Сергій Довлатов — письменник нашого часу. Він став відомий тільки у вісімдесятих роках. У нас же в країні його книги з’явилися кілька років назад, на початку дев’яностих. Все життя письменника було рухом, енергією. Народившись в евакуації 3 вересня 1941 року в Уфі, він умер в еміграції 24 серпня 1990 року в Нью-Йорку. З 1978 року — дванадцять років — Довлатов жив у США, де остаточно виразив себе як прозаїк. На Заході він випустив дванадцять книг російською мовою. Його книги стали видаватися й на англійському, і на німецьких мовах. При житті Довлатов переведений також на датський, шведський, фінський, японський…
Лауреат премії американського Пен-клубу, він друкувався в престижнейшем американському журналі «Ньюйоркер», де до нього з російських прозаїків публікували лише Набокова. Самим утішним образом озивалися про Довлатове Курт Воннегут і Джозеф Хеллер, Ирвинг Хау й Віктор Некрасов, Георгій Влади-мов і Володимир Воинович. Чому ж все-таки російський талант на Батьківщині завжди в опозиції? Чи не тому, що його ціль — ідеал? По завіті нашої класичної літератури місце художника -серед принижених і ображених. Він там, де немає правосуддя, де вгасають мрії, панує беззаконня й розбиваються серця. Але з темного болота життя художник витягає невідомий до нього зміст, образи. Вони «темні иль незначні» — з погляду пануючої моралі. А тому й сам художник завжди жахливо темний для навколишніх.
Довлатов сильно захоплювався американською прозою: Шервудом Андерсоном, Хемингуэем, Фолкнером, Сэлинджером. Вплив це очевидно. Особливо в шістдесяті-сімдесяті роки, коли автор жив те в Ленінграді, то в Таллине й по дріб’язках публікувався в журналі «Юність». У Нью-Йорку виявилося, що еталоном прози Довлатову служать «Повісті Белкина», «Хаджи-Мурат», оповідання Чехова. Знадобилася еміграція, щоб переконатися в точності й правильності свого передчуття: «…схожим бути хочеться тільки на Чехова». Ця фраза з довлатовских «Записних книжок» дуже істотна. Метод пошуків, так сказати, художньої правди в Довлатова специфічно чеховський. «Якщо хочеш стати оптимістом і зрозуміти життя, то перестань вірити тому, що говорять і пишуть, а спостерігай сам і вникай». Це вже з «Записної книжки» Чехова — судження, необхідне для розуміння творчості й життєвих принципів Довлатова.
У першу чергу письменника цікавило розмаїтість найпростіших людей і ситуацій. Відповідно .щодо цього його’ подання про генія: «безсмертний варіант простої людини». Слідом за Чеховим він міг би сказати: «Чорт би забрав усього великого світу цього з усією їхньою великою філософією!»
Добуток «Зона», опубліковане в 1983 році, спочатку в Америці, у нас — набагато пізніше, має друга назва — «Записки наглядача». Це свого роду щоденник, хаотичні записки, комплект неорганізованих матеріалів, що описують у точності життя карної колонії. Оповідання ведеться від першої особи — чолостоліття, що працювало в цій колонії наглядачем. Він розповідає про дикість, жах миру, у який він потрапив. Миру, у якому билися заточеними рашпілями, їли собак, покривали особи татуюваннями, насилували кіз. Миру, у якому вбивали за пачку сподіваючись. Він пише про людей, що живуть у цьому світі. Про людей з кошмарним минулим, що відштовхує теперішнім і трагічним майбутнім.
Але, незважаючи на весь жах і кошмар цього миру, життя тривала. І в цьому житті навіть збереглися звичайні життєві пропорції. Співвідношення радості й горя, добра й зла залишалося незмінним. У цьому житті, пише він, минулого й праця, і достоїнство, і любов, і розпуста, і патріотизм, і вбогість. Минулого й кар’єристи, і люмпени, і угодовці, і бунтарі. Але система цінностей була повністю порушена. Те, що ще вчора здавалося важливим, відійшло на задній план. Повсякденне ставало дорогоцінним, дорогоцінне — нереальним. У цьому дикому світі цінувалися їжа, тепло, можливість уникнути роботи.
В оповіданні є епізод, де автор розповідає про людину, що мріяла стати на особливому режимі, хліборізом. «…Це була хмура, підозріла, самотня людина. Він нагадував партійного боса, змученого важкими комплексами». Для того щоб зайняти таке місце, у зоні треба було брехати, лестити, вислужуватися, іти на шантаж, підкуп, вимагання. Будь-якими шляхами домагатися свого.
Порівнюючи в передмові до «Зони» себе із Солженициним, До-влатов говорить, що книги їх зовсім різні. Солженицин був ув’язненим і описував політичні табори. Довлатов же писав про наглядача в карному таборі.
Якщо говорити про художню своєрідність добутку, то варто помітити, що в цих хаотичних записках простежується загальний художній сюжет, якоюсь мірою дотримана єдність часу й місця; діє один ліричний герой (звичайно, якщо можна назвати наглядача «ліричним»). Можна сказати, що довлатовское оповідання розділене не на глави, а на абзаци, на мікроновели, як у чеховському театрі, границею між ними є пауза. Кожна з них може виявитися фатальною.
Чітко демократична орієнтація довлатовской прози сумнівів не викликає. І іншого принципу відносин між людьми, чим принцип рівності, він не визнавав. Але розумів: рівними повинні бути люди різні, а не однакові. У цьому він бачив моральне обґрунтування демократії, і це переконання диктувало йому й вибір героїв, і вибір сюжетів.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Твір по роману Довлатова «Зона» . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
09.02.2010 в 09:21 в категории Шкільні твори з російської мови.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...