Сочинения

(7голосов, средний: 4,00 out of 5)

Загрузка...

 «Я по засіку метений, я на яйцях печений, я від баби втік, я від діда втік, то й від тебе втечу!» Ці слова, мабуть, відомі всім українським дітям. Цю пісеньку постійно співає в улюбленій багатьма українській народній казці -«Колобок» головний персонаж — Колобок, який втік від діда, від баби, від зайчика, вовка, ведмедя.

Не зміг втекти тільки від хитрої лисиці, яка його з’їла. А подарувала цю казку багатьом поколінням дітей відома українська письменниця Олена Пчілка. Вона записала її за народним переказом.

Справжнє ім’я письменниці Ольга Петрівна Драгоманова (Косач). Вона народилася 29 липня 1849 року у місті Гадячі, що на Полтавщині. Походила зі славетного роду Драгоманових. її предки перебували на дипломатичній службі у Богдана Хмельницького, зробили значний внесок у розвиток української культури.

Батько письменниці був освіченою людиною, мав юридичну освіту, захоплювався літературою, писав вірші, оповідання, збирав народну творчість. Дітей у родині Драгоманових змалку привчали шанувати природу, любити мистецтво, з повагою ставитися до українських традицій. До всього народного, національного у сім’ї Драгоманових ставилися дуже шанобливо, любили співати українські пісні. Мати майбутньої письменниці мала гарний голос і знала безліч пісень.

Початкову освіту Олена Пчілка здобула вдома під керівництвом батьків. Потім, як годилося в ті часи в родинах із достатком, її віддали на навчання до Київського пансіону шляхетних дівчат.

Під час навчання у Києві, завдяки своєму братові Михайлу, вона спілкувалася з відомими в Україні людьми: композитором Миколою Лисенком, письменником Михайлом Старицьким, іншими представниками української інтелігенції.

Олена Пчілка рано почала займатися громадською роботою, літературною і видавничою діяльністю, брала участь у підготовці випусків альманахів «Рада», «Перший вінок». Вірші й оповідання письменниці друкувалися в українському журналі «Зоря». Власні твори і своє життя вона присвятила боротьбі за українське слово, за збереження народних основ у вихованні дітей. Олена Пчілка зробила великий внесок у збереження і відродження національної культури. Український народ не завжди мав право говорити, писати, друкувати книжки рідною мовою. Діяла заборона на викладання рідної мови у школах. Письменниця не боялася йти проти настанов тодішньої влади. Вона неодноразово зверталася з вимогою скасувати заборону на друк і викладання в школах українською мовою.

Олена Пчілка вважала, що діти — це скарб, надія, це — молода Україна. Протягом свого життя вона багато працювала для того, аби маленькі українці не виростали перевертнями, вміли шанувати своє, рідне.

Багато віршів, оповідань, байок написала Олена Пчілка. В них вона вмілою рукою митця змалювала неповторний світ дитинства. В її творах оживають і починають говорити дерева, розмовляють тварини і птахи. До речі, письменниця працювала не тільки над творами для дітей. Вона також була визначним вченим-літературознавцем, етнографом, фольклористом, записувала і літературно обробляла народні перекази. її перу належать такі праці, як «Українські колядки», «Український народнийорнамент», «Українські народні легенди останніхроків».

Не завжди доля була милостивою до цієї жінки. Життєвий і літературний шлях Олени Пчілки позначений життєвими трагедіями і роками забуття. їй довелося пережити ранню смерть своєї талановитої доньки, відомої української письменниці Лесі Українки. Зазнала вона переслідувань у роки сталінських репресій. Не стало Олени Пчілки 4 жовтня 1930 року.

Сьогодні творчість талановитої письменниці повертається із забуття. Довгий період за радянських часівого часу про неї не писали, не друкували творів, намагалися взагалі викреслити ім’я Олени Пчілки з пам’яті українців. Тільки тоді, коли Україна стала незалежною, почали видавати її книги, шанувати пам’ять про цю талановиту людину, як належить.

