Край села стояла хата поганенька, а в ній жив селянин із жінкою та дитиною. На весну зовсім у селянина не стало хліба. Тижнів зо три позичками жили, а тепер уже хто його знає, як і жити — ніхто й позичати не став. Раяла Петрові до пана піти, найнятися. Пішов на сусідній хутір — не взяли: і так багато, кажуть, наймитів. До другого пана пішов, той глянув, що в Петра одежа — лата на латі, подумав, що гольтіпака, пройдисвіт якийсь, — не схотів і говорити. Прийшов Петро в ратушу, увійшов, перехрестився: «Здорові, з середою!» — сказав і став біля порога. Староста, бачивши, що Петрові чогось треба, став сам питатися:
-А чого тобі, Петре? ‘Підійшов Петро ближче, вклонився.
— Не положіть гніва, прийшов оце до вас… От уже третій день, мало що й ївши, сидимо… Сьогодні й крихти в роті не було, і борошна нема… Чи не дозволили б з гамазеїв хоч мішечок дати?.. Глянув на його староста та й засміявся.
— Ге, хлопче! Цього ми не можемо своєю волею зробити, на
це дозвіл од начальства треба.
— Та я віддав би скоро, ось тільки б заробив, так і віддав би… Писар зовсім розсердився:
— Та кажуть же тобі, що ні!
Пішов Петро з ратуші. Та й обняла Петра злість; така злість у його в серці заворушилася відразу на старосту, що й не сказати. По двору блукає, а думка не кида: «Не вмирати ж із голоду! Моє ж добро, не чиє там, бо й я ж туди зсипав, а тепер, як мені їсти нічого, так дати не можна! Ну, так я ж у вас не прохатиму! Я й сам без вас візьму!» Діждався Петро півночі, одягнувся, узяв з собою три мішки й свердел та й пішов до гамазеїв. «Може, вернутися?.. А завтра знову будемо без хліба!.. Ні вже — піду!» Щороку зсипавши зерно в засіки, знав, з якого воно боку. Просвердлив дірку. Зерно сипнуло. Трусячись, як у пропасниці, Петро понасипав усі три мішки.
Нікому й на думку не спало, що можна було вкрасти хліб із замкненої гамазеї. Та й крадіжка була невеличка, то не дуже й помітна. Та тільки тут трошки пособила доля. У сусіднього пана Петро впрохавсь у найми. Дома злидні зосталися злиднями, але й те хвалити бога, що хоч голодні не сиділи. А про крадіжку й досі не чуть було нічого. Але Петро не заспокоївся. Він давно вже згубив свій спокій.
Дума по думі минали в Петровій голові, все чорні, непривітні думи. Раз, серед ночі, у нього промайнуло в голові: признатися? в острог замкнуть… Там зі злодіями, з розбійниками^.. А хіба він сам не злодій? Ну й нехай у пута закують, поведуть… Петро тихо йшов до волості. Він і сам не пам’ятав, як протовпився проміж людей. Він зняв шапку й почав:
-Люди добрі!. Петрові перехопило дух, він ледве дихав.
— Люди добрі! Простіть мені, бо я злодій! Я вкрав з гамазеї…
І те промовивши, він упав до ніг громаді. Громада ледве зрозуміла, за віщо Петро зве себе злодієм, бо нікому й на думку не спало, що з гамазеї вкрадено. Писар звелів був арештувати Петра, та громада не дала:
— Це наше добро, наш: і суд, — гукали люди.
Але громада нічого не зробила Петрові. Він повернув три повних мішки хліба. І немов удруге на світ народився тоді. Громада не розумом, а якось серцем почула, як Петро міг дійти до такого діла, і ніхто більше не згадував про це.
Завдання. Продовжте текст розповіддю про творчу й громадську діяльність Бориса Грінченка.
If you're looking to earn the best possible grade on your research paper, you need…
To write my essay, first you need to think of the major topic of your…
Writing term paper is not a simple endeavor. It involves huge efforts, that need to…
It's possible to purchase term papers and textbooks on the internet at a discount price,…
The main reason essay writing is so powerful is because it's a general subject and…
A couple of years ago I received an email from a student asking for information…