Азга-хан продерся крізь громаду своїх вояків і опинився віч-на-віч з воєводою Олешичем. Пізнав його по золотистому шоломі і з диким криком кинувся на нього. Його верблюжим кізяком гартована в Дамаську шабля блискавкою впала на героя і прорубала глибоко кований край щита. Другий удар мірив у шолом та просвистів тільки в повітрі. Воєвода, наче який молодець, звився в сідлі, відхилився, а там з усієї сили одним ударом меча розсік на плечі хана карацену і поранив його самого. Покотився з сідла хан, заверещали не своїм голосом його прибічники, і рівночасно один рев тривоги вирвався з восьми тисяч грудей. Невже ж рана, нанесена ханові, стривожила так усіх? Ах ні! її ж бачили тільки найближчі. Страшний, нелюдський бій зупинився на одну хвилину.
— Витязь, витязь! — закричав натхненно воєвода.
— Витязь, витязь! — в один голос закричали руські дружинники. — Слава, слава князеві!
А там на найвищій точці пагорбка, осяяний промінням сонця, на величавому, мов молоко білому коні, виринув вершник. Багряний, золотом шитий плащ спливав з плечей аж до стремен, на золотому шоломі маяла барвиста китиця та блищали самоцвіти. Так само сяяла упряж коня і, наче з вогню кований, миготів меч.
Хто ж не знав цього суворого, страшного лиця? Перед ним корилися народи від крижаного моря по золотоверхі церкви Візантії, від кучугур жовтого піску над Каспієм по зелені луги ріки Тиси.
— Це він, він! — заверещали печеніги й почали втікати.
Великий князь підняв угору меч, і через горбок стала переїздити рать: дружина з південного Подніпров’я, яку зібрав Володимир з собою по дорозі. На чолі її їхав Роман Олешич у золотистому шоломі воєводи, візантійських латах та золотом лямованому плащі. За рівними рядами дружини показалися справа і зліва ще якісь безладні ватаги вершників, схожих на орду печенігів, і, побачивши їх, погані збентежилися до краю.
— Бродники! Бродники! — закричали печеніги…
Наче камінь, який відірветься від гори та котиться і трощить усе по дорозі, так упала дружина Романа на печенігів. Не було серед них ні стриму, ні послуху. Орда ніби осліпла. Та не помогла й втеча. Бродники почали ловити втікачів арканами. Піша рать, яка побачила погром поганих, вийшла з лісу лавою.
Печеніги найбільше боялися бродників, що, хоч руського роду, виросли в лісах півночі та єднали спритність і умілість степовика із силою та відвагою лісового ловця. Від степовика можна втекти в ліс, від лісовика в степ, від руського бродника тільки туди, звідки нема вороття… Сам Азга-хан на войлоковому килимі між двома кіньми, стежкою, яку витоптала печенізька розвідка, тікав на південь.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Твір на тему: Витязь . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
17.02.2010 в 08:04 в категории Переказ сюжету творів письменників.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...