(7голосов, средний: 4,43 out of 5)

Загрузка...

Героїчну сторінку в історії України вписали запорозькі козаки. Вони — славні сини нашої Батьківщини, які боронили її землі і народ від ворога. Про сміливість козаків складали легенди, перекази, пісні. В одній з давніх легенд розповідається, як оточені зусібіч ворогами гинули козаки. Жоден з них не мдався без бою.

Врешті залишився один-єдиний запорожець, який кілька годин нідважно чинив опір польським воякам. Він знайшов на болотяному озері човна, прикрився його бортом від куль і так боронився. Коли витратив весь порох, схопив косу і відбивався нею. Козак був прошитий кулями, але не здавався.

Польського короля так вразила хоробрість запорожця, що він пообіцяв подарувати козакові життя, якщо той складе зброю. Але козак не це гордо відповів, що про життя він вже не думає, а вмерти хоче, як справжній воїн.

У легенді розповідається, що ніби трапилося це під час Берестецької битви. під Берестечком, і в інших військових кампаніях запорізькі козаки завжди виявляли чудеса хоробрості та мудрості. Якраз до таких гордих і сміливих козаків потрапляє герой повісті Івана Нечуя-Левицького «Запорожці» лоцман Карпо Летючий. Ми розуміємо, що він подорожує уявною фантастичною Запорізькою Січчю. Однак Запорозька Січ і справді могла б стати такою гарною і квітучою, якби не була зруйнована і не вигнали козаків з їх рідної землі.

Автор зображує козаків людьми, яким завжди дорогим було все, що пов’язане зУкраїною. Дізнавшись, що Карпо — їх земляк, гетьманцієїчарівної Січі готовий так міцно обійняти його від щирого серця, що боїться задушити в цих обіймах.

Козаки люблять свою Україну, але їм боляче за те, що коїться з нею. Як гірко їм чути, що зовсім іншим життям почала жити Батьківщина. Вже нічого визначного, геройського в ній не відбувається. Про козацьку вольницю мало хто в народі пам’ятає. Не розповідають про звитяги козаків ні ченці, ні вчені люди. Хіба що іноді старі кобзарі згадують про давні походи.

Не стало в Україні Запорізької Січі та хоробрих козаків, але ворогів залишилося доволі. А як від того людям ведеться, сказати важко, бо ж немає їм із чим порівняти свого життя. Не пам’ятає народ кращих часів. Тому, стривожені розповіддю Карпа Летючого, поспішають козаки до церкви, щоб у Бога запитати, що ж робити в цій скруті, та помолитися за Україну.

Козацька тривога за долю рідного краю не випадкова. Адже йдеться про важливу для нації річ: втрату історичної пам’яті. Хоч і сміливим зображує автор потомка запорожців Карпа Летючого, але не такий він відважний, як давні козаки. Та й зі слів Карпа можна зрозуміти, що мало згадок залишилося в народі про славних його синів, запорозьких козаків, мудрих гетьманів, які скеровували походи запорожців. Тобто, народ втрачає пам’ять про своє славне минуле, без якої своє майбутнє втрачає будь-який народ. Від пробудження цієї пам’яті залежить, чи розквітне наша земля так, як дивна Запорізька Січ у творі Івана Нечуя-Левицького.

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Я люблю птахів, із задоволенням спостерігаю за ними. Найбільше мені подобаються снігурі — казково красиві птахи. Якось побачив снігурів на горобині, І мені спало на думку зробити власного снігура і причепити його на гілочку. Що ж І цього вийде? Стояла глибока осінь. Листя майже облетіло. Стих пташиний хор. Раніше в кронах дерев, що ростуть на проспекті, птахи улаштовували розспіви, радували перехожих своїм гомоном. А зараз на проспекті переважають гудки та шум автомобілів і брязкіт трамваїв.

Недалеко від нашої семиповерхівки росте розкішна горобина. Вона давно вже

 скинула листя, і лише соковиті пишні грона ягід полум’яніють у сонячні та хмурі дні.

Одного разу, повертаючись зі школи, я звернув увагу на нашу горобину. З кро ни дерева чувся звук, схожий на стогін, паче кликали на допомогу. Тихенько-‘Я хенько я пішов на цей звук, і мені відкрилася незвичайна картина: гілки горобини були вкриті казковими птахами, що сиділи нерухомо, наче заворожені. Поважні, надуті, з яскраво-червоними грудками, у синювато-чорних капелюшках, з бліЯ кучими чорними крилами, інші — з сірувато-блакитними грудками, вони майжі причарували мене. Я впізнав у цих ошатних птахах снігурів. Батько колись розио» відав, що святкове оперення зовсім не гармонує з вдачею цих малорухомих, ЛЯ кливих і нетовариських птахів.

Коли я підійшов ближче, снігурі знялись і полетіли. Додому я повернувся понурий і збентежений.

—        Щось трапилося? — запитав дідусь. — Кажи, допоможу.

—        Та ні, нічого. Снігурів налякав, — додав я. — А вони такі красиві!

—        Ми, Олеже, зараз свого снігура зробимо.

Після вечері ми з дідусем засіли в його кімнаті. Він чудовий різьбяр і тонкощі: свого ремесла вчить мене. Ми разом зробили дерев’яного снігура. Я розмалюна птаха у святкові кольори, подивився на цього красеня і сказав:

—        Діду, а давай повісимо снігура на гілочку отієї горобини, що росте біля Щ динку на проспекті.

—        Ну що ж, спробуй. Заодно можеш поспостерігати, як справжні снігурі ші ставляться до твого, штучного.

Ну й дідусь у мене! Вигадає щось, запропонує, і я вже спокій втратив.

Не став я чекати наступного дня. Увечері вийшов з дому. Падав перший сніг, повільно, наче неохоче. Було тихо. Зрідка проносилися автомобілі. Я підійшов я горобини і повісив на гілочку нашого з дідусем птаха. Зітхнув і повернувся дЯ дому.

За кілька днів, проходячи повз горобину, я зупинився. На верхній гілці, саме над тією, де «сидів» мій снігур, я знову побачив зграйку ошатних птахів. Однії із них стрімко підлетів до мого, дзьобнув й гайнув до своїх. Знайомився, чи щЛ Я вирішив почекати, що ж ще вони зроблять? Не дочекався і пішов додому. МІЙ дерев’яний снігур, зроблений з такою любов’ю разом з дідусем, буде вірним горЯ бині і привертатиме увагу і перехожих, і птахів.

(Еще не оценили)

Загрузка...

У нашому під’їзді дев’ятиповерхового будинку на першому поверсі цілих три рили поштових скриньок —. по скриньці на кожну квартиру. Я люблю дивитися, нк поштар спритно розкладає по скриньках кореспонденції. Довго біля скринь не римується. Лічені сім’ї передплачують газети, рідко хто одержує листи — дедалі більше люди телефонують одне одному — отак і спілкуються. Земля оплутана мміесронними дротами, а тут ще з’явився мобільний зв’язок — не до листів. А у газет суперник свій — радіо, телебачення, Інтернет.

А бувають дні, коли всі поштові скриньки заповнені — це рахунки за комунальні послуги.

Мої батьки розповідали, що був час, коли поштар надривався під вагою пош-іарської сумки, заповненої газетами та журналами. Поштар приносив газети пранці і ввечері, залежно від часу виходу видання. Чому ж люди так охолонули до і.пет? Невже не цікаво взяти в руки щойно надрукований примірник і знайти в газеті щось важливе для себе?

Мені здається, що газета має бути в кожній родині.

По-перше, коли тримаєш у руках газету, здається, що вона надрукована саме мли тебе. Саме для тебе збирали новини журналісти, і поштар ніс газету у твій дім теж саме для тебе.

По-друге, газета надрукована на папері, і ти зможеш її зберігати у себе, як у бібліотеці, на відміну від новин, почутих по радіо.

По-третє, газета мас особливу енергетику, тому що скільки людей тримали її, перш ніж вона потрапила до твоєї поштової скриньки. Але найголовніше: газету і творено для читання. Сподіваюсь, не треба пояснювати, чому корисно й важли-ио читати?

У нашій сім’ї зберігаються декілька газетних примірників ще минулого століття. Це вже реліквія.

(Еще не оценили)

Загрузка...

З приводу вихідного дня у службовому приміщенні було тихо, безлюдно. Щ дверима одного з кабінетів лунали голоси. Там обговорювали дуже важливе пЛ тання: де Частка, Прийменник й Сполучник проведуть час: у лісі, на річці абеЯ зоопарку. Треба ж і Службовим Частинам мови колись відпочити, не лише прач цювати. Серед них вперше на збори запросили Вигука — хоч і відділився, прсЙ те ж свій.

• —        Мої вітання, добродії, здорові будьте! Спасибі, шо запросили, а то весь час сам по собі.
• —        Будьте й ви здорові! Ви у нас унікальне явище. До Сполучників вас не зеіі рахуєш.
• —        До нас, Прийменників, мабуть, теж.
• —        Про Прийменників й поготів. Ви такі важливі й поважні. Звісно, знаєтеся Іменниками та Займенниками.
• —        Виходить, моя справа кепська. Ех, як прикро!
• —        Та ні, навпаки! Сьогодні ми відпочиваємо, і нас ніхто не розшукуватиме.
• —        Вибачте, але без мене, безперечно, можна обійтися.
• —        Не думаю, шановний Вигуку. Без вас люди перестануть бути ввічливими. І
• —        О! Адже тільки на один день!
• —        Отакої! Не можна допустити жодного дня без слів «спасибі», «будь ласка’*! «бувайте здорові», «привіт», «даруйте».
• —        Як і без нас, любий Сполучнику. Ви йдете з нами, люб’язний Вигуку?
• —        Спасибі! Здорово! Звісно, йду.
• —        Отже до зоопарку?
• —        Ой-ой, мені страшно!
• —        Там усі мешканці у вольєрах та клітках.
• —        Що ж, треба поспішати. Довго без нас пані Граматика залишатися не по винна.
• …Увечері всі задоволені розходилися по своїх кабінетах. З-за дверей кабіие Вигуку до півночі чулися скрикування:
• —        Жах!.. Ой лишенько!.. Ось тобі на!.. Ха-ха-ха!.. Ну й ну!..
• Діалог з тополею (твір за поданим сюжетом)
• Росте у дворі тополя. Коли і ким посаджена? Невідомо. Але комусь вона за жає: Начебто дерево, але й у нього своє життя, свої інтереси, свої примхи. Одн разу до дерева підійшов хлопчик.
• —        Будь здорова, тополе! Те, що ти тополя, я знаю, і не проста — пірамідаль У тебе красивий світлий стовбур. Ти висока, велична.
• —        А ти хто?
• —        Я учень 7-А, моє ім’я Антон.
• —        Ти щось хотів? У тебе до мене є питання?
• —        Мені хотілося б дізнатися, хто посадив тебе у нашому дворі і коли.
• —        Це було давно, років сорок тому. У другому під’їзді мешкали двоє друзів. У рік закінчення школи вони посадили мене, огородили невисоким штахетником. Поливали мене, охороняли. Я була такою кволою.
• —        Навіть важко в це повірити, що ти була кволою. Он яка красуня! А стовбур біля підніжжя й не обхопити. І тіні даєш багато. У спеку так приємно під тобою стояти. А ті хлопці, що посадили тебе, навідують хоч зрідка?
• —        Ні, вони, мабуть, кудись поїхали, бо я їх не бачила більше у цьому будинку. Але одного разу мене захотіли позбутися. Й таке було.
• —        Як же можна згубити таке гігантське дерево?
• —        Тут, на жаль, якісь заповзятливі люди намітили місце для автостоянки. Ось І іадумали мене спиляти. Спасибі мешканцям двору, захистили. Навіть телевізійників викликали, мітинг улаштували.
• —        Це добре. У твоїй кроні щоденні мітинги. Скільки птахів гомонить без утоми.
• —        Трапляється, й б’ються, особливо сороки, ніяк не дійдуть згоди між собою.
• —        А тобі які птахи більше подобаються?
• —        Дятел. Він прилітає лікувати мене. А ще люблю спостерігати за ластівками. Але вони ніколи не сідають на мої гілки — дуже зайняті, ніколи їм сидіти.
• —        А яка пора року тобі, люба тополе, більш до вподоби?
• —        Мені приємна будь-яка пора року, кожна по-своєму цікава.
• —        Давай, тополе, дружити. Я до тебе приходитиму часто.

(2голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

У великій кімнаті нашої квартири є заповітний куточок. Там стоїть книжкоі ва шафа. Дві полиці її займають не книжки, а писанки. Це оздоблені візерунка-! ми яйця. Розписуванням яєць захоплюється моя мама. За фахом вона вчителька, а виготовлення писанок — це ще одна її улюблена справа. Мама вивчала, як ро бляться писанки, у Подніпров’ї, на Слобожанщині, на Поліссі, на Гуцульшині На Слобожанщині, наприклад, поширені крапанки, на Поділлі — так звані непелькові писанки. Найцікавіші орнаментальні мотиви притаманні гуцульським і писанкам.

Мама оволоділа технікою виготовлення писанок різних куточків країни. ПцІ санки вона робить навесні, перед Великоднем. Яйця фарбує в один або кілька ко- льорів. Орнаментує шкаралупу воском або наклеює шматочки кольорового паперу, фольги, тканини. Мама виготовляє писанки і для себе, і дарує знайомим.

Наша квартира нагадує музей писанкарства. Як розповідає мама, в Україні; силився інтерес до народного мистецтва й національної культури, відновилося  писанкарство.

Виготовлення писанок — дуже тонка робота. Для того, щоб над яйцем почати працювати, його треба підготувати в особливий спосіб. У шкаралупі робиться то«і ненький прокол, крізь утворений отвір вилучається вміст яйця. Лише потім починається робота художника, майстра. Як каже мама, писанка єднає нас з традицієн минулого. Українська писанка в світі є символом нашого народу.

Для мене справжнє свято починається тоді, коли мама береться за виготовлеиня писанки. Вона змінюється, стає справжньою красунею. її світлі очі блищать, на шоках з’являється рум’янець. Вона схиляє голову над своїм витвором, непокірливий каштановий локон спадає на її високий лоб. Закусивши нижню губу, воні, зосереджується на роботі і наче молодіє.

(Еще не оценили)

Загрузка...

   У нашому 7-Б є хлопчик з цікавим прізвищем — Черевичкін, а звуть — Віталій. Ми дружимо. Разом ходимо до школи, разом повертаємось, допомагаємо один одному з уроками, разом проводимо вихідні. Віталій старший від мене на півроку. Він — серйозна людина. Допомагає батькові, який ремонтує взуття. Якось так вийшло, що його прізвище відповідає сімейному ремеслу. Як розповідав друг, взуття шили і його дід, і прадід, і прапрадід, а ось тепер батько відкрив свою майстерню. Може, звідси його прізвище бере свою історію. У класі Віталія підколюють по-доброму, по-дружньому. Одна з щ чаток запитала якось, чи не пошиє він їй диво-черевички, схожі на ті, шо взяв імператриці гоголівський Вакула для своєї Оксани. Віталій відповів, що в ньогя ще не вийде, але батько пошиє черевики значно кращі за ті.

Мені стало цікаво, як вони — син і батько Черевичкіни — працюють, і одного разу я зайшов до них у майстерню.

Раніше я ніколи не бачив друга таким зосередженим. Він був увесь у роботИ На його стрункій хлопчачій постаті добре сидів фартух. Віталій був у футболці І темно-синіх джинсах. На ногах — кросівки, у яких він ходив до школи. Світле волосся закривала спортивна кепка. Волосся у Віталія довге, і тому воно заважало; йому в роботі, а така кепочка і практична, і надає вигляду ділової людини.

Побачивши мене, друг широко посміхнувся, і його зелені очі заіскрилися Я вперше побачив, що мій друг має правильні риси обличчя. Невеликий ніс, леді припухлі губи, на лівій щоці родимка. Його довгі пальці рухалися під час роботі спритно, як у музиканта. Видно було, що ця робота для нього звична і йому по4 добається відчувати себе нарівні з батьком.

Я мимоволі милувався своїм другом.

—        Ну, а Даші Мельник ти, Віталію, пошиєш черевички?

—        Як закохаюсь, може, й пошию…

(Еще не оценили)

Загрузка...

1. Який літературно-мистецький напрям став визначальним в останню третину XX ст? Відповідь: Постмодернізм.
2. Назвіть європейських письменників-постмодерністів та найпопулярніший жанр постмодерністської літератури. Відповідь: У. Еко, П. Зюскінд, К. Рансмайр. Роман.
3. Які образи-поняття є наскрізними у ліриці Йосипа Бродського? Відповідь: Нуль, порожнеча, безодня, небуття, ніщо.

4. Хто з поетів Срібної доби відіграв надзвичайно важливу роль у формуванні мистецьких поглядів Йосипа Бродського? Відповідь: Анна Ахматова.
5. Хто є,автором висловлювання: «Незалежно від того, с, людина письменником або читачем, завдання її полягає насамперед у тому, аби прожити своє власне, не нав’язане або запропоноване ззовні життя, навіть якщо воно видається и иіішляхетнішим»?Відповідь: !?. Вродський.
6. Який період з культури минулого був найближчий Й. Бродському і знайшов відображення у його творчості? Відповідь: Античний.
7. У якому столітті відбувається дія роману Патріка Зюскінда «Запахи»? Де народився головний герой твору Жан Ґренуй? Відповідь: У XVIII ст. У Парижі, на базарі.
8. Як пізнавав світ Ґренуй? Які поняття він ніяк не міг і ісягнути? Відповідь: За допомогою запахів, нюху. Абстрактні ПОНЯТТІ Відповідь: право, совість, радість, подяка.

9. Що вирізняло Ґренуя серед усіх молодих людей, відчужувало від суспільства і водночас виокремлювало його? Відповідь: Відсутність власного запаху.
10. Яку мету ставить перед собою Ґренуй? Куди він прийшов помирати? Відповідь: Хотів стати всемогутнім богом Запаху і володіти серцями людей. На кладовище.
11. Провідними ознаками якого літературного напрямку є тотальне висміювання, гра з «чужим» текстом, суміш різноманітних стилів, використання елементів масової літератури? Відповідь: Постмодерністського.
12. У чому трагедія Ґренуя? Відповідь: Ненавидячи людей, він прагнув їхньої любові, хотів відчути себе людиною.

(Еще не оценили)

Загрузка...

1. Який літературно-мистецький напрям став визначальним в останню третину XX ст? Відповідь: Постмодернізм.
2. Назвіть європейських письменників-постмодерністів та найпопулярніший жанр постмодерністської літератури. Відповідь: У. Еко, П. Зюскінд, К. Рансмайр. Роман.
3. Які образи-поняття є наскрізними в ліриці Йосипа Бродського?Відповідь: Нуль, порожнеча, безодня, небуття, ніщо.

4. Хто з поетів Срібної доби відіграв надзвичайно важливу роль у становленні, формуванні мистецьких поглядів Йосипа Бродського? Відповідь: Анна Ахматова.
5. Хто є автором такого висловлювання: «Незалежно від того, є людина письменником або читачем, завдання її полягає насамперед у тому, аби прожити своє власне, не нав’язане або запропоноване ззовні життя, навіть якщо воно видається найшляхетнішим»?Відповідь: 1?. Бродський.

6. Який період з культури минулого був найближчий Й. Бродському і знайшов відображення у його творчості? Відповідь: Античний.
7. Персонажів якого твору знаходить у глухому провінційному містечку Томи молодий римлянин Котт? Відповідь: «Метаморфози» Овідія.
8. Як саме у романі «Останній світ» К. Рансмайр створює «специфічне позачасове тло, яке руйнує традиційні уявлення про історичний прогрес і поступальний рух історії від минулого до майбутнього»? Відповідь: Стирає межу між давниною і сучасністю.
9. Чому поет Котт, сподіваючись на зустріч зі своїм старшим товаришем Публієм Овідієм Назоном, вирушає саме до міста Томи? Відповідь: Тут Овідій був у засланні.
10. Якого символічного значення набуває містечко Томи у романі К. Рансмайра «Останній світ»? Відповідь: Томи — це модель світу, його кінець. «Край сподіванням, бажанням, надіям».
11. Які незвичні, шокуючі, несумісні з античною культурою і побутом деталі, речі з’являються в описах імператорського Риму в романі «Останній світ»? Відповідь: Кінозірка, телефон, мікрофон, бульварна газета і т. д.

12. Хто з героїв роману «Останній світ» у фіналі твору «невразливим камінчиком скотився зі схилів, бакланом шугнув над спіненими гребенями прибою чи пурпуровим мохом, переможно примостився десь на рештках угрузлих у землю міських мурів»? Відповідь: Овідій.

(4голосов, средний: 3,25 out of 5)

Загрузка...

1. Назвіть видатні досягнення західного театру у перші нтнліття після Другої світової війни. Відповідь: Інтелектуальна і притча і «театр абсурду».
2. Назвіть літераторів, що у своїх драмах-притчах «прагнули представити універсальні моделі духовного й морального життя людини та суспільства». Відповідь: М. Фріш та Ф. Дюррєнматт.
3. Назвіть найяскравіших представників абсурдистської драми. Відповідь: Е. Йонеско, С. Беккет.

4.»Жодних ідей, — заявляв Ежен Йонеско. — Позначати словами, які нічого не говорять, речі, про які нічого не можна сказати». Якими епітетами характеризував свій театр Ежен Йонеско? Відповідь: «Антиреалістичний», «антиідеологічний»‘.
5. Назвіть відомі вам твори Ежена Йонеско. Відповідь: П’єси «Жертва обв’язку», «Урок», роман «Самотній».
6. Який модерністський твір, за словами Ежена Йонеско, став для нього літературним чинником, що вплинув на художню своєрідність п’єси «Носороги» 1 Відповідь: «Перевтілення» Фран-ца Цафки.
7. Що дало поштовх, надихнуло Ежена Йонеско на створення драми «Носороги»? Відповідь: Враження від демонстрації нацистів на чолі з Гітлером.
8. Як у драмі Ежена Йонеско люди ставляться до свого перетворення на носорогів? Відповідь: Як до абсолютно нормального явища.
9. Назвіть персонажа п’єси Ежена Йонеско, що не «оносо-рожився», а залишився людиною. Кого з героїв драми йому протиставлено? Відповідь: Беранже. Жана.

10. Найвищим виявом чого є бунт Беранже, що протистоїть «оносороженій» масі?Відповідь: Людяності.
11. Що втрачають люди, «оносорожуючись»? Відповідь: Усі моральні цінності, сенс життя.

12. Хто є автором висловлювання: «Носороги» — звичайно, антифашистська п’єса, однак це ще й п’єса, спрямована проти всіх видів колективної істерії і проти тих епідемій, що вбираються в шати різноманітних ідей та розумності, залишаючись при цьому небезпечними епідемічними захворюваннями»? Відповідь: Ежен Йонеско.