно притиснути до його губ фланець, а великими пальцями обох рук затиснути потерпілому ніс, для того, щоб повітря, що вдувається через пристрій, не виходило назовні повз легені. Зразу ж після цього той, хто надає допомогу, робить у трубку декілька сильних видихів та продовжує їх зі швидкістю біля 10-12 видихів у хвилину (кожні 5-6 секунд) до повного поновлення дихання потерпілого або до прибуття лікаря.

Для забезпечення вільного виходу повітря з легень потерпілого той, хто надає допомогу, після кожного вдування повинен звільнити рот та ніс потерпілого (не виймаючи при цьому з рота потерпілого трубки пристрою). При кожному вдуванні грудина потерпілого повинна розширюватися, а після звільнення рота та носа самостійно опускатися. Для забезпечення більш глибшого видиху можливо легким натиском на грудину допомогти виходу повітря з легенів потерпілого.

У процесі проведення штучного дихання той, хто надає допомогу, повинен слідкувати за тим, щоб повітря, яке він вдихає, потрапляло до легенів, а не до живота потерпілого. Якщо повітря потрапляє до живота, що може бути виявлено по відсутності розширення грудної клітки та по тому, що здувся живіт, треба швидким натисненням на верхню частину живота під діафрагмою витиснути повітря та встановити дихальну трубку у потрібне положення шляхом повторного переміщення вгору та донизу нижньої щелепи потерпілого. Після цього слід швидко відновити штучне дихання наведеним вище методом.

При відсутності на місці пригоди необхідного пристрою слід швидко відкрити потерпілому рота (способом, що наведений вище), видалити з нього сторонні предмети та слиз, запрокинути йому голову та відтягнути нижню щелепу. Після цього той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих та з силою видихає у рот потерпїлого. При вдуванні повітря той, хто надає допомогу, щільно притискує свого рота до обличчя потерпілого так, щоб якомога краще охопити своїм ротом весь рот потерпілого, а своїм обличчям затиснути йому ніс. Після цього той, хто надає допомогу, відкидається назад та робить новий вдих. У цей час грудна клітка потерпілого опускається, а він сам робить пасивний видих. Якщо потерпілий дорослий, видихати треба сильніше, а коли дитина — слабкіше.

При неможливості повного обхвату рота потерпілого слід робити йому штучне дихання з рота у ніс. При цьому рот потерпілого повинен бути щільно закритий. У малих дітей повітря вдувають у рот та у ніс, охопивши своїм ротом рот та ніс потерпілого.

Вдування повітря у рот або в ніс може проводитися через марлю, салфетку або носову хустинку, слідкуючи за тим, щоб при кожному вдуванні було достатнє розширення грудної клітки потерпілого.

При наявності апарата штучного дихання після проведення сеансу штучного дихання по способу «рот у рот» або «рот у ніс» можна перейти на штучне дихання за допомогою апарату.

При відновленні у потерпілого самостійного дихання деякий час слід продовжувати штучне дихання до повного приведення потерпілого у свідомість або до прибуття лікаря. У цьому випадку вдування повітря слід проводити одночасно з початком власного вдиху потерпілого.

При проведенні штучного дихання не можна також допускати охолодження потерпілого (не залишати його на сирій землі, на кам’яній, бетонній або металевій підлозі). Під потерпілого слід підкласти що-небудь тепле та укрити його зверху.

При відсутності у потерпілого пульсу можливі такі порушення діяльності серця:

•          різке ослаблення або навіть повне припинення скорочень серця, що буває наслідком тривалого знаходження потерпілого під дією струму, а також відсутності своєчасної допомоги у випадку первинного враження дихання;

•          виникнення під дією електричного струму неодночасних (фібрилярних) скорочень окремих груп серцевого м’яза, які не можуть забезпечити роботу серця як насоса, що жене кров до судин; такі скорочення під дією змінного струму великої сили виникають навіть при ‘короткочасному знаходженні потерпілого під напругою; у цьому випадку дихання деякий час після звільнення потерпілого від дії струму може ще продовжуватися, однак ефективність роботи серця при цьому відсутня.

Тому при відсутності у потерпілого пульсу для підтримання життєвої діяльності організму (для відновлення кровообігу) треба незалежно від того, що призвело до припинення роботи серця, одночасно з штучним диханням (вдування повітря) проводити зовнішній масаж серця. При цьому слід мати на увазі, що без правильної та своєчасної попередньої допомоги потерпілому до прибуття лікаря медична допомога може бути запізнілою та неефективною.

Зовнішній (непрямий) масаж проводиться шляхом ритмічних стиснень серця через передню стінку грудної клітки при натисканні на відносно рухому нижню частину грудини, позаду якої розташоване серце. При цьому серце притискується до хребта і кров з його порожнин витискується у кровоносні судини. Повторюючи натиснення з частотою 60-70 разів за хвилину, можна забезпечити достатній кровообіг у організмі при відсутності роботи серця.

Можливість такої імітації роботи серця з’являється внаслідок глибокої втрати тонусу (напруги) м’язів у вмираючого, внаслідок чого його грудна клітка стає більш рухливою та податливою, ніж у здорової людини.

Для проведення зовнішнього масажу серця слід покласти потерпілого спиною на тверду поверхню (на низький стіл, ослін або підлогу), зняти одяг з грудей, краватку, підтяжки та інші предмети одягу, що затрудняють дихання. Той, хто надає допомогу, повинен стати з правого або з лівого боку потерпілого та зайняти таке положення, при якому можливий більш-менш значний нахил над потерпілим. Якщо потерпілий лежить на столі, той, хто надає допомогу, повинен стати на низький стілець, а при розміщенні потерпілого на підлозі стати на коліна поряд з потерпілим. Той, хто надає допомогу, повинен визначити положення нижньої третини грудини, покласти на неї верхній край долоні розігнутої до кінця руки, а потім зверху руки покласти другу руку та натискати на грудну клітку потерпілого, трохи допомагаючи собі при цьому нахилом свого корпусу. Натискування слід проводити швидким поштовхом так, щоб посунути нижню частину грудини донизу у бік хребта на 3-4 см, а в огрядних людей — на 5-6 см. Зусилля при натисненні слід концентрувати на нижній частині грудини, яка внаслідок прикріплення її до хрящових закінчень нижніх ребер є рухомою. Верхня частина грудини прикріплена нерухомо до кісток ребер, тому при натисненні на неї може переломитися. Не слід натискати на закінчення нижніх ребер, бо це може привести до перелому. Ні в якому разі не можна натискати нижче краю грудної клітки (на м’які тканини), тому що можна пошкодити розміщені тут органи, у першу чергу печінку.

Натискання на грудину слід повторювати близько 1 разу за секунду. Після швидкого поштовху руки залишаються у тому ж положенні приблизно на одну третину секунди. Після цього руки слід зняти, чим звільнити грудну клітку від тиснення для того, щоб дати їй можливість розпрямитися. Це допомагає притоку крові з великих вен до серця та його заповненню кров’ю.

Для забезпечення організму достатньою кількістю кисню при відсутності роботи серця слід одночасно з масажем серця проводити і штучне дихання способом вдування повітря у легені потерпілого.

Через те, що натиснення на грудну клітку затрудняє її розширення при вдиху, вдування слід проводити між натисненнями або ж під час спеціальної паузи, яку треба передбачити через кожні 4-6 натискань на грудну клітку.

У випадку, якщо той, хто надає допомогу, не має помічника і повинен проводити штучне дихання та зовнішній масаж серця один, слід чергувати проведення цих операцій у такому порядку: після 2-3 глибоких вдувань у рот або у ніс потерпілого той, хто надає допомогу, проводить 4-6 натиснень на грудну клітку, потім знову робить 2-3 глибоких вдування та знову повторює 4-6 натиснень для масажу серця і так далі.

При наявності помічника один з тих, хто надає допомогу, з меншими знаннями у цьому питанні, повинен проводити штучне дихання шляхом вдування повітря як менш важку процедуру, а другий, більш досвідчений, проводить зовнішній масаж серця. При цьому вдування повітря слід проводити під час припинення натискування на грудну клітку або припиняючи масаж серця на час вдування (приблизно на 1 с).

При рівній кваліфікації осіб, що надають допомогу, бажано кожному з них проводити штучне дихання та зовнішній масаж серця,, змінюючи один одного через кожні 5-10 хв. Таке чергування менш стомлююче, ніж безперервне проведення однієї і тієї ж процедури, особливо масажу серця.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Розгром союзними арміями країн фашистського блоку в Другій світовій війні у величезній мірі вплинув на деколонізацію Африканського континенту. Тут також зіграли свою роль такі чинники, як зростання прогресивних сил у державах-метрополіях, здобуття незалежності багатьма країнами Азії, але головне — поява в середині 40-х — на початку 50-х років майже в усіх африканських країнах масових організацій корінного населення, які найголовнішим своїм завданням вважали боротьбу за одержання політичної незалежності. Першими такими організаціями були створені ще в 1944 р. Національні ради в Нігерії і Камеруні, а також Асоціація африканців Кенії.

Після закінчення Другої світової війни з’явились політичні партії у британських1 колоніях — Золотому Березі, Сьєрра-Леоне, Уганді, Танганьїці (Танзанії), Ньясаленді (Малаві), Північній Родезії (Замбія) та інших. У французьких колоніях національно-визвольний рух в 1946 р. об’єднався в Африканську демократичну лігу. На противагу цим організаціям за допомогою колоніальних властей були створені партії, організації та угруповання з числа, головним чином, родо-племенної аристократичної верхівки, які, відстоюючи свої привілеї, захищали інтереси колонізаторів.

Боротьба за незалежність у різних країнах Африки набула різноманітних форм. У більшості колоній це були демонстрації, страйки, акції громадської непокори, економічний бойкот товарів, що завозили з метрополій, тощо. У деяких країнах антиколоніальна боротьба відбувалась у збройній формі (повстання 1947-1948 pp. на Мадагаскарі, 1952-1956 pp. в Кенії, 1955 р. в Камеруні і т. ін.).

На Півночі Африки національна-визвольна боротьба мала ще більший розмах. Бурхливі антиколоніальні виступи в Єгипті 1945-1948 pp. і 1950-1951 pp. розхитали монархічний режим, що вже остаточно прогнив і тримався тільки на англійських багнетах. 23 липня 1952 р. в Єгипті стався державний переворот, що започаткував Липневу революцію. 18 червня 1953 р. тут було ліквідовано монархію. У 1956 р. Єгипет здійснив націоналізацію Суецького каналу. Провал англо-франко-ізраїльської агресії 1956 р. проти Єгипту ще більше зміцнив національно-демократичні сили в цій країні та в інших державах регіону. У тому ж 1956 р. англійці були змушені залишити Судан, а Франція визнала незалежність Марокко і Тунісу. У 1962 р. закінчилась перемогою народу Алжиру семирічна війна за незалежність, у якій загинуло 1,5 млн. людей. Війна в Алжирі завдала відчутного удару французьким колонізаторам і мала величезний вплив на боротьбу інших народів французької колоніальної імперії за незалежність.

У Тропічній Африці (південніше Сахари) першою країною, що розірвала ланцюги колоніалізму, був Золотий Берег. 6 березня 1957 р. він став незалежною державою від назвою Гана. Наступного, 1958 p., була проголошена незалежність Гвінейської Республіки. Виникнення незалежних держав у Тропічній Африці далі набуло швидких темпів.

Розпад колоніальної системи особливо посилився в 1960 p., який ООН проголосила «Роком Африки». Саме у цей рік на карті світу з’явилось 17 незалежних африканських держав: Конго (колишнє бельгійське), Конго (колишнє французьке),

Сенегал, Малі Дагомея (нині Бенін), Нігер, Верхня Вольта (нині Вуркіна Фасо), Берег Слонової Кістки (нині Кот д’Івуар), Чад, Габон, Центральноафриканська Республіка, Мавританія, Сомалі, Нігерія, Камерун, Того, Малагасійська Республіка (Мадагаскар). У 1961 р. політичну незалежність здобули Сьєрра-Леоне, Танганьїка (з 1964 р. після об’єднання з Занзібаром — Танзанія). У 1962 р. утворилась незалежні держави — Руанда, Бурунді і Уганда, в наступні роки незалежності домоглися Кенія (1963 p.), Гамбія (1965 p.), Ботсвана (1966 p.), Лесото, Свазіленд, Екваторіальна Гвінея (1968 p.).

В умовах зростання національно-визвольного руху на півдні Африки уряд Великої Британії в 1953 р. утворив так звану Федерацію Родезії та Ньясаленду (з Північної і Південної Родезії та Ньясаленду), щоб зміцнити колоніальний режим у цьому регіоні за допомогою європейських поселенців у Південній Родезії. Проте боротьба африканського населення Федерації змусила колонізаторів оголосити про її розпуск (грудень 1963 p.). У 1964 р. на території Ньясаленду виникла незалежна держава Малаві, а на території Північної Родезії — Замбія. Лише у Південній Родезії влада білої меншості у незаконно проголошеній нею так званій «Республіці Родезії» протрималась до 1979 p., коли [rkey]корінне африканське населення внаслідок впертої боротьби з колонізаторами здобуло перемогу. Виникла нова африканська країна — Зімбабве.

У 70-ті роки національно-визвольний рух в Африці домігся нових видатних перемог. Після Квітневої революції 1974 р. в Португалії, ще знищила фашистський режим Каетану в цій країні, було повалено португальську колоніальну імперію в Африці. Під ударами збройного партизанського руху отримали незалежність колишні португальські колонії — Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау, Острови Зеленого Мису та Сан-Томе і Принсіпі.

Останньою територією, що не мала незалежності від Швденно-Африканської Республіки (ПАР), була колишня німецька Південно-Західна Африка. Одержавши після Паризької мирної конференції мандат на управління цією територією, ПАР намагалася будь-за що залишити її у себе. Лише в 1989 p., під тиском національно-визвольного руху і вимог народів інших країн Африканського континенту, ПАР була змушена відступити. Утворилося ще одна незалежна африканська країна — Намібія.

Втім, завоювання політичної незалежності країнами Африки (зараз їх вже 56) ще не означає повної перемоги над колоніалізмом, бо останній намагається зберегти свої позиції в незалежних країнах у вигляді неоколоніалізму. Однією з форм неоколоніалізму є економічне поневолення країн, що звільнилися, наданням їм позик, кредитів, «допомоги», нерівноправними торгівельними зв’язками.

До того ж багато африканських країн, особливо у тропічній Африці, належать до найбідніших країн світу. Перед урядами молодих країн постають величезні труднощі, пов’язані з пошуками шляхів розвитку, подолання відсталості, політична нестабільність (перевороти, заколоти, громадянські війни, приклади — Гана, Уганда, Нігерія, Чад, Сьєрра-Леоне, Судан, Сомалі), трайбалізм (від англійського слова «трайбл» — плем’я, ворожнеча племен), що призводить до етнічних конфліктів (приклади в Руанді, Бурунді, Конго (столиця Кіншаса), Нігерії), міждержавні конфлікти через невизначеність кордонів ще за колоніальних часів (Алжир — Марокко, Малі — Буркіна Фасо, Уганда — Танзанія протягом 60-90 років XX ст.). До цього треба додати труднощі, з якими зіткнулися країни Африки, починаючи у 80-тих років XX ст. Це катастрофічне зростання заборгованості розвинутим країнам світу, економічне відставання від інших країн світу, яке чимдалі поглиблюється, особливо країн Тропічної Африки і, нарешті, голод у країнах, що лежать південніше Сахари — Ефіопія, Судан, Чад, Нігер, Малі, який продовжується друге десятиліття.

Вирішити ці проблеми самотужки кожна з африканських країн, звичайно, не може. Цього, як виявилося, не може зробить навіть Організація африканської єдності (ОАЄ). Проблема розвитку країн Африки на межі двох тисячоліть перетворилася в одну з найболючіших глобальних проблем людства, вирішити яку можна тільки за умов об’єднання зусиль усієї світої спільноти.

Україна — одна з країн, що в міру своїх можливостей допомагає державам Африки подолати тяжке становище, в якому деякі з них опинилися. Прикладом цього можуть служити дії українських миротворців у Ліберії та Сьєрра-Леоне, які під прапором ООН виконують в Африці дуже тяжку і складну, але вкрай потрібну для стабілізації політичної обстановки в цих країнах, місію.

Література:

• Новейшая история Африки. В 2-х томах./Под ред. В. Б. Луцкого. — М.: «Наука», 1989.
• Африка. Знциклопедический справочник. В двух томах. /Под ред. А. Гро-мьїко. — М., 1987.
• Всесвітня історія. 1939-2001 pp. Підручник для 11 класу загальної школи./ Під ред. Я. М. Бердичівського. — К.: «Генеза», 2002.

[/rkey]

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Почавшись у травні 1966 p., «культурна революція» в Китаї тривала більше 10-ти років. Вона порушила нормальний процес розвитку Китаю і завдала великої школи цій країні. «Культурна революція», що збентежила увесь світ, була започаткована Головою ЦК КПК Мао Цзедуном і здійснювалася під його керівництвом. Ідеї Мао Цзедуна про класову боротьбу у соціалістичному суспільстві виникли ще 1957 р. і одержали подальший розвиток після 10-го пленуму ЦК КПК 1962 р. Головною причиною «культурної революції» було те, що, як вважав Мао Цзедун, до партії, уряду, армії проникла велика кількість «представників буржуазії і контрреволюційних ревізіоністів».

Тільки розпочавши «культурну революцію», заявив Мао Цзедун, можна відвоювати владу, що її захопили «особи, які стоять при владі в партії і йдуть капіталістичним шляхом». Як згодом відмічалося у документах КПК, «Мао Цзедун значно зміцнив свій авторитет завдяки успіхам у соціалістичному будівництві. Порушуючи принцип колективного керівництва партією, він поставив себе над Центральним Комітетом КПК». «Контрреволюційні угрупування, на чолі з кар’єристами типу Лінь Бяо, Цзян Цін, Кан Шена та інші використали у своїх інтересах помилки Мао Цзедуна і роздули культ його особи для здійснення своїх злочинних намірів».

Історію «культурної революції» можна поділити на три етапи. Перший етап продовжувався з травня 1966 р. по квітень 1969 p., тобто від початку «культурної революції» до IX з’їзду КПК.

Безпосереднім приводом до початку «культурної революції» стала стаття у шанхайський газеті «Веньхуей бао» «Про нову історичну драму розжалування Хай Жуя» у листопаді 1965 р. Ця драма була написана У Ханем, заступником мера Пекіна, відомим в Китаї істориком, літератором і драматургом. Автор статті звинуватив У Ханя у спробі використати історичну драму для спростування звинувачень на адресу маршала Пен Дехуая, колишнього міністра оборони, який дав негативну оцінку «великому стрибку» і народним комунам. Наприкінці цієї статті було зазначено, що драма «є отруйною антисоціалістичною травою і тому вона шкідлива з літературної, історичної і філософської точок зору».

У травні 1966 р. на розширеному засідання Політбюро ЦК КПК було прийнято «Повідомлення 16 травня», в якому містилися основні ідеї Мао Цзедуна щодо «культурної революції». На цьому засідання було піддано нищівній критиці групу вищих керівників партії, уряду і армії, яких було знято зі своїх посад і названо «антипартійною клікою». Було створено так звану «групу у справах «культурної революції» на чолі з дружиною Мао Цзедуна Цзян Цін. Ця Група поступово замінила собою ЦК УПК і стала справжнім штабом «культурної революції».

У серпні 1966 р. Мао власноручно написав дацзибао (рукописний плакат) із закликом «Вогонь по штабах!», де оголошувалося, що в партії нібито існує буржуазний штаб». Всім було зрозуміло, що листівка була спрямована проти Голови КНП Лю Шаоці і Генерального секретаря ЦК КПК Ден Сяопіна. Тоді ж на Пленумі ЦК КПК було ухвалено рішення «Про велику пролетарську культурну революцію», що складалося з 16 тез, де основними завданнями «культурної революції» визначались боротьба проти тих, хто стоїть при владі і йде «капіталістичним шляхом», та їхнє усунення від важелів управління партійно-державним ; апаратом. Спадкоємцем Мао Цзєдуна був обраний Лінь Вяо, який, безперечно, [rkey]І став другою особою в країні після Мао. З цього моменту «культурна революція» : почала швидше розповсюджуватися в усьому Китаї, охоплюючи всі сфери життя ; китайського суспільства.

Впродовж 1966-1969 pp. 50 млн. хунвейбінів («червоні охоронці» — учні та ‘ студенти) і цзаофанів («бунтарі» — молоді робітники) віком від 14 до 25 років громили парткоми і органи державної влади, жорстоко, іноді по-звірячому розправляючись з їхніми керівниками, а також з адміністративними працівниками, представниками технічної та творчої інтелігенції. Китай перетворився у державу, де панувало повне безладдя і правив терор. Кількість людей, що постраждали від «культурної революції», становила 100 млн. осіб, були, зокрема, репресовані 20 членів Політбюро ЦК КПК, 97 членів ЦК КПК, сотні партійних і державних працівників провінційного рівня і десятки тисяч — повітового.

За сфабрикованими звинуваченнями голову держави Лю Шаоці було знято з його посади і заарештовано. Насильство ставало дедалі масовішим і жорстокішим внаслідок боротьби за владу вже між різними угрупуваннями хунвейбінів і цзаофанів. У такій ситуації в події втрутилася Народно-визвольна армія Китаю (НВАК). їй вдалося дещо стабілізувати становище в країні.

IX з’їзд КПК, що відбувся у квітні 1969 p., повністю схвалив і підтвердив теорію і практику «культурної революції». Лінь Вяо було оголошено офіційним спадкоємцем Мао Цзєдуна. Цзян Цін, Лінь Вяо та декілька їхніх прибічників увійшли до складу Політбюро ЦК КПСС, тим самим одержавши ще більшу владу.

Другий етап «культурної революції» (травень 1969 — серпень 1973 pp.). Головною подією цього періоду був політичний розгром Лінь Вяо та його нечисленних прибічників, яких звинуватили у підготовці державного перевороту з метою усунути Мао Цзєдуна від влади. Однак Мао за допомогою Прем’єра Державної ради КНР Чжоу Еньлая викрив заколотників. 13 вересня 1971 р. Лінь Вяо загинув у авіакатастрофі над територію Монголії. Не виключено, що він намагався втекти з Китаю.

Після інциденту 13 вересня всією поточною роботою в ЦК КПК займався Чжоу Еньлай. Він відновив на посадах деяких керівників, що переслідувалися ще на самому початку «культурної революції», зокрема Ден Сяопіна. Чжоу Еньлай провів величезну роботу щодо відновлення економіки, здіснення правильної політики по відношенню до інтелігенції і критиці насильницьких дій під час «культурної революції». Однак Цзян Цін та її прибічники рішуче виступали проти усіх цих заходів, охарактеризувавши їх як «правий уклін».

Третій етап. У серпні 1973 р. було проведено X з’їзд КПК. Він піддав критиці заколотницькі дії Лінь Вяо. Однак в цілому «культурну революцію» не було засуджено. Цзян Цін і троє її прихильників одержали посади у Постійному комітеті Політбюро ЦК КПК. Так утворилася так звана «банда чотирьох», або «четвірка», що складалася з Цзян Цін, Чжан Чуньцяо, Яо Веньюаня і Ван Хунвеня.

Після смерті Мао Цзєдуна, що сталася 9 вересня 1976 p., «четвірка» виріша-ла діяти, щоб захопити всю повноту влади в Китаї. Вони підробили заповіт Мао Цзєдуна, намагаючись виправдати юридично захоплення влади. Проте більшість членів ЦК КПК на чолі із законним спадкоємцем Мао Цзєдуна на посаді Голови КПК Хуа Гофеном виступили проти «четвірки», заарештувавши представників цього угруповання. Було покладено край десятиріччю заворушень, анархії і безмежного насильства, які буквально лихоманили Китай увесь цей період.

Як згодом відмічалося у «Постанові ЦК КПК про велику пролетарську культурну революцію» (1981 p.), «Культурна революція» не була і не могла бути революцією або соціально прогресивним явищем у будь-якому контексті. Вона була викликана зверху і нею особисто керував товариш Мао Цзедун. Цим скористались усякі контрреволюційні угруповання, щоб захопити владу». «Культурна революція» принесла незчисленні нещастя партії, державі і усьому багатонаціональному народу Китаю.

Література:

• 1.         Китайская Народная Республика. Справочник. 1989.
• 2.         Кредер А. А. Новейшая иетория. XX век. — М. разования России, 1996.
• 3.         Лазарее В. Я. «Культурная революция» в Китае — реакционньїй переворот, временная победа мелкобуржуазной контрреволюции. «Классовая борьба в КНР». — М.: Политиздат,
• 4.         Знциклопедия нового Китая. — М.: Прогресе, 1989.

[/rkey]

(Еще не оценили)

Загрузка...

Архип Іванович Куїнджі народився в сім’ї бідного маріупольського чоботаря, тож його дитинство було нелегким. Самотужки навчався живопису, а трохи згодом навчався в І. Айвазовського. До Академії мистецтв йому вдалося птрапити аж у 27 років від народження. Куїнджі вже був відомим живописцем-пейзажистом, коли напередодні конкурсу на Велику золоту медаль вирішив піти з Академії мистецтв. У 1875 року з великим ентузіазмом приєднується до Товариства передвижників і продовжує створювати нові полотна. Багато картин художника відтворюють природу України, зокрема, «Забуте село», «Чумацький тракт у Меліто-‘ полі», «Українська ніч», «Вечір на Україні», «Березовий гай», «Місячна ніч на Дніпрі», «Дніпро вранці», у них — широта задуму, декоративне відчуття, лаконізм живопису.

Перші картини, що з’явилися на виставці, — це «Забуте село», «Чумацький тракт у Мелітополі». Прозаїчні сюжети, мотиви безрадісного дня, напів-розвалені хати, смутні рівнини під похмурим небом — усе це диктувалось прагненням художника показати соціальний занепад.

Особливе враження справляла на глядачів картина «Місячна ніч на Дніпрі», у якій понад дві третини полотна займає небо, вкрите легенькими хмарами, а просторове сприйняття підкреслює величний рух Дніпра, що несе свою воду в безкінечність полів і лугів. Темний силует млина, що ледьвидніється в глибині, на тлі найсвітлішого місця водної гладіні ще більше підкреслює величність Всесвіту. Найбільше вражає ефект нічного освітлення. Свою карти-* ну художник показував на окремій виставці, в маленькій затемненій кімнаті, де з двох боків картина освітлювалась газовими лампами. В їх тремтливому освітленні полотно здавалось вікном, що його раптово відчинили у ніч, у природу і вражало своєю ілюзорністю. Картина викликала багато суперечок, домислів; навіть подейкували про те, що художник створив якусь «місячну» фарбу, котру тримає в секреті; інші стверджували, що майстер пише, дивлячись на світ через спеціально дібране кольорове скло, або що картина виконана не на звичайному полотні, а на перламутрі. Безсумнівним був той факт, що «Місячна ніч на Дніпрі» показала сучасникам вражаючу здатність художника помічати рідкісні, раптові риси рідної природи, це був не просто мистецький твір, а витвір людського генію, зверненого до майбутніх поколінь.

Можливі варіанти: «Що задано з літератури — передай Олею. Завтра буду в школі о восьмій». «Що задано з літератури? Передай Олею завтра. Буду в школі о восьмій».

224.     1. Був чудовий ранок. 2. На майдані пил спадає. 3. У повітрі пахло липовим цвітом. 4. Співають ідучи дівчата. 5. Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину.

Прості і складні речення:

1. Просте речення: Нове життя нового прагне слова. 2. Складне речення: Гаї шумлять — я слухаю. 3. Просте речення: Ми хочемо всю нашу землю вкрити квітучими садами. 4. Складне речення: Стало чутно, як видзвонює у тиші вода. 5. Просте речення: Жайворонок купався у свіжому ранковому повітрі.

1. Двоскладне, називне: Хата без хазяйки — сирота. 2. Двоскладне, узагаль

нено-особове: Хліб-сіль їж, а правду ріж. 3. Односкладні, називні: Зима. Кри

ниця, стук обмерзлого відра. 4. Односкладне, безособове: В повітрі тихо, хо

лодно і морозно. 5. Односкладне, означено-особове: Пам’ятаєш перший клас?

6.         Односкладне, неозначено-особове: Висунули мене кандидатом у депутати.

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

З політичних міркувань, а також з метою залюднення Прикубання Катерина II ЗО липня 1792 р. видала указ, що ним визначались землі «для осілості» Чорноморського козацького війська (створеного із запорозьких козаків після зруйнування Січі). Чорноморці заснували 42 курені (пізніше накинена царським урядом назва — станиця), які, крім Бережанського та Катеринівського, дістали такі самі иазвя, як і на Запоріжжі. В 1794 р. засновано м. Катерино-дар. Разом із родинами на Кубань переселилось майже 25 тис. чорноморців.

В подальшому людність на Кубані зростала за рахунок, переважно, козаків як з колишньої Гетьманщини, так і з Слобожанщини, а також колишніх запорожців і селян-утікачів, що їх приписували до козаків. Переважанням чоловічого населення зумовлене примусове переселення царським урядом на Кубань у 1832 р. кількох тисяч дівчат з Лівобережної України (3 атласу «Українці. Східна діаспора», К., 1993).

209. І. …З середини 1920-х pp. Почалося сплаяоване державою сільськогосподарське переселення на землі «колонізаційного фонду», покликане вирішити (вже соціалістичними методами) проблему аграрного перенаселення. Районами оселювання було визнано Далекий Схід, Сибір, Сахалін, Карельську АРСР. За 1926-1939 рр в ці регіони з України вибуло 2,8 млн. осіб. Натомість у республіку з інших районів СРСР було переселено понад 220 тис. осіб. Штучне перемішування народів важко пояснити чимось іншим, аніж намаганням створити імперію з однорідним зрусифікованим етносом, назва якому «єдиний радянський народ» (

Плекайте — ненаголошений є у корені слова, що перевіряється наголосом: плекати — плеканий. Святковим — відсутність апострофа після губного перед йотованим.

Апостроф вживається для роздільної вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного б, п, є, м, ф, якщо ці губні стоять: а) на початку кореня: І п’ять, в’юн, м’який; б) після голосного: здоров’я, риб’ячий, солов’ї; в) після р: черв’як, сурм’яний, арф’яр. В інших випадках апостроф не ставиться: свято, | цвях, тьмяний, мавпячий, морквяний.

У прислівнику пишеться стільки н, скільки їх було у прикметнику чи діє-

прикметнику, від якого утворено цей прислівник.         

Польові квіти (словосполучення); ростуть у полі (словосп.); чудовий ранок (словосп.); уранці прохолодно (словосп.); чай — напій (речення); чай у чашці (словосп.); діти читають (реч.); читання книжки (словосп.); жовте листя (словосп.); жовтіє листя (реч.).

Зв’язок узгодження: безглуздий чорний шматок (прикметники); цим питанням (займенник);

• питання прекрасне (прикметник).
• Зв’язок керування: лине в просторі (іменник з прийменником);
• метушаться без упину (іменник з прийменником);
• опанували природу (іменник);
• творять мистецтво (іменник);
• будують хмарочоси (іменник);
• мріють про рай (іменник з прийменником);
• питання для людини (іменник з прийменником).

1. План тексту у формі питальних речень:

1.         Який статус української мови за Основним законом?

2.         Чи побутує українська мова за межами України?

3.         Хто послуговується українською мовою в західній діаспорі?

4.         Що створено для функціонування української мови?

5.         Які проблеми постають перед східною українською діаспорою щодо української мови?

6.         Що стало поштовхом для піднесення етнічної свідомості українців східної діаспори?

7.         Яку саме політику проводить наша держава стосовно зміцнення зв’язків з нашими краянами за кордоном?

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

У ніч з 27 на 28 червня 1996 року відбулася історична подія, що ввійшла в новітню історію як «Конституційна ніч». Було прийнято нову Конституцію нашої держави. Для цього знадобився наполегливий тиск Президента країни, який заявив, що у випадку, якщо погоджений варіант проекту буде відкинуто, він винесе його в іншому варіанті на всенародний референдум. Історичне значення Конституції 1996 року полягає насамперед у тому, що в ній задекларовано намір України розвиватися на основі цінностей європейської цивілізації. Видатними центрами української науки стали створені в ХІХ столітті університети в Харкові, Києві, Львові, одесі, де закладалися основи вітчизняної наукової школи. Більшість українських учених присвячували себе дослідженням у галузі суспільних, природничих наук та медицини. На розвинутій математичній базі університетів проводили дослідження механіки М. остроградський та о. Ляпунов, фізики М. Шиллер та Л. Ман-дельштам, астроном Л. Струве, хімік М. Бе-кетов.

Подією історичного значення для України стало створення за наказом гетьмана Скоропадського в листопаді 1918 року Української академії наук (з 1994 року — Національна академія наук України — НАНУ). Першим президентом академії був видатний учений В. І. Вернадський.

Сьогодні НАНУ являє собою величезний науковий механізм, до складу якого входять 170 наукових закладів, у тому числі п’ять міжнародних. Тут проводяться розробки з матеріалознавства та механіки, кібернетики та фізики, клітинної біології та генної інженерії. Українським ученим належать видатні наукові досягнення в галузі космічної науки, захисту навколишнього середовища та екології.

Науковий потенціал України на світовому рівні традиційно є досить високим і конкурентоспроможним.

Промисловість України складають усі притаманні сучасній індустрії галузі з добре розвинутою інфраструктурою. якщо на початку ХХ століття істотна частина промислової продукції вироблялася кустарно-ремісничими підприємствами, то вже до 90-х років у країні було створено близько 300 галузей промислового виробництва, основними з яких є провідні галузі важкої промисловості — металургія, паливна промисловість та машинобудування.

У перші роки незалежності темпи їхнього розвитку загальмувалися через порушення партнерських взаємовідносин із підприємствами країн колишнього Радянського Союзу та, зокрема, Російської Федерації. однак незважаючи на всі труднощі перехідного періоду останніми роками українська промисловість зазнає істотних змін. У її численні галузі залучаються іноземні інвестиції. Нові спільні та приватизовані підприємства неухильно нарощують обсяги виробництва. особливо істотними ці зміни є в автомобілебудуванні, авіаційній та космічній промисловості.

 Перші в континентальній Європі еоМ (1950—1952 рр.) були розроблені академіком Української академії наук С. Лебедевим. У цілому під його керівництвом було створено 15 типів еоМ.

Метод введення в організм хворого «стволових клітин», узятих від ембріона, розроблений українськими ученими о. Кухарчуком та В. Сирманом, дасть змогу лікувати такі хвороби, як СНІД, лейкоз, паркінсонізм.

Почавши свій шлях від перших літальних апаратів І. Сикорського, українське літакобудування, очолюване А. Антоновим, створило цілий ряд унікальних літаків, серед яких є й призери міжнародних авіаса-лонів.

Запорізький технокомплекс

Запоріжжя — перший у світі технополіс, створений за комплексною схемою. тут сконцентровано найпотужніші металургійні, машинобудівні, енергетичні, гірничодобувні підприємства та численні науково-дослідні заклади.

то в «Мотор-січ» є одним із найпотужніших у світі виробників авіаційних двигунів. тут випускають мотори для таких авіаційних гігантів, як літаки «Мрія» та «руслан», а також для гелікоптерів Мі-26 та багатьох інших машин. Запорізький автомобілебудівний завод (Зат) -єдине в  країні  підприємство,  яке  має повний виробничий   цикл   виготовлення   автомобілів. партнерство з провідними світовими автомобілебудівними компаніями дозволило розпочати випуск автомобілів провідних світових марок, таких як Mersedes-Benz, Opel, Daewoo, Dacia.

Космічна держава

Запуск ракети-носія «Січ» з платформи в Чорному морі

Загальновизнаний великий внесок українських учених у розвиток світової космічної науки. на південному машинобудівному заводі в дніпропетровську сконструйовано та виготовлено більше 400 штучних супутників Землі. величезний внесок в освоєння космічного простору зробили такі видатні вчені країни, як с. коро-льов, в. Челомей, М. янгель, ю. кон-дратюк, в. Уткін